ІПК Державної податкової служби України «Щодо сплати ЄСВ з щомісячної матеріальної допомоги, яка виплачується роботодавцем мобілізованим працівникам» від 12.08.2025 № 4335/ІПК/99-00-24-03-03
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 12.08.2025 № 4335/ІПК/99-00-24-03-03
Щодо сплати ЄСВ з щомісячної матеріальної допомоги,
яка виплачується роботодавцем мобілізованим працівникам
(Витяг)
Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення <…> щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у зверненні повідомив, що керівництвом компанії прийнято рішення щомісячно виплачувати матеріальну допомогу мобілізованим працівникам, розмір якої затверджується наказом по підприємству. Така допомога не пов’язана із виконанням трудових функцій, а є лише добровільним перерахуванням коштів на користь мобілізованих працівників.
Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1. Чи є базою нарахування єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) щомісячна матеріальна допомога військовозобов’язаним, що нараховується та виплачується на підставі затвердженого наказу по підприємству?
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та частиною першою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі — Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Відповідно до ст. 9-1 КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
До цього частиною третьою ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ (далі — Закон № 3356) встановлено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Згідно зі ст. 7 Закону № 3356 у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.
Відтак, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм ст. 9-1 і 97 КЗпП та ст. 15 Закону № 108, розмір та порядок нарахування яких має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то питання щодо зазначених виплат має бути врегульовано наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Разом з цим слід зауважити, що на етапі запровадження таких виплат мобілізованим працівникам роботодавець має чітко визначити, яку саме виплату буде сплачувати таким працівникам, а саме: яка належатимете до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що визначаються відповідно до Закону № 108, або до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці.
При цьому добровільні виплати, у тому числі у розмірі матеріальної допомоги, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам на регулярній основі, є нарахуваннями за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством, і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат в розумінні частини третьої ст. 2 Закону № 108 та пп. 2.3.1 п. 2.3 Інструкції № 5, і відповідно входять до структури заробітної плати.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі — Закон № 2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Разом з цим перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану (частина сьома ст. 7 Закону № 2464).
Враховуючи викладене, дохід у вигляді добровільних виплат (матеріальної допомоги), який має систематичний характер та виплачується на користь мобілізованих працівників, є базою нарахування єдиного внеску.
Зауважуємо, що викладена позиція надана з урахуванням позиції Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
_____________________________________________________________________________
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ: Вищенаведена ІПК (далі — ІПК № 4335) свідчить про те, що ДПСУ змінила свою думку. Нагадаємо, що в ІПК від 10.04.2025 № 1944/ІПК/99-00-24-03-03 (далі — ІПК № 1944; див. ВПЗ № 6/2025, стор. 111) ДПСУ зробила висновок, що «оскільки дохід у вигляді добровільної виплати, який виплачується юридичною особою – роботодавцем на користь мобілізованого працівника, не включається до фонду заробітної плати, то такий дохід не є базою нарахування єдиного внеску».
В коментарі редакції до ІПК № 1944 ми зазначили, що ДПСУ в цій ІПК чомусь не згадує про третю складову заробітної плати (фонду оплати праці), передбачену частиною третьою статті 2 Закону № 108 та пунктом 2.3 Інструкції № 5, — інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать, зокрема, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства. До них згідно з підпунктом 2.3.1 Інструкції № 5 відносяться нарахування за невідпрацьований час, не передбачені чинним законодавством.
Аналогічно Мінекономіки в листі від 11.10.2023 № 4707-05/54847-09 (див. ВПЗ № 6/2025, стор. 110) зазначило, що «добровільні виплати, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам, є нарахуваннями за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат (частина третя статті 2 Закону (№ 108; — Ред.) та підпункт 2.3.1 пункту 2.3 Інструкції <…> № 5). Враховуючи зазначене, вважаємо, що виплату мобілізованому працівнику, яку роботодавець виплачує у вигляді щомісячної матеріальної допомоги за власний кошт за умовами колективного договору, необхідно відносити до компенсаційних виплат».
В коментованій ІПК № 4335 ДПСУ вже врахувала норми частини третьої статті 2 Закону № 108 та пункту 2.3 Інструкції № 5 і зробила справедливий висновок, що на підставі цих норм добровільні виплати, у тому числі у розмірі матеріальної допомоги, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам на регулярній основі (які мають систематичний характер), належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, і, відповідно, входять до структури заробітної плати, тому є базою нарахування ЄСВ.