Новый порядок стимулирования работодателей трудоустраивать безработныхНовий порядок стимулювання роботодавців працевлаштовувати безробітних

29 октября 2022 года вступил в силу Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно реформирования службы занятости, социального страхования на случай безработицы, содействия продуктивной занятости населения, в том числе молодежи, и внедрения новых активных программ на рынке труда» от 21.09.2022 № 2622-IX (далее — Закон № 2622), а некоторые нормы вступят в силу через 3 месяца и через 6 месяцев со дня вступления в силу этого Закона (т. е. вступят в силу соответственно 29 января и 29 апреля 2023 года).

Законом № 2622 внесены изменения в несколько законодательных актов, в частности, в Кодекс законов о труде Украины (далее — КЗоТ), Закон Украины «Об общеобязательном государственном социальном страховании на случай безработицы» от 02.03.2000 № 1533-III (далее — Закон о безработице), Закон Украины «О занятости населения» от 05.07.2012 № 5067-VI (далее — Закон о занятости).

По мнению законодателей, целью Закона № 2622 является:

– отменить неэффективный механизм квотирования трудоустройства, а вместо него ввести компенсации работодателям части расходов на оплату труда или единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — ЕСВ) за трудоустройство некоторых категорий зарегистрированных безработных, в частности молодежи;

– способствовать трудоустройству долгосрочных безработных путем предоставления компенсации работодателям расходов ЕСВ;

– ввести предоставление финансовой помощи для начала предпринимательской деятельности;

– изменить подходы к:

– условиям, продолжительности и размерам выплаты пособия по безработице, в частности усилить страховые принципы (чем больше страховой стаж, тем больше размер пособия по безработице) и ослабить к безработным санкции за увольнение с последнего места работы по собственному желанию без уважительных причин;

– финансированию общественных работ и отмене временных работ, как не способствующих мотивации к труду;

– подбору подходящей работы для безработного (в том числе учет транспортной доступности, размера заработной платы в зависимости от продолжительности безработицы).

Рассмотрим подробно новшества Закона № 2622 в части, которая касается работодателей.

Отмена квоты для трудоустройства неконкурентоспособных на рынке труда граждан

Законом № 2622 вместо квотирования трудоустройства граждан, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству (т. е. неконкурентоспособных на рынке труда граждан), введена компенсация работодателям части расходов на оплату труда или уплату ЕСВ за трудоустройство некоторых категорий зарегистрированных безработных.

Для этого в КЗоТ с 29 октября 2022 года исключена статья 196, которой было установлено, что для трудоустройства молодежи, которая закончила или прекратила обучение в заведениях среднего, профессионального (профессионально-технического), специального предвысшего или высшего образования, уволилась со срочной военной службы и впервые принимается на работу, а также лиц, уволенных с военной службы по призыву во время мобилизации, на особый период, военной службы по призыву лиц из числа резервистов в особый период, которые в добровольном порядке заключили контракт о прохождении службы в военном резерве, военной службы по призыву лиц офицерского состава или альтернативной (невоенной) службы (в течение 6 месяцев после окончания или прекращения обучения или службы), детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, лиц, которым исполнилось 15 лет и которые с согласия одного из родителей или лица, которое их заменяет, могут, в виде исключения, приниматься на работу, а также других категорий лиц, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству, предприятиям, учреждениям и организациям устанавливается квота в соответствии с Законом о занятости.

Одновременно в статье 14 Закона о занятости с 29 октября 2022 года исключены части 2 и 3.

Напомним, что исключенной частью 2 статьи 14 Закона о занятости для предприятий, учреждений и организаций с численностью штатных работников более 20 человек была установлена квота для трудоустройства указанных в части 1 этой статьи граждан, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству, в размере 5% среднеучетной численности штатных работников за предыдущий календарный год, а для трудоустройства лиц, которым до наступления права на пенсию по возрасту осталось 10 и менее лет, предприятиям, учреждениям и организациям с численностью штатных работников от 8 до 20 человек была установлена квота в размере не менее одного человека в среднеучетной численности штатных работников.

Исключенной частью 3 статьи 14 Закона о занятости было предусмотрено, что работодатели самостоятельно рассчитывают квоту, указанную в части 2 этой статьи, с учетом численности граждан, которые на условиях полной занятости уже работают на предприятиях, в учреждениях и организациях и относятся к неконкурентоспособным на рынке труда (кроме лиц с инвалидностью), и обеспечивают их трудоустройство самостоятельно. Работодатели могут обратиться за содействием для трудоустройства данной категории граждан в центральный орган исполнительной власти, реализующий государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции (далее — Государственная служба занятости; ГСЗ). Обязательным условием соблюдения работодателями квоты считается трудоустройство таких граждан в соответствии с требованиями части 2 этой статьи, о чем работодатели ежегодно информируют ГСЗ.

Таким образом, работодатели, начиная с 2022 года, не должны выполнять квоту, установленную частями 2 и 3 статьи 14 Закона о занятости, и не должны подавать Информацию о занятости и трудоустройстве граждан, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству (далее — Информация ), за 2022 год. Напомним, что Информацию, форма которой утверждена приказом Министерства социальной политики Украины от 16.05.2013 № 271, необходимо было подавать в центры занятости работодателям, на которых распространяется квота, ежегодно не позднее 1 февраля после отчетного года. Следовательно, указанный приказ Минсоцполитики, которым утверждена Информация, в ближайшее время должен быть отменен.

