Сумісники: регламентація та особливості трудових відносин (частина 1)

Чинне трудове законодавство, зокрема, головний «трудовий» документ — Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), не містить обмежень щодо кількості місць роботи у громадянина (працівника).

Згідно зі статтею 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємства), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Таким чином, працівники, крім укладення трудового договору за основним місцем роботи, мають право укладати трудові договори на виконання іншої роботи як на цьому ж, так і на інших підприємствах. Виконання такої додаткової роботи вважається роботою за сумісництвом. При цьому сумісництво не обмежене за кількістю трудових договорів.¹

Основними нормативними документами, які регламентують роботу за сумісництвом, є:

– постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245 (далі — Постанова № 245);

– Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці), Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення № 43).

Дія Постанови № 245 та Положення № 43 в повному обсязі поширюється тільки на державні підприємства, установи і організації (далі — державні підприємства). У сфері недержавної форми власності сумісництво фактично не регламентується, а порядок прийняття на роботу і умови праці за сумісництвом регулюються тільки загальними нормами трудового права (зокрема, КЗпП). Водночас оскільки для недержавних підприємств (далі — госпрозрахункові підприємства) наразі не існує будь-яких нормативно-правових актів, які б детально роз’яснювали особливості роботи сумісників, такі підприємства можуть, за бажанням, керуватися положеннями вищезазначених нормативних документів, відобразивши більшість або деякі з них у своїх внутрішніх документах (наприклад, в колективному договорі).

Що стосується поширення дії норм Постанови № 245 та Положення № 43 на комунальні підприємства, то необхідно враховувати, що на момент видання зазначених нормативних документів до державної власності належали загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (тобто комунальна власність). Тому Постанова № 245 та Положення № 43 регулювали питання роботи на умовах сумісництва як на державних, так і на комунальних підприємствах. Хоча після цього відбулися зміни у визначенні поняття державної власності, а саме з її складу було виведено комунальна власність (це визначено статтями 22 та 24 Господарського кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року), Постанова № 245 та Положення № 43 до внесення до них відповідних змін регулюють питання роботи на умовах сумісництва на підприємствах, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Таким чином, в даний час норми Постанови № 245 та Положення № 43 в повному обсязі поширюються і на комунальні підприємства, які фінансуються з бюджету — такий висновок робить у своїх листах² Міністерство соціальної політики України та Мінпраці.

Що таке сумісництво

Згідно з пунктом 1 Постанови № 245 та пунктом 1 Положення № 43 сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу (далі — роботодавець) за місцем основної роботи не потрібно.

Трудовий договір про роботу за сумісництвом працівник може укласти як на тому ж підприємстві, де він вже працює (внутрішнє сумісництво), так і на будь-якому іншому підприємстві (зовнішнє сумісництво).

Постанова № 245 і Положення № 43 не вимагають повної зайнятості працівника за основним місцем роботи при укладанні трудового договору на виконання роботи за сумісництвом.³ Але, звертаємо увагу, що роботу за сумісництвом працівник має виконувати у вільний від основної роботи час — це одне з головних відмінностей сумісництва від суміщення посад (професій), при якому виконання додаткової роботи за іншою осадою (професією) здійснюється в той же робочий час (робочий день або робочу зміну), що і виконання основної роботи. Тобто при сумісництві працівник не може виконувати в один і той же час (наприклад, з 9.00 до 18.00) роботу як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом.⁴

Наприклад, якщо працівник з одним і тим же підприємством уклав два трудових договори (внутрішнє сумісництво), при цьому за одним трудовим договором він працює на посаді «економіст» (основне місце роботи) з 8.00 до 13.00, то за іншим трудовим договором на посаді «бухгалтер» (місце роботи за сумісництвом) він не може працювати в зазначений час, а може працювати тільки в інший час, наприклад, з 14.00 до 18.00.

Якщо ж працівник уклав два трудових договори з двома підприємствами (зовнішнє сумісництво), при цьому за трудовим договором на одному підприємстві (основне місце роботи) він працює з 9.00 до 15.00, то за трудовим договором на іншому підприємстві (місце роботи за сумісництвом) він може працювати тільки в інший час, наприклад, з 15.30 до 19.00.

