Разъяснение Восточного межрегионального управления Гоструда «Об осуществлении оплаты работнику, у которого нет возможности выйти на работу и выполнять ее дистанционно в условиях военного положения» от 03.10.2022Роз’яснення Східного міжрегіонального управління Держпраці «Щодо здійснення оплати працівнику, в якого відсутня можливість вийти на роботу та виконувати її дистанційно в умовах воєнного стану» від 03.10.2022

ВОСТОЧНОЕ МЕЖРЕГИОНАЛЬНОЕ УПРАВЛЕНИЕ
ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЫ УКРАИНЫ ПО ВОПРОСАМ ТРУДА

РАЗЪЯСНЕНИЕ

от 03.10.2022

Об осуществлении оплаты работнику, у которого нет возможности выйти на работу
и выполнять ее дистанционно в условиях военного положения

В Межрегиональное управление за консультацией обратилось физическое лицо – предприниматель по вопросу отказа в оплате работнику, с которым нет связи и у которого нет возможности работать дистанционно. Насколько это правомерно?

В соответствии с подпунктом 5 пункта 1 статьи 6 Закона Украины «О правовом режиме военного положения» в указе Президента Украины о введении военного положения указывается исчерпывающий перечень конституционных прав и свобод человека и гражданина, которые временно ограничиваются в связи с введением военного положения с указанием срока действия этих ограничений, а также временные ограничения прав и законных интересов юридических лиц с указанием срока действия этих ограничений.

15.03.2022 Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «Об организации трудовых отношений в условиях военного положения» № 2136-ІХ (далее — Закон № 2136-ІХ).

Согласно пункту 2 раздела «Заключительные положения» Закона № 2136-ІХ глава XIX «Заключительные положения» Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) дополнена пунктом 2 следующего содержания:

«2. Во время действия военного положения, введенного в соответствии с Законом Украины «О правовом режиме военного положения», действуют ограничения и особенности организации трудовых отношений, установленные Законом Украины «Об организации трудовых отношений в условиях военного положения».

Согласно части второй статьи 1 Закона № 2136-ІХ на период действия военного положения вводятся ограничения конституционных прав и свобод человека и гражданина, предусмотренных статьями 43, 44 Конституции Украины.

В соответствии со статьей 94 КЗоТ и Законом Украины «Об оплате труда» заработная плата — это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которое по трудовому договору работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу.

Согласно статье 60-2 КЗоТ дистанционная работа — это форма организации труда, при которой работа выполняется работником вне рабочих помещений или территории работодателя, в любом месте по выбору работника и с использованием информационно-коммуникационных технологий.

На время угрозы распространения эпидемии, пандемии, необходимости самоизоляции работника в случаях, установленных законодательством, и/или при возникновении угрозы вооруженной агрессии, чрезвычайной ситуации техногенного, природного или иного характера дистанционная работа может вводиться приказом (распоряжением) работодателя без обязательного заключения трудового договора о дистанционной работе в письменной форме. С таким приказом (распоряжением) работник ознакамливается в течение двух дней со дня его принятия, но до введения дистанционной работы. В таком случае нормы части третьей статьи 32 этого Кодекса не применяются.

Часть 3 статьи 12 Закона № 2136-IX устанавливает, что в течение периода действия военного положения работодатель по просьбе работника может предоставлять ему отпуск без сохранения заработной платы без ограничения срока, установленного частью первой статьи 26 Закона Украины «Об отпусках».

В соответствии с частью 4 статьи 12 Закона № 2136-IX в период действия военного положения работодатель по заявлению работника, который выехал за пределы территории Украины или приобрел статус внутренне перемещенного лица, в обязательном порядке предоставляет ему отпуск без сохранения заработной платы продолжительностью, определенной в заявлении, но не более 90 календарных дней, без зачисления времени пребывания в отпуске в стаж работы, дающий право на ежегодный основной отпуск, предусмотренный пунктом 4 части первой статьи 9 Закона Украины «Об отпусках».

Оформление отпусков без сохранения заработной платы, предусмотренных ст. ст. 25, 26 Закона Украины «Об отпусках», является правом, а не обязанностью работника.

Кроме того, работнику может быть предоставлен отпуск по семейным обстоятельствам и по другим причинам без сохранения заработной платы на срок, обусловленный соглашением между работником и собственником или уполномоченным им органом, но не более 15 календарных дней в году.

Следовательно, отпуск без сохранения заработной платы предоставляется работодателем только после получения от работника заявления с просьбой предоставить такой отпуск. Работодатель имеет право отказать в его предоставлении. Инициатива всегда должна исходить от работника, но окончательное решение о его предоставлении остается за работодателем.

Таким образом, если связи с работником нет и он не предоставил заявление о предоставлении отпуска, его отсутствие на работе должно учитываться как отсутствие по другим причинам, не предусматривающим проведение оплаты.

СХІДНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

РОЗ’ЯСНЕННЯ

від 03.10.2022

Щодо здійснення оплати працівнику, в якого відсутня можливість
вийти на роботу та виконувати її дистанційно в умовах воєнного стану

До Міжрегіонального управління за консультацією звернулась фізична особа – підприємець з питання відмови в оплаті працівнику, з яким немає зв’язку та який не має можливості працювати дистанційно. Наскільки це правомірно?

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку із введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15.03.2022 Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136-ІХ).

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) доповнено пунктом 2 такого змісту:

«2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до статті 94 КЗпП та Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 60-2 КЗпП дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

Частина 3 статті 12 Закону № 2136-IX встановлює, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених ст. ст. 25, 26 Закону України «Про відпустки», є правом, а не обов’язком працівника.

Крім того, працівнику може бути надана відпустка за сімейними обставинами та з інших причин без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Отже, відпустка без збереження заробітної надається роботодавцем тільки після отримання від працівника заяви з проханням надати таку відпустку. Роботодавець має право відмовити у її наданні. Ініціатива завжди повинна йти від працівника, але остаточне рішення про її надання залишається за роботодавцем.

Таким чином, якщо зв’язку з працівником немає та він не надав заяви про надання відпустки, його відсутність на роботі має обліковуватися як відсутність з інших причин, що не передбачає проведення оплати.