Одновременно с исключением частей 2 и 3 статьи 14 Закона о занятости исключена часть 2 статьи 53 этого Закона, согласно которой в случае невыполнения работодателем в течение года квоты для трудоустройства граждан, указанных в части 1 статьи 14 этого Закона, с него взимается штраф за каждый необоснованный отказ в трудоустройстве таких лиц в пределах соответствующей квоты в двухкратном размере минимальной заработной платы, установленной на момент выявления нарушения.

Компенсация работодателям расходов на оплату труда внутренне перемещенных лиц,
трудоустроенных по направлению центров занятости

В пункт 2 части 2 статьи 24-1 Закона о занятости с 29 октября 2022 года внесено изменение, вследствие чего теперь к мерам содействия занятости внутренне перемещенных лиц (далее — ВПЛ), которые трудоустраиваются по направлению территориальных органов ГСЗ (далее — центры занятости), относится компенсация расходов работодателя на оплату труда (но не выше двух размеров минимальной заработной платы, установленной законом) за трудоустройство зарегистрированных безработных из числа ВПЛ на условиях срочных трудовых договоров продолжительностью не более 6 календарных месяцев, при сохранении гарантий занятости такого лица в течение периода, превышающего продолжительность выплаты в два раза.

Напомним, что ранее компенсация расходов работодателя на оплату труда ВПЛ составляла не выше среднего уровня заработной платы, сложившегося в соответствующем регионе за прошедший месяц.

С 29 января 2023 года в пункте 3 части 2 статьи 24-1 Закона о занятости будет установлено, что размер компенсации расходов работодателя, трудоустраивающего зарегистрированных безработных из числа ВПЛ на срок не менее чем 12 календарных месяцев, на переподготовку и повышение квалификации таких лиц определяется Кабинетом Министров Украины в пределах стоимости обучения по переподготовке и повышению квалификации.

Напомним, что сейчас (т. е. по 28 января 2023 года) сумма компенсации устанавливается в пределах стоимости обучения по переподготовке и повышению квалификации, но не может превышать 10-кратный размер прожиточного минимума для трудоспособных лиц, установленного законом на дату осуществления работодателем такой оплаты.

Следовательно, Кабинет Министров Украины своим постановлением должен определить максимальный размер компенсации расходов работодателя, трудоустраивающего зарегистрированных безработных из числа ВПЛ, на переподготовку и повышение квалификации таких лиц.

С 29 января 2023 года изложенной в новой редакции частью 4 статьи 24-1 Закона о занятости будет установлено, что в случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с частью 2 этой статьи, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 (т. е. по соглашению сторон) или пунктом 1 части первой статьи 40 КЗоТ (т. е. в случае изменений в организации производства и труда, в том числе ликвидации, реорганизации, банкротства или перепрофилирования предприятия, сокращения численности или штата работников), сумма выплаченных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы (далее — ФСС на случай безработицы) или Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью (далее — ФСЗИ) в зависимости от источника финансирования компенсации, кроме случая, когда на его рабочее место работодателем трудоустроен другой зарегистрированный безработный по направлению центра занятости до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости. В случае если на место уволенного работника трудоустроен зарегистрированный безработный из числа ВПЛ, выплата компенсации продолжается до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости с учетом положений части 3 этой статьи.

Напомним, что сейчас (т. е. по 28 января 2023 года) компенсация возвращается в соответствующий Фонд в случае увольнения ВПЛ по инициативе работодателя или по согласию сторон до окончания установленного срока сохранения гарантий. Следовательно, если с 29 января 2023 года ВПЛ, трудоустроенное по направлению центра занятости, будет уволено по инициативе работодателя по иным основаниям, чем по пункту 1 части первой статьи 40 КЗоТ, то возвращать компенсацию соответствующему Фонду работодатель не обязан.

Что касается получения ВПЛ статуса безработного, то Законом № 2622 абзац семнадцатый пункта 5-2 раздела XI «Заключительные и переходные положения» Закона о занятости изложен в новой редакции, согласно которой во время действия военного положения для получения статуса безработного ВПЛ, а также лица, находящиеся на территориях, на которых ведутся боевые действия, у которых не расторгнуты трудовые договоры с работодателем, подают лично во время непосредственного посещения или в электронной форме с помощью средств Единого государственного веб-портала электронных услуг, веб-портала ГСЗ или с помощью средств телекоммуникационной связи в центр занятости заявление на имя работодателя о прекращении трудового договора на основании пункта 1 части первой статьи 36 КЗоТ (по соглашению сторон) или статей 38, 39 КЗоТ (по инициативе работника) по форме, определенной ГСЗ, о чем уведомляются работодатель (любыми средствами коммуникации, в том числе электронными), территориальный орган Государственной налоговой службы Украины и территориальный орган Пенсионного фонда Украины. Это положение не распространяется на прекращение трудовых договоров с руководителями предприятий, учреждений, организаций всех форм собственности, а также лицами, занимающими выборные должности. В случае если у таких лиц не прекращены трудовые договоры с работодателем, находящимся на неподконтрольной территории или о котором отсутствует информация о местонахождении, заявление хранится в центре занятости на подконтрольной территории до момента деоккупации (разблокирования) соответствующих территорий, после чего в течение 7 календарных дней уведомляется работодатель (любыми средствами коммуникации, в том числе электронными).

Аналогичные нормы теперь содержат часть 4 статьи 7 Закона Украины «Об обеспечении прав и свобод внутренне перемещенных лиц» от 20.10.2014 № 1706-VII. Также в этом Законе указано, что датой прекращения трудового договора ВПЛ является день, следующий за днем подачи им заявления в центр занятости.