Якщо працівник є внутрішнім сумісником (виконує роботи за двома або декількома посадами), то, як зазначено в пункті 14 Загальних положень розділу 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 1), затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 р. № 336, основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.⁵

Як при внутрішньому, так і при зовнішньому сумісництві трудові договори юридично не пов’язані між собою.⁶ Тому за кожною посадою тривалість робочого часу, порядок оплати праці, надання відпусток та інші умови визначаються окремо.

Хто не має права працювати за сумісництвом

Законодавством встановлені обмеження на роботу за сумісництвом для працівників певних категорій.

Так, згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII (далі — Закон № 1700) особам, зазначеним у пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону (тобто особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України, крім випадку, передбаченого абзацом першим частини 2 статті 25 Закону № 1700.

Абзацом першим частини 2 статті 25 Закону № 1700 встановлено, що особа, призначена (обрана) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону, зобов’язана не пізніше 15 робочих днів з дня призначення (обрання) на посаду здійснити дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності та припинення її повноважень у складі правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, якщо особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

У вищезазначений строк (протягом 15 робочих днів) особі, призначеній (обраній) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700, забороняється здійснювати підприємницьку діяльність, брати участь у діяльності та прийнятті рішень відповідними органами з дня призначення (обрання) на посаду та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності або перебуванням у таких органах (абз. другий ч. 2 ст. 25 Закону № 1700).

Вищенаведені обмеження не поширюються на депутатів Верховної Ради АР Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб у державних органах.

До осіб, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700 (тобто до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), на яких поширюється заборона займатися вищезазначеною діяльністю, в т. ч. працювати за сумісництвом (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), належать:

• Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови;
• народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
• державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
• військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки);
• судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
• особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
• посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, Державної податкової служби України, Державної митної служби України;
• Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції;
• члени Центральної виборчої комісії;
• поліцейські;
• посадові та службові особи інших державних органів, органів влади АР Крим;
• члени державних колегіальних органів, у тому числі уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель;
• Керівник Офісу Президента України, його Перший заступник та заступники, уповноважені, прес-секретар Президента України;
• Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його помічники, радники, помічники, радники Президента України (крім осіб, посади яких належать до патронатної служби та які обіймають їх на громадських засадах).

Згідно зі статтею 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) порушення вищевказаними особами встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю або підприємницькою діяльністю тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто від 5100 до 8500 грн., з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.

Порушення вищевказаними особами встановлених законом обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 нмдг з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності.

Перераховані вище дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу від 500 до 800 нмдг (від 8500 до 13 600 грн.) з конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Крім категорій осіб, перерахованих вище, також не мають права працювати за сумісництвом нотаріуси (державні та приватні), крім викладацької, наукової і творчої діяльності (ч. четверта ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425-XII).

Деякі обмеження на роботу за сумісництвом встановлені Постановою № 245 і Положенням № 43. Так, не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) керівники державних (комунальних) підприємств, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) державних (комунальних) підприємств та їхні заступники (п. 4 Постанови № 245, п. 4 Положення № 43).⁷

Про те, які посади належать до керівних, можна дізнатися з Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327. В розділі 1 «Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)» Класифікатора професій наведено назви посад керівників усіх рівнів.

Що стосується конкретного переліку робіт, які належать до наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності, то в цьому питанні необхідно керуватися положеннями нормативних документів, що встановлюють особливості виконання зазначених видів діяльності.

Наприклад, робота на посаді вихователя дитячого будинку вважається навчально-виховною діяльністю, а не викладацькою. Тому державний службовець чи посадова особа органу місцевого самоврядування не має права працювати за сумісництвом на цій посаді.⁸

Керівники державних (комунальних) підприємств разом з профспілковими комітетами цих підприємств мають право самостійно встановлювати додаткові обмеження на роботу за сумісництвом лише для працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва, а також для осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок (п. 1 Постанови № 245, п. 2 Положення № 43).

