Щодо виплати допомоги по вагітності та пологах у випадку, коли працівниця продовжувала працювати після видачі їй листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами

ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 22.11.2019 р. № 2379-11-7

Щодо виплати допомоги по вагітності та пологах у випадку, коли працівниця продовжувала працювати
після видачі їй листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами

(Витяг)

<…>

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 р. № 1105 (далі — Закон № 1105) страховий випадок за соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім’ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 1105 допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України від 23.05.2008 р. № 273/020/99-08 з дня, зазначеного у листку непрацездатності, виданому у зв’язку з вагітністю та пологами, застрахована особа знаходиться у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і саме з цього дня у застрахованої особи виникає право на одержання допомоги по вагітності та пологах.

Таким чином, страховий випадок у застрахованої особи виникає з дня надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за медичним висновком, зазначеним у листку непрацездатності, а не з дня, коли застрахована особа вирішила припинити працювати і піти у зазначену відпустку за власною заявою. Скористатися своїм правом на матеріальне забезпечення, тобто звернутися за призначенням допомоги, або продовжувати працювати ще деякий час після надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, застрахована особа вирішує особисто. У будь-якому випадку у разі звернення такої особи за призначенням допомоги розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (далі — Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266, із змінами, є останні 12 календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок, тобто місяцю, в якому у застрахованої особи настало право на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами за медичним висновком.

Враховуючи викладене, оскільки допомога по вагітності та пологах надається як компенсація втраченого заробітку за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, то у разі, коли застрахована особа вирішила працювати ще деякий час під час відпустки, допомога надається за період з дня, коли така особа вирішила скористатися своїм правом на відпустку та припинила працювати, по останній день відпустки, зазначений у листку непрацездатності. При цьому середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах обчислюється за розрахунковий період дванадцять календарних місяців перед настанням страхового випадку (з терміну 30 тижнів за медичним висновком) незалежно від того, що застрахована особа ще деякий час після настання у неї права на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами працювала.

Пунктом 30 Порядку передбачено, що у разі, коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо. Отже, застрахована особа може скористатися правом на допомогу по вагітності та пологах за місцем роботи за сумісництвом з моменту настання у неї страхового випадку.

Заступник директора                                                                                  С. Нестеров

_____________________________________________________________________________

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ: Загальні висновки вищенаведеного листа зрозумілі, але деякі твердження, м’яко кажучи, некоректні.

По-перше, в листі зазначено, що «страховий випадок у застрахованої особи виникає з дня надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за медичним висновком, зазначеним у листку непрацездатності, а не з дня, коли застрахована особа вирішила … піти у зазначену відпустку …».

Насправді страховий випадок у застрахованої особи настає з першого дня тимчасової непрацездатності, зазначеного у листку непрацездатності (далі — ЛН), тобто саме тимчасова непрацездатність (в т. ч. вагітність і пологи) є подією, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення, зокрема допомоги по вагітності та пологах (далі — «декретні»). Але скористатися таким правом чи ні, застрахована особа вирішує особисто. Якщо працівниця після видачі їй ЛН у зв’язку з вагітністю і пологами (далі — «декретний» ЛН) продовжує працювати, то це означає, що вона не скористалася своїм правом на отримання матеріального забезпечення («декретних»), аж поки їй не буде надана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (далі — «декретна» відпустка). При цьому роботодавець не має права примушувати працівницю йти у «декретну» відпустку, оскільки використання останньої є правом, а не обов’язком працівниці.

По-друге, в коментованому листі з посиланням на лист Мінпраці зазначено, що «з дня, зазначеного у листку непрацездатності, виданому у зв’язку з вагітністю та пологами, застрахована особа знаходиться у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і саме з цього дня у застрахованої особи виникає право на одержання допомоги по вагітності та пологах».

Насправді працівниця перебуває у «декретній» відпустці не з дня, зазначеного у «декретному» ЛН, а з дня, зазначеного у наказі керівника підприємства про надання «декретної» відпустки, виданого на підставі заяви працівниці про надання такої відпустки, оскільки, як зазначалося вище, працівниця після видачі їй «декретного» ЛН може ще працювати. Саме з першого дня «декретної» відпустки, зазначеного у наказі керівника підприємства (а не з дня, зазначеного у «декретному» ЛН) працівниці нараховуються «декретні» по останній день «декретної» відпустки. При цьому днем настання страхового випадку є перший день тимчасової непрацездатності, зазначений у «декретному» ЛН, а розрахунковим періодом є останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.

Наприклад, якщо працівниці видано «декретний» ЛН з 25 лютого по 30 червня 2020 року (126 календарних днів), а «декретну» відпустку надано з 1 березня 2020 року, то днем настання у неї страхового випадку є 25 лютого 2020 року, тому розрахунковим періодом для нарахування «декретних» є останні 12 календарних місяців, що передують лютому 2020 року, а саме: лютий 2019 року – січень 2020 року. «Декретні» мають бути виплачені за період з 1 березня по 30 червня 2020 року (121 календарний день), тобто за період, коли працівниця працювала і отримувала заробітну плату — 25–29 лютого 2020 року, «декретні» не нараховуються.

Все вищевикладене стосується і зовнішніх сумісників, оскільки вони також мають право на «декретні» за час «декретної» відпустки (ч. 1 ст. 30 Закону № 1105). При цьому можлива ситуація, коли працівниця після видачі їй «декретного» ЛН (наприклад, датованого з 25 лютого по 30 червня 2020 року) бажає ще попрацювати за основним місцем роботи (піти у «декретну» відпустку з 1 березня 2020 року), а за місцем роботи за сумісництвом піти у декретну» відпустку з першого дня тимчасової непрацездатності, зазначеного у «декретному» ЛН (з 25 лютого 2020 року). Таке можливе, оскільки робота за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом виконується на підставі окремих трудових договорів, які між собою жодним чином не пов’язані. При цьому «декретні» відпустки надаються на підставі виданого наказу та «декретні» нараховуються за кожним місцем роботи окремо.

Нарахування «декретних» за місцем роботи за сумісництвом здійснюються на підставі копії ЛН, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. Сумарна заробітна плата, з якої розраховуються «декретні», за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування ЄСВ (п. 30 Порядку № 1266).