Компенсация работодателям расходов на уплату ЕСВ
и оплату труда в случае трудоустройства граждан,
имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству

С 29 января 2023 года вступят в силу подпункты 12 и 14 пункта 3 раздела I Закона № 2622, которыми вносятся изменения соответственно в статьи 26 и 27 Закона о занятости. Эти изменения касаются получения работодателями компенсаций при трудоустройстве указанных в части 1 статьи 14 Закона о занятости категорий граждан, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству, к которым относятся:

1) один из родителей или лицо, которое их заменяет и:

– содержит ребенка (детей) в возрасте до 6 лет;

– воспитывает без одного из супругов ребенка в возрасте до 14 лет или ребенка с инвалидностью;

– содержит без одного из супругов лицо с инвалидностью с детства (независимо от возраста) и/или лицо с инвалидностью I группы (независимо от причины инвалидности);

2) дети-сироты и дети, лишенные родительской опеки;

3) лица, уволенные после отбывания наказания или принудительного лечения;

4) молодежь, которая закончила или прекратила обучение в заведениях общего среднего, профессионального (профессионально-технического), специального предвысшего и высшего образования, уволилась со срочной военной или альтернативной (невоенной) службы, военной службы по призыву лиц из числа резервистов в особый период (в течение 6 месяцев после окончания или прекращения обучения или службы) и которая впервые принимается на работу;

5) лица, которым до наступления права на пенсию по возрасту в соответствии со статьей 26 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» осталось 10 и менее лет;

6) лица с инвалидностью (далее — инвалиды), не достигшие пенсионного возраста, установленного статьей 26 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании»;

7) лица, которым исполнилось 15 лет и которые с согласия одного из родителей или лица, их заменяющего, могут, в виде исключения, приниматься на работу;

8) участники боевых действий, указанные в пунктах 19 – 21 части первой статьи 6 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»;

9) неработающие трудоспособные лица, получающие государственную социальную помощь малоимущим семьям;

10) лица, в отношении которых согласно Закону Украины «О социальной и правовой защите лиц, в отношении которых установлен факт лишения личной свободы вследствие вооруженной агрессии против Украины, и членов их семей» установлен факт лишения личной свободы вследствие вооруженной агрессии против Украины, после их увольнения;

11) другие категории граждан, определенные Кабинетом Министров Украины, с учетом ситуации на рынке труда, а также установления карантина, возникновения чрезвычайной ситуации, введения чрезвычайного или военного положения в стране.

Обращаем внимание, что вышеприведенным пунктом 11 часть 1 статьи 14 Закона о занятости была дополнена Законом № 2622 с 29 октября 2022 года.

Что касается условий предоставления компенсации, то с 29 января 2023 года статья 26 Закона о занятости будет иметь следующую новую редакцию:

«Статья 26. Стимулирование трудоустройства граждан,
имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству

1. Работодателю, трудоустраивающему граждан, указанных в пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 и 11 части первой статьи 14 этого Закона и находящихся в статусе зарегистрированного безработного более одного месяца, по направлению территориальных органов центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, на срок не менее чем два года компенсируются фактические расходы в размере единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование за соответствующее лицо за месяц, за который он уплачен, но не больше двойного размера минимального страхового взноса. Общая продолжительность выплаты компенсации составляет 12 месяцев.

2. Работодателю, который по направлению территориальных органов центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, трудоустраивает на срок не менее одного года лиц, которым до наступления права на пенсию по возрасту осталось не более пяти лет, лиц, указанных в пунктах 6 и 8 части первой статьи 14 этого Закона и находящихся в статусе зарегистрированного безработного более одного месяца, компенсируются 50 процентов фактических расходов на оплату труда, но не больше размера минимальной заработной платы. Общая продолжительность выплаты компенсации составляет шесть месяцев.

3. Компенсации, указанные в частях первой и второй этой статьи, выплачиваются за счет денежных средств, предусмотренных в бюджете Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы и Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью (при трудоустройстве лица с инвалидностью из числа зарегистрированных безработных), в определенном Кабинетом Министров Украины порядке.

4. В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с частью первой или второй этой статьи, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 или пунктом 1 части первой статьи 40 Кодекса законов о труде Украины, сумма выплаченных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы или Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью в зависимости от источника финансирования компенсации, кроме случая, когда на его рабочее место работодателем трудоустроен другой зарегистрированный безработный по направлению территориального органа центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости.

В случае если на место уволенного работника трудоустроен зарегистрированный безработный из числа лиц, указанных в части первой или второй этой статьи, выплата компенсации продолжается до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости с учетом положений части третьей этой статьи.».