Обмеження на роботу за сумісництвом стосується як працівників, основним місцем роботи яких є державне (комунальне) підприємство (незалежно від того, на державне (комунальне) або госпрозрахункове підприємство працевлаштовуються вони на роботу за сумісництвом), так і працівників, які влаштовуються на роботу за сумісництвом на державне (комунальне) підприємство (незалежно від того, з державним (комунальним) або госпрозрахунковим підприємством уклав раніше працівник трудовий договір про основну роботу).⁹

Що стосується роботи за сумісництвом на посаді керівного працівника бюджетної установи, то Міністерство соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) і Міністерство освіти і науки України (далі — МОН) в своїх листах¹⁰ роз’яснили, що згідно з посадовими обов’язками до завдань і обов’язків керівника установи належать визначення, планування, здійснення і координація всіх видів діяльності установи; організація роботи та ефективної взаємодії відділів, секторів та інших структурних підрозділів установи. Тобто фактично за межами робочого часу керівник бюджетної установи повинен забезпечити виконання повноважень керівника, зокрема, нести відповідальність за керівництво всією діяльністю установи, включаючи контроль за виконанням підлеглими посадових обов’язків. З огляду на зазначені завдання і обов’язки керівника установи, а також вимоги Постанови № 245 та Положення № 43 по тривалості роботи за сумісництвом, на думку Мінсоцполітики та МОН, виконувати обов’язки по керівній посаді за сумісництвом працівник бюджетної установи не може.

Крім того, як випливає з вищезгаданої статті 21 КЗпП, обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором або угодою сторін. Такі обмеження, в тому числі на госпрозрахункових підприємствах, можуть бути введені і трудовим договором, оскільки це угода між працівником та роботодавцем про взаємні права і обов’язки на період дії трудового договору.¹¹

Таким чином, як госпрозрахункові, так і державні (комунальні) підприємства можуть встановлювати обмеження на сумісництво в колективному договорі або в трудових договорах з працівниками. У колективному договорі може бути наведено перелік посад (професій) працівників, яким не дозволяється працювати за сумісництвом. Зазвичай до такого переліку включаються, крім вищевказаних посад (професій) і категорій працівників, ще посади (професії) працівників, які мають доступ до інформації, що є комерційною таємницею підприємства. Це робиться з метою виключення роботи своїх співробітників на підприємствах-конкурентах.

Роботи, які не є сумісництвом

У додатку до Положення № 43 наведено Перелік робіт, які не є сумісництвом (далі — Перелік № 43).

До Переліку № 43, який поширюється на працівників державних (комунальних) підприємств, включені такі роботи:

1. Літературна робота, в тому числі робота по редагуванню, перекладу та рецензуванню окремих творів, яка оплачується з фонду авторського гонорару.

2. Технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці.

3. Педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік.

4. Виконання обов’язків медичних консультантів установ охорони здоров’я в обсязі не більш як 12 годин на місяць з разовою оплатою праці.

5. Керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах науковців та висококваліфікованих спеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та учбових закладів, з оплатою їх праці в розрахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспірантом; завідування кафедрою висококваліфікованими спеціалістами, у тому числі тими, що займають керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах з оплатою в розрахунку 100 годин за навчальний рік.

6. Проведення консультацій науковими працівниками науково-дослідних інститутів, викладачами вищих навчальних закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними спеціалістами органів охорони здоров’я в лікувально-профілактичних установах в обсязі до 240 годин на рік з погодинною оплатою праці.

7. Робота за договорами провідних наукових, науково-педагогічних і практичних працівників по короткостроковому навчанню кадрів на підприємствах і в організаціях.

8. Робота без зайняття штатної посади на тому самому підприємстві, в установі, організації, виконання учителями середніх загальноосвітніх та викладачами професійних навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів обов’язків по завідуванню кабінетами, лабораторіями і відділеннями, педагогічна робота керівних та інших працівників учбових закладів, керівництво предметними та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу і т. ін.

Робота учителів і викладачів середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-виховних закладів, а також вищих навчальних закладів, прирівнених до них по оплаті праці працівників, концертмейстерів і акомпаніаторів навчальних закладів по підготовці працівників мистецтв та музичних відділень (факультетів) інших вищих навчальних закладів, у тому самому навчальному закладі понад установлену норму учбового навантаження, педагогічна робота та керівництво гуртками в тому самому навчальному закладі, дошкільному виховному, позашкільному навчально-виховному закладі.

9. Переписування нот, яке виконується за завданнями підприємств.

10. Організація та проведення екскурсій на умовах погодинної або відрядної оплати праці, а також супроводження туристських груп у системі туристично-екскурсійних установ профспілок.

11. Інша робота, яка виконується в тому разі, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці по основній та іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи.

12. Виконання обов’язків, за які установлена доплата до окладу (ставки) в процентах або гривнях.

Перераховані вище роботи не є сумісництвом, якщо дотримуються такі умови:

– виконання робіт, зазначених у пунктах 1, 9, 10, у робочий час не допускається;

– виконання робіт, зазначених в пункті 8, здійснюється залежно від характеру робіт як в основний робочий час, так і за його межами;

– виконання робіт, зазначених у пунктах 2 – 7, допускається в робочий час з дозволу керівника державного (комунального) підприємства без утримання заробітної плати.

Таким чином, якщо працівники державних (комунальних) підприємств, крім основної роботи, виконують вищезазначені роботи з дотриманням наведених умов, то таку роботу не можна вважати сумісництвом, відповідно, такі працівники мають право на її виконання (обмежень на виконання таких робіт не встановлено).

Звертаємо увагу, що працівник, який працює на умовах неповного робочого дня і, відповідно, одержує неповний оклад, може  виконувати іншу оплачувану роботу. Така робота не буде сумісництвом, якщо сумарна оплата праці працівника за основним місцем роботи і за місцем виконання іншої роботи не перевищуватиме розмір повного окладу (ставки) за основним місцем роботи (п. 11 Переліку № 43).¹²

На недержавних (некомунальних) підприємствах робота на двох посадах за двома трудовими договорами незалежно від розміру окладу за кожною посадою є внутрішнім сумісництвом.

Стосовно можливості одночасного заняття працівником складу посад бухгалтера, головного бухгалтера і касира Національний банк України в пункті 3 свого листа від 26.09.2005 р. № 11-113/3262-9602 роз’яснив, що законодавством не встановлено пряму заборону працівникові підприємства недержавної форми власності працювати за сумісництвом на посадах працівника складу, бухгалтера, головного бухгалтера і касира одночасно. Єдина вимога в даному випадку — при прийнятті на роботу на посаду касира з працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність.¹³

Що стосується можливості сумісника виконувати роботу на умовах суміщення посад (наприклад, якщо на підприємстві є вакантна посада, але фахівця на неї поки знайти не вдалося), то законодавством це не заборонено. У контексті визначення поняття «суміщення професій (посад)» під основною роботою мається на увазі робота за трудовим договором. Оскільки сумісник, як і «основний» працівник, працює за трудовим договором, то він має право за місцем роботи за сумісництвом в той самий час працювати ще й на умовах суміщення професій (посад) з отриманням за це відповідної доплати.

Прийняття на роботу сумісників

Починаючи з 10 червня 2021 року працівник, який працевлаштовуються на роботу, повинен подати заяву про прийняття на роботу, в якій має бути зазначено, на яке місце роботи (основне або неосновне) він працевлаштовується (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI; далі — Закон № 2464).¹⁴

Якщо працівник приймається на роботу за сумісництвом, то в заяві про прийняття на роботу він може вказати наступне: «Прошу прийняти мене на роботу з 26.07.2021 на посаду секретаря за сумісництвом з режимом роботи на умовах неповного робочого дня — з 15.00 до 19.00».

Прийняття працівника на роботу за сумісництвом здійснюється шляхом укладення з ним трудового договору і видання наказу (розпорядження) керівником підприємства про прийняття на роботу за сумісництвом¹⁵ з направленням повідомлення ДПСУ про прийняття працівника на роботу (ч. четверта ст. 24 КЗпП).

Відповідно до частини другої статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — Реєстр ЗО), а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.¹⁶

Якщо працівник бажає, щоб саме за місцем роботи за сумісництвом, а не за місцем основної роботи до його заробітної плати застосовувалася податкова соціальна пільга, (далі — ПСП), він повинен подати відповідну заяву роботодавцю за сумісництвом про застосування ПСП (пп. 169.2.2 Податкового кодексу України).¹⁶

Оскільки, як зазначалося вище, для роботи за сумісництвом працівнику не потрібно мати згоди підприємства за місцем основної роботи (п. 1 Постанови № 245, п. 1 Положення № 43), то подавати довідку (інший документ) з основного місця роботи про відсутність обмежень на роботу за сумісництвом працівник не зобов’язаний (законодавством це не передбачено). Однак при прийнятті сумісника на роботу рекомендуємо йому роз’яснити, хто з працівників не має права на роботу за сумісництвом (про законодавчі обмеження на роботу за сумісництвом), щоб у підприємства і працівника згодом не було проблем, оскільки прийняття на роботу сумісника у випадках, заборонених законодавством, є порушенням трудового законодавства і норм Закону № 1700, наслідком чого буде звільнення працівника.