Напомним, что сейчас (т. е. по 28 января 2023 года) статьей 26 Закона о занятости предусмотрено, что работодателю, трудоустраивающему на новое рабочее место граждан, указанных в части 1 статьи 14 этого Закона (кроме тех, которые определены пунктом 7 части 1 статьи 14), и которым предоставлен статус безработного, по направлению центров занятости, на срок не менее чем два года, ежемесячно компенсируются фактические расходы в размере ЕСВ за соответствующее лицо за месяц, за который он уплачен (независимо от размера ЕСВ). Компенсация выплачивается в течение одного года со дня трудоустройства лица за счет денежных средств, предусмотренных в бюджете ФСС на случай безработицы и ФСЗИ (при трудоустройстве инвалида из числа зарегистрированных безработных, но которому в соответствии с законодательством пособие по безработице не назначается), в определенном Кабинетом Министров Украины порядке. В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с частью 1 этой статьи, по инициативе работодателя или с согласия сторон до окончания двухлетнего срока со дня трудоустройства сумма выплаченных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет ФСС на случай безработицы или ФСЗИ в зависимости от источника компенсации или на его рабочее место по направлению центра занятости в пределах двухлетнего срока трудоустраивается другой безработный. В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с частью 1 этой статьи, по соглашению сторон на его рабочее место по направлению центра занятости в пределах двухлетнего срока трудоустраивается другой безработный.¹

Таким образом, новшествами статьи 26 Закона о занятости с 29 января 2023 года являются:

– работодателям будет выплачиваться не только компенсация ЕСВ, начисленного на заработную плату за соответствующее лицо за месяц (в размере не более двойного размера минимального страхового взноса), в течение 12 месяцев со дня трудоустройства по направлению центра занятости безработных граждан, указанных в пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 и 11 части 1 статьи 14 Закона о занятости, но и компенсация 50% фактических расходов на оплату труда, но не больше размера минимальной заработной платы, в течение 6 месяцев в случае трудоустройства на срок не менее одного года лиц, которым до наступления права на пенсию по возрасту осталось не более 5 лет, лиц, указанных в пунктах 6 и 8 части 1 статьи 14 Закона о занятости и находящихся в статусе зарегистрированного безработного более одного месяца;

– компенсация ЕСВ и расходов на оплату труда будет выплачиваться работодателям независимо от того, на новое или «старое» рабочее место трудоустроены по направлению центра занятости зарегистрированные безработные граждане, указанные в части 1 статьи 14 Закона о занятости;

– компенсацию ЕСВ и расходов на оплату труда работодателю необходимо будет возвращать в полном объеме в случае увольнения работников по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 КЗоТ (по соглашению сторон) или пунктом 1 части первой статьи 40 КЗоТ (изменения в организации производства и труда, в том числе ликвидация, реорганизация, банкротство или перепрофилирование предприятия, сокращение численности или штата работников), тогда как сейчас компенсацию ЕСВ следует возвращать в случае увольнения работника по соглашению сторон (по п. 1 ч. первой ст. 36 КЗоТ) и по инициативе работодателя. То есть если «льготный» работник, трудоустроенный по направлению центра занятости, будет уволен по инициативе работодателя по иным основаниям, чем по пункту 1 части первой статьи 40 КЗоТ, то возвращать компенсацию соответствующему Фонду работодатель не обязан;

– статья 26 Закона о занятости не будет содержать норму действующей редакции части 3 статьи 26 Закона о занятости, в которой указаны случаи, когда компенсация не выплачивается, но такие случаи с 29 января 2023 года будет содержать часть 4 статьи 20 Закона о занятости (см. ниже).

Компенсация работодателям расходов на уплату ЕСВ
при трудоустройстве безработных граждан на новые рабочие места

Статьей 27 Закона о занятости предусмотрена выплата компенсации ЕСВ субъектам малого предпринимательства, которые трудоустраивают зарегистрированных безработных на новые рабочие места, о чем мы подробно рассказывали на страницах журнала.²

С 29 января 2023 года части 2 и 3 статьи 27 Закона о занятости будут изложены в следующей новой редакции:

«2. Работодателю, который в течение 12 календарных месяцев обеспечивал создание новых рабочих мест, трудоустраивал на них работников и в течение этого периода ежемесячно осуществлял им выплату заработной платы в размере не менее трех минимальных заработных плат за каждое лицо, в течение следующих 12 календарных месяцев при условии сохранения уровня заработной платы платы в размере не менее трех минимальных заработных плат за каждое такое лицо ежемесячно за счет денежных средств Государственного бюджета Украины, предусмотренных в бюджете Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы, компенсируются фактические расходы в размере 50 процентов суммы начисленного единого взноса за соответствующее лицо за месяц, за который он уплачен, в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины.

При уменьшении штатной численности работников и/или фонда оплаты труда работодатель утрачивает право на компенсацию.

3. Субъектам малого предпринимательства, которые трудоустраивают зарегистрированных безработных на срок не менее чем два года по направлению территориальных органов центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, на новые рабочие места компенсируются фактические расходы в размере единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование за соответствующее лицо за месяц, за который он уплачен. Общая продолжительность выплаты компенсации составляет 12 месяцев.

Компенсация выплачивается за счет денежных средств, предусмотренных на такие цели в бюджете Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы и Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью (при трудоустройстве лица с инвалидностью из числа зарегистрированных безработных), в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины.

В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с абзацем первым этой части, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 или пунктом 1 части первой статьи 40 Кодекса законов о труде Украины, сумма выплаченных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы или Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью в зависимости от источника финансирования компенсации, кроме случая, когда на его рабочее место работодателем трудоустроен другой зарегистрированный безработный по направлению территориального органа центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости.».

Обращаем внимание, что новая редакция части 2 статьи 27 Закона о занятости, которая вступит в силу с 29 января 2023 года, дословно повторяет редакцию действующей части 3 статьи 24 Закона о занятости³, которая с 29 января 2023 года будет изложена в другой редакции, поэтому фактически с указанной даты ничего не изменится (норма части 3 статьи 24 станет нормой части 2 статьи 27 Закона о занятости).

Напомним, что сейчас (т. е. по 28 января 2023 года) согласно частям 2 и 3 статьи 27 Закона о занятости субъектам малого предпринимательства, трудоустраивающим безработных на срок не менее чем два года по направлению центров занятости на новые рабочие места в приоритетных видах экономической деятельности, ежемесячно компенсируются фактические расходы в размере ЕСВ за соответствующее лицо за месяц, за который он уплачен. Компенсация выплачивается за счет денежных средств, предусмотренных на такие цели в бюджете ФСС на случай безработицы и ФСЗИ (при трудоустройстве инвалида из числа зарегистрированных безработных, но которому в соответствии с законодательством пособие по безработице не назначается), в течение одного года со дня трудоустройства безработного в порядке и по перечню приоритетных видов экономической деятельности, определенных Кабинетом Министров Украины. В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация, по инициативе работодателя до окончания двухлетнего срока со дня трудоустройства сумма предоставленных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет ФСС на случай безработицы или ФСЗИ в зависимости от источника компенсации или на его рабочее место по направлению центра занятости в пределах двухлетнего срока трудоустраивается другой безработный.

Таким образом, новшествами статьи 27 Закона о занятости (кроме включения в нее нормы действующей части 3 статьи 24 Закона о занятости) с 29 января 2023 года являются:

– компенсация ЕСВ будет выплачиваться всем субъектам малого предпринимательства (не только в приоритетных видах экономической деятельности, перечень которых утвержден постановлением Кабинета Министров Украины «Некоторые вопросы реализации статьи 26 и части второй статьи 27 Закона Украины «О занятости населения» от 15.04.2013 № 347), но не более 12 месяцев;

– компенсацию ЕСВ субъектам малого предпринимательства необходимо будет возвращать в полном объеме в случае увольнения работника до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 КЗоТ (по соглашению сторон) или пунктом 1 части первой статьи 40 КЗоТ (изменения в организации производства и труда, в том числе ликвидация, реорганизация, банкротство или перепрофилирование предприятия, сокращение численности или штата работников), тогда как сейчас компенсацию ЕСВ следует возвращать в случае увольнения работника по инициативе работодателя. То есть если работник будет уволен по инициативе работодателя по иным основаниям, чем по пункту 1 части первой статьи 40 КЗоТ, то возвращать компенсацию ЕСВ соответствующему Фонду субъект малого предпринимательства не обязан. В то же время теперь ему придется возвращать компенсацию ЕСВ в случае увольнения работника по пункту 1 части первой статьи 36 КЗоТ (по соглашению сторон).

Также с 29 января 2023 года будет исключена часть 4 статьи 27 Закона о занятости, в которой указаны случаи, когда компенсация не выплачивается, но такие случаи с 29 января 2023 года будет содержать часть 4 статьи 20 Закона о занятости (см. ниже).

Компенсация работодателям части расходов на уплату ЕСВ при трудоустройстве безработных,
зарегистрированных в службе занятости более 6 месяцев

С 29 апреля 2023 года вступит в силу подпункт 13 пункта 3 раздела I Закона № 2622, которым Закон о занятости дополняется статьей 26-1. Эта статья будет иметь следующую редакцию:

«Статья 26-1. Содействие занятости зарегистрированных безработных

1. Работодателю, трудоустраивающему лицо, находящееся в статусе зарегистрированного безработного более шести месяцев, по направлению территориальных органов центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, на срок не менее чем два года компенсируются фактические расходы в размере единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование за соответствующее лицо за месяц, за который он уплачен, но не более двойного размера минимального страхового взноса. Общая продолжительность выплаты компенсации составляет 12 месяцев.

2. Компенсация выплачивается за счет денежных средств, предусмотренных в бюджете Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы и Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью (при трудоустройстве лица с инвалидностью из числа зарегистрированных безработных), в определенном Кабинетом Министров Украины порядке.

3. В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с частью первой этой статьи, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 или пунктом 1 части первой статьи 40 Кодекса законов о труде Украины, сумма выплаченных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы или Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью в зависимости от источника финансирования компенсации, кроме случая, когда на его рабочее место работодателем трудоустроен другой зарегистрированный безработный по направлению территориального органа центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости.

В случае если на место уволенного работника трудоустроен зарегистрированный безработный из числа лиц, указанных в части первой этой статьи, выплата компенсации продолжается до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости с учетом положений части второй этой статьи.».

Таким образом, нормы частей 1, 2 и 3 статьи 26-1 Закона о занятости, вступающие в силу с 29 апреля 2023 года, во многом повторяют нормы частей 1, 3 и 4 статьи 26 Закона о занятости (см. выше), вступающих в силу с 29 января 2023 года, а отличаются от них только тем, что в первых речь идет о трудоустройстве по направлению центра занятости любых граждан, находящихся в статусе зарегистрированного безработного более 6 месяцев, а во вторых речь идет о трудоустройстве по направлению центра занятости граждан, указанных в пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 и 11 части 1 статьи 14 этого Закона (т. е. граждан, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству) и находящихся в статусе зарегистрированного безработного более одного месяца.

Стажировка получателей образования и компенсация работодателям
части оплаты труда при трудоустройстве молодежи

С 29 апреля 2023 года вступит в силу подпункт 15 пункта 3 раздела I Закона № 2622, которым в новой редакции излагается статья 29 Закона о занятости.