Звертаємо увагу на один нюанс при прийнятті сумісника на роботу: з одного боку, трудове законодавство не вимагає від роботодавця, що приймає на роботу працівника-сумісника, перевіряти наявність у нього основного місця роботи. На думку Мінсоцполітики¹⁷, таких повноважень у роботодавця немає. З іншого боку, не виключена ситуація, коли у працівника-сумісника взагалі немає основного місця роботи, і тоді місце роботи за сумісництвом є єдиним і має стати основним місцем роботи. Нагадаємо, що в «основних» працівників і зовнішних сумісників відрізняються порядок нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), механізм нарахування «лікарняних» і «декретних», відображення їх в різній звітності тощо. До того ж роботодавці несуть фінансову відповідальність, а їх посадові особи — адміністративну відповідальність у разі порушення порядку сплати ЄСВ та заповнення звітності, порушення порядку використання страхових коштів.

Враховуючи вищезазначене, з метою уникнення накладення штрафів, рекомендуємо роботодавцям пояснювати зовнішнім сумісникам можливі наслідки приховування факту відсутності основного місця роботи і вимагати від них надання довідки про роботу з основного місця роботи, засвідченої підписом та печаткою (за наявності) роботодавця за основним місцем роботи. Аналогічної позиції дотримується і ДПСУ (ДФСУ), про що зазначено в її роз’ясненнях.¹⁸

Внесення записів до трудової книжки сумісника

З 10 червня 2021 року відповідно до статті 48 КЗпП облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в Реєстрі ЗО у порядку, визначеному Законом № 2464¹⁹. Власник або уповноважений ним орган на вимогу працівника зобов’язаний вносити до трудової книжки (далі — ТК), що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як зазначалося вище, при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати ТК (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з Реєстру ЗО (ч. друга ст. 24 КЗпП).

Отже, з 10 червня 2021 року у разі працевлаштування як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом працівник подає роботодавцю паперову ТК, яка зберігається у працівника, або відомості про трудову діяльність з Реєстру ЗО. Оскільки ані форма, ані порядок надання громадянам відомостей про трудову діяльність з Реєстру ЗО донині Пенсійним фондом України (далі — ПФУ), який веде Реєстр ЗО, не затверджені, і такі відомості громадянам поки що не надаються, то у разі працевлаштування за місцем роботи за сумісництвом працівник має подати роботодавцю паперову ТК, якщо вона зберігається у працівника, для внесення до неї запису про прийняття на роботу, після чого ТК повертається працівнику.

Якщо паперова ТК працівника досі зберігається у роботодавця за основним місцем роботи (до подання ним сканованих копій сторінок ТК до ПФУ), то, як і раніше, за місцем роботи за сумісництвом працівник паперову ТК не надає, але в заяві про прийняття на роботу, як зазначено вище, обов’язково вказує, що він приймається на роботу за сумісництвом. Якщо в такій ситуації роботодавець за місцем роботи за сумісництвом бажає ознайомитися з попередньою трудовою діяльністю свого майбутнього працівника або переконатися в наявності у нього високої кваліфікації або трудових досягнень, він може зажадати від працівника надати виписку з ТК. У цьому випадку за основним місцем роботи працівника роботодавець, в якого зберігається ТК, на прохання працівника може видати йому засвідчену виписку з ТК з відомостями про роботу. Тобто в даній ситуації можна застосувати порядок дій, викладений в пункті 2.7 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58 (далі — Інструкція № 58). Але звертаємо увагу, що з 10 червня 2021 року норми Інструкції № 58, в тому числі норми її пункту 2.14 щодо внесення записів до ТК про роботу за сумісництвом «основним» роботодавцем, суперечать низці норм КЗпП, тому керуватися ними не можна. Найближчим часом не профільні міністерства, а Кабінет Міністрів України має затвердити новий порядок ведення трудових книжок (ч. четверта ст. 48 КЗпП).