Статья 29 Закона о занятости с 29 апреля 2023 года будет иметь следующую новую редакцию:

«Статья 29. Расширение возможностей для повышения конкурентоспособности молодежи

1. С целью приобретения опыта по выполнению профессиональных задач и обязанностей, совершенствования профессиональных знаний, навыков и умений, изучения и усвоения новых технологий, техники, приобретения дополнительных компетентностей получатели профессионального (профессионально-технического), специального предвысшего, высшего образования, которые получили профессию (квалификацию) по образовательно-квалификационному уровню квалифицированного рабочего, специальность по образовательно-квалификационному уровню младшего специалиста, образовательно-профессиональную степень профессионального младшего бакалавра, степени высшего образования младшего бакалавра или бакалавра и продолжают получать образование на следующем уровне образования, имеют право проходить стажировку по профессии (специальности), по которой получается образование, у работодателя на условиях, определенных договором о стажировке, срок которой не может превышать шести месяцев.

В случае если в период стажировки лицо, указанное в части первой этой статьи, выполняет профессиональные работы, работодатель за все работы, выполненные в соответствии с предоставленными задачами, осуществляет выплату ему заработной платы согласно установленным системам оплаты труда по нормам, расценкам, ставкам (окладам) с учетом коэффициентов, доплат и надбавок. Запись о прохождении стажировки работодатель вносит в трудовую книжку (при наличии), которая в случае отсутствия по требованию работника оформляется согласно законодательству.

Сведения о прохождении стажировки вносятся в реестр застрахованных лиц Государственного реестра общеобязательного государственного социального страхования в порядке, установленном Пенсионным фондом Украины по согласованию с центральным органом исполнительной власти, обеспечивающим формирование и реализацию государственной политики в сфере социальной защиты населения.

Порядок заключения договора о стажировке и типовая форма договора о стажировке утверждаются Кабинетом Министров Украины.

2. Заведения высшего, специального предвысшего, профессионального (профессионально-технического) образования совместно с работодателями, территориальными органами центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, способствуют получателям образования в доступе к информации о возможности стажировки и ее прохождении, о возможностях трудоустройства в свободное от обучения время, после окончания обучения и получения образования.

3. Стажировка проводится под руководством работника, определенного работодателем.

Работа руководителей стажировки, назначенных работодателем из числа его работников, может оплачиваться работодателем за счет денежных средств, предусмотренных на подготовку, переподготовку, повышение квалификации кадров, дополнительно на срок стажировки ежемесячно в размерах не менее 5 процентов суммы основной заработной платы, которую они получают по основному месту работы.

4. Работодателю, который по направлению территориального органа центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, трудоустраивает зарегистрированного безработного, компенсируются 50 процентов минимальной заработной платы за соответствующее лицо за месяц.

Компенсация предоставляется за трудоустройство зарегистрированных безработных из числа лиц:

– в возрасте до 25 лет, которые суммарно имеют страховой стаж не более 12 месяцев;

– в возрасте до 35 лет — на первое рабочее место;

– уволенных со срочной военной или альтернативной (невоенной) службы — на первое рабочее место после такого увольнения.

Общая продолжительность выплаты компенсации составляет не более шести месяцев при условии сохранения гарантий занятости лица в течение периода, превышающего выплаты в два раза.

Лица, указанные в абзацах втором – пятом этой части, могут один раз воспользоваться правом на трудоустройство у работодателя с компенсацией за них части расходов на оплату труда.

Компенсация выплачивается за счет денежных средств, предусмотренных на такие цели в бюджете Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы и Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью (при трудоустройстве лица с инвалидностью из числа зарегистрированных безработных), в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины.

В случае увольнения работника, за которого выплачивалась компенсация в соответствии с этой частью, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 36 или пунктом 1 части первой статьи 40 Кодекса законов о труде Украины, сумма выплаченных денежных средств возвращается в полном объеме в бюджет Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы или Фонда социальной защиты лиц с инвалидностью в зависимости от источника финансирования компенсации, кроме случая, когда на его рабочее место работодателем трудоустроен другой зарегистрированный безработный по направлению территориального органа центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости.

В случае если на место уволенного работника трудоустроен зарегистрированный безработный из числа лиц, указанных в абзацах втором – пятом этой части, выплата компенсации продолжается до окончания установленного срока сохранения гарантий занятости с учетом положений абзацев шестого и восьмого этой части.».

Напомним, что сейчас в статье 29 Закона о занятости указано, что студенты заведений специального предвысшего и высшего образования, ученики заведений профессионального (профессионально-технического) образования, которые получили профессию (квалификацию) по образовательно-квалификационному уровню «квалифицированный рабочий», образовательно-профессиональной степени «профессиональный младший бакалавр», образовательной степени «младший бакалавр», «бакалавр», «магистр» и продолжают обучаться на следующем образовательно-квалификационном уровне, имеют право проходить стажировку по профессии (специальности), по которой получается образование, на предприятиях, в учреждениях и организациях независимо от формы собственности, вида деятельности и хозяйствования, на условиях, определенных договором о стажировке в свободное от обучения время.

Таким образом, с 29 апреля 2023 года в статье 29 Закона о занятости речь будет идти о стажировке получателей профессионального (профессионально-технического), специального предвысшего, высшего образования, которые продолжают получать образование на следующем уровне образования (но среди них уже не упоминаются те, которые получили образовательную степень «магистр»), у любого работодателя (в том числе у физического лица – предпринимателя), а не только на предприятиях, в учреждениях и организациях.

Кроме того, с 29 апреля 2023 года статья 29 Закона о занятости будет содержать норму в обновленной части 4, которая будет предусматривать предоставление работодателю компенсации 50% минимальной заработной платы в месяц за трудоустроенную по направлению центра занятости молодежь:

– лиц в возрасте до 25 лет, которые суммарно имеют страховой стаж не более 12 месяцев;

– лиц до 35 лет — на первое рабочее место;

– лиц, уволенных со срочной военной или альтернативной (невоенной) службы — на первое рабочее место после такого увольнения.

Обращаем внимание, что выплата компенсаций ЕСВ и расходов на оплату труда, указанных в частях 1 и 2 статьи 26 Закона о занятости в редакции с 29 января 2023 года, выплата компенсации ЕСВ, указанной в частях 2 и 3 статьи 27 Закона о занятости в редакции с 29 января 2023 года, выплата компенсации ЕСВ, указанной в части 1 статьи 26-1 Закона о занятости в редакции с 29 апреля 2023 года, выплата компенсации расходов на оплату труда, указанной в части 4 статьи 29 Закона о занятости в редакции с 29 апреля 2023 года, должны осуществляться в определенном Кабинетом Министров Украины порядке. Поэтому Кабмин должен утвердить такой порядок или внести изменения в свое постановление «Некоторые вопросы реализации статьи 26 и части второй статьи 27 Закона Украины «О занятости населения» от 15.04.2013 № 347, которым утвержден Порядок компенсации работодателям расходов в размере единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование.

Условия получения безработными и работодателями компенсаций, предусмотренных
Законом о занятости, в том числе во время военного положения

С 29 января 2023 года вступит в силу подпункт 7 пункта 3 раздела I Закона № 2622, которым статья 20 Закона о занятости будет дополнена частями 2–4 следующего содержания:

«2. Для содействия занятости зарегистрированное безработное лицо раз в пять лет имеет право на трудоустройство у работодателя с компенсацией за него расходов в соответствии с этим Законом (кроме профессионального обучения, переподготовки и повышения квалификации), если иное не предусмотрено положениями этого Закона.

3. Компенсации, пособия, другие выплаты (далее — государственная помощь) субъектам хозяйствования, предусмотренные этим Законом, статьями 7 и 7-1 Закона Украины «Об общеобязательном государственном социальном страховании на случай безработицы», предоставляются с учетом положений Закона Украины «О государственной помощи субъектам хозяйствования».

Сумма государственной помощи по этим и любым другим направлениям государственной поддержки и/или помощи (независимо от ее видов и источников) не может превышать сумму незначительной государственной помощи, определенной Законом Украины «О государственной помощи субъектам хозяйствования».

4. Государственная помощь субъекту хозяйствования в соответствии с этим Законом не предоставляется при наличии одного из следующих случаев:

1) субъект хозяйствования имеет задолженность:

по уплате единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование;

по уплате страховых взносов на общеобязательное государственное пенсионное страхование;

по выплате заработной платы;

перед государственным (местным) бюджетом более 6 месяцев;

2) субъект хозяйствования признан в установленном порядке банкротом или в отношении него возбуждено дело о банкротстве, или открыта ликвидационная процедура;

3) субъект хозяйствования признает свою несостоятельность своевременно выполнять обязательства перед кредиторами из-за неудовлетворительного состояния финансово-хозяйственной деятельности».

Напомним, что сейчас (т. е. по 28 января 2023 года) согласно части 3 статьи 26 и части 4 статьи 27 Закона о занятости компенсация ЕСВ не выплачивается в случае, если работодатель:

1) имеет задолженность по уплате ЕСВ и/или страховых взносов на общеобязательное государственное пенсионное страхование;

2) признан в установленном порядке банкротом или в отношении него возбуждено дело о банкротстве.

Таким образом, с 29 января 2023 года будет расширено количество случаев, когда компенсация ЕСВ и части расходов на оплату труда трудоустроенных безработных, предусмотренная Законом о занятости, не будет предоставляться работодателям. При этом зарегистрированное безработное лицо только один раз в 5 лет будет иметь право на трудоустройство у работодателя с компенсацией за него расходов в соответствии с Законом о занятости (т. е. если за трудоустроенного безработного один работодатель уже получил компенсацию ЕСВ или расходов на оплату труда, то последующие работодатели такого лица в пределах 5 лет не смогут на него получить компенсацию, даже если ими будут выполнены все условия для ее получения).

Обращаем внимание, что вышепроцитированные абзацы первый и второй части 3 статьи 20 Закона о занятости в редакции с 29 января 2023 года, которые приведены в абзацах третьем и четвертом подпункта 7 пункта 3 раздела I Закона № 2622 (относительно предоставления субъектам хозяйствования компенсаций, других выплат, предусмотренных, в частности, Законом о занятости, сумма которых совокупно не может превышать сумму незначительной государственной помощи, определенной пунктом 9 части 1 статьи 1 Закона Украины «О государственной помощи субъектам хозяйствования» от 01.07.2014 № 1555-VII, то есть не может превышать за любой трехлетний период сумму, эквивалентную 200 тысячам евро, определенную по официальному валютному курсу НБУ на последний день финансового года), не применяются во время действия военного положения, о чем указано в пункте 2 раздела II «Заключительные и переходные положения» Закона № 2622.

Следовательно, есть риск того, что во время действия военного положения, которое продлено до 19 февраля 2023 года, работодатели не будут получать компенсации, предусмотренные статьями 24, 24-1, 26, 26-1, 27, 29 Закона о занятости, или будут получать их не в полном объеме.