В подальшому після отримання паперової ТК «на руки» від «основного» роботодавця (після передачі ним сканованих копій сторінок ТК до ПФУ) працівник може подати ТК за місцем роботи за сумісництвом для внесення до неї запису про прийняття на роботу. В цьому випадку при внесенні запису до ТК сумісника необхідно вказати, що працівник прийнятий на роботу саме за сумісництвом (для виключення одночасної наявності двох записів до ТК про прийняття на роботу як на основне місце роботи).

При внесенні роботодавцем до ТК сумісника запису про прийняття на роботу за сумісництвом (вона може бути відразу під записом про прийняття на основне місце роботи) вказується назва підприємства, а під нею в одному рядку: номер запису; дата прийняття на роботу; текст «Прийнято економістом за сумісництвом»; реквізити наказу про прийняття на роботу.

Якщо працівник працевлаштовується внутрішнім сумісником, то процедура внесення записів до ТК значно спрощується, оскільки одне і те ж підприємство є для працівника основним місцем роботи та місцем роботи за сумісництвом (запис до ТК про основну роботу і про роботу за сумісництвом здійснює один і той же відділ кадрів або уповноважений працівник за відсутності відділу кадрів). Крім того, подання при прийнятті на роботу паспорта та інших документів внутрішнім сумісником може і не знадобитися, оскільки дані з цих документів (якщо в них не відбулося змін) вже повинні бути у відділі кадрів (іншому органі, уповноваженому вести кадровий облік на підприємстві).

Звільнення сумісників

Звільнення працівника з місця роботи за сумісництвом провадиться і оформляється в тому ж порядку, що і звільнення з основного місця роботи — за наявності підстав, визначених статтею 36 КЗпП, шляхом видання наказу про звільнення.

Крім того, слід враховувати, що згідно зі статтею 43-1 КЗпП без згоди профспілкового органу звільнення сумісника з ініціативи роботодавця можливе, зокрема, у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Стаття 43-1 КЗпП не встановлює підстави для звільнення, а містить лише перелік випадків, коли таке звільнення може бути здійснено без згоди профспілкового органу. Тому в даному випадку необхідно керуватися нормою статті 7 КЗпП, відповідно до якої додаткові (крім передбачених у статті 41 КЗпП) підстави для припинення трудового договору з деякими категоріями працівників за певних умов (порушення правил прийняття на роботу тощо) встановлюються законодавством.

Так, для сумісників державних (комунальних) підприємств додаткові підстави для звільнення (крім передбачених законодавством) визначені в пункті 8 Положення № 43, а саме у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці. У разі звільнення працівника за вказаними підставами у наказі про звільнення (відповідно і при внесенні запису до ТК при її поданні працівником) робиться посилання на статтю 7 КЗпП та пункт 8 Положення № 43. Попереджати завчасно працівника і подавати йому заяву про звільнення за вказаною підставою не потрібно.²⁰

Оскільки вищевказане звільнення за статтею 7 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця, то працівник не може бути звільнений під час тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці (ч. третя ст. 40 КЗпП).

Звертаємо увагу, якщо працівник при прийнятті на роботу не повідомив роботодавця за сумісництвом про те, що він не має права на роботу за сумісництвом (наприклад, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700), а згодом це з’ясується (наприклад, при перевірці податковим органом або інспекцією з питань праці), то такий працівник-порушник підлягає звільненню на підставі статті 7 КЗпП із притягненням до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 172-4 КпАП (див. вище). Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-4 КпАП, розглядаються суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів на підставі протоколів, складених під час перевірок роботодавців уповноваженими посадовими особами органів Національної поліції, Національного агентства з питань запобігання корупції (ст. 221, 255 КпАП).

Звільнення працівника-сумісника державного (комунального) підприємства в разі прийняття на роботу працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці здійснюється без виплати вихідної допомоги (п. 8 Положення № 43).

При звільненні сумісника госпрозрахунковим підприємством вихідна допомога виплачується у випадках, передбачених статтею 44 КЗпП та колективним договором.

Роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до ТК, що зберігається у працівника (ст. 47 КЗпП).²¹

Якщо на момент звільнення сумісника його ТК все ще зберігається в «основного» роботодавця, то внести до неї запис про роботу за сумісництвом (прийняття на роботу, звільнення з роботи) можна буде лише після отримання працівником ТК «на руки» і звернення до роботодавця, в якого він працював за сумісництвом.

Про решту аспектів роботи сумісників, в тому числі про зміну місця роботи з сумісництва на основне і навпаки, буде розказано в наступному номері журналу.