В подпункте 1 пункта 3 раздела II «Заключительные и переходные положения» Закона № 2622 установлено, что субъектам хозяйствования, которым на день вступления в силу этого Закона (т. е. на 29 октября 2022 года) назначены соответственно выплата материального обеспечения на случай безработицы или пособие по частичной безработице, или компенсации, определенные Законом о занятости и Законом о безработице, такие выплаты осуществляются с соблюдением условий, предусмотренных законодательством, которое действовало до вступления в силу этого Закона.

Массовое увольнение работников

Как мы уже сообщали⁴, с 19 июля 2022 года в пункте 6 части первой статьи 41 КЗоТ появилось новое основание для увольнения работника по инициативе работодателя — невозможность обеспечения работника работой, определенной трудовым договором, в связи с уничтожением (отсутствием) производственных, организационных и технических условий, средств производства или имущества работодателя вследствие боевых действий.

В связи с вышеизложенным пункт 2 части 3 статьи 50 Закона о занятости дополнен абзацем третьим, которым установлено, что в случае увольнения работников в соответствии с пунктом 6 части первой статьи 41 КЗоТ работодатель не позднее чем за 10 календарных дней до запланированного увольнения работников предоставляет первичным профсоюзным организациям информацию об этих мероприятиях, включая информацию о причинах увольнения, количестве и категориях работников, которых это может касаться, о сроках проведения увольнения. В случае если увольнение работников является массовым в соответствии со статьей 48 этого Закона, работодатель за 10 календарных дней до проведения увольнения уведомляет центр занятости о запланированном увольнении работников, а также в течение 5 календарных дней проводит консультации с профсоюзами о мерах по предотвращению увольнений или сведению их количества к минимуму или смягчению неблагоприятных последствий любых увольнений.

Абзац третий пункта 4 статьи 50 Закона о занятости также дополнен нормой, согласно которой информация о массовом увольнении работников в соответствии с пунктом 6 части первой статьи 41 КЗоТ подается работодателем в центр занятости не позднее чем за 10 календарных дней до увольнения.

Аналогичные вышеприведенным нормы содержит с 19 июля 2022 года и статья 49-2 КЗоТ. При этом о предстоящем увольнении в соответствии с пунктом 6 части первой статьи 41 КЗоТ работников персонально предупреждают не позднее чем за 10 календарных дней (ч. седьмая ст. 49-2 КЗоТ).

Поскольку отдельная форма информации о запланированном массовом увольнении работников в соответствии с пунктом 6 части первой статьи 41 КЗоТ на сегодня нормативным актом не утверждена, рекомендуем использовать форму № 4-ПН «Информация о запланированном массовом увольнении работников в связи с изменениями в организации производства и труда», утвержденную приказом Министерства развития экономики, торговли и сельского хозяйства Украины от 18.03.2021 № 563.

Финансирование привлечения безработных к общественным работам

В статье 31 Закона о занятости часть 6 изложена в следующей новой редакции:

«6. Финансирование организации общественных работ осуществляется за счет денежных средств местных бюджетов, работодателей и других не запрещенных законодательством источников.

В случае привлечения зарегистрированных безработных к общественным работам в условиях военного положения, карантина или режима чрезвычайной ситуации или чрезвычайного положения финансирование организации таких работ может осуществляться на условиях финансирования и/или софинансирования за счет денежных средств, определенных абзацем первым этой части, и Фонда обязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы» (было — за счет денежных средств местных бюджетов и/или ФСС на случай безработицы).

29 жовтня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» від 21.09.2022 № 2622-IX (далі — Закон № 2622), а деякі норми наберуть чинності через 3 місяці та через 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто наберуть чинності відповідно 29 січня та 29 квітня 2023 року).

Законом № 2622 внесено зміни до декількох законодавчих актів, зокрема, до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (далі — Закон про безробіття), Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість).

На думку законодавців, метою Закону № 2622 є:

– скасувати неефективний механізм квотування працевлаштування, а замість нього запровадити компенсації роботодавцям частини витрат на оплату праці або єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) за працевлаштування деяких категорій зареєстрованих безробітних, зокрема молоді;

– сприяти працевлаштуванню довгострокових безробітних шляхом надання компенсації роботодавцям витрат ЄСВ;

– запровадити надання фінансової допомоги для започаткування підприємницької діяльності;

– змінити підходи до:

– умов, тривалості та розмірів виплати допомоги по безробіттю, зокрема посилити страхові принципи (чим більший страховий стаж, тим більший розмір допомоги по безробіттю) та послабити до безробітних санкції за звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин;

– фінансування громадських робіт та скасування тимчасових робіт, як таких, що не сприяють мотивації до праці;

– підбору підходящої роботи для безробітного (зокрема врахування транспортної доступності, розміру заробітної плати залежно від тривалості безробіття).

Розглянемо детально нововведення Закону № 2622 в частині, що стосується роботодавців.

Скасування квоти для працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці громадян

Законом № 2622 замість квотування працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (тобто неконкурентоспроможних на ринку праці громадян), запроваджено компенсацію роботодавцям частини витрат на оплату праці або сплату ЄСВ за працевлаштування деяких категорій зареєстрованих безробітних.

Для цього у КЗпП з 29 жовтня 2022 року виключено статтю 196, якою було встановлено, що для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, звільнилася із строкової військової служби і вперше приймається на роботу, а також осіб, звільнених із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які в добровільному порядку уклали контракт про проходження служби у військовому резерві, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби (протягом 6 місяців після закінчення або припинення навчання чи служби), дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, а також інших категорій осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, підприємствам, установам та організаціям встановлюється квота відповідно до Закону про зайнятість.

Одночасно у статті 14 Закону про зайнятість з 29 жовтня 2022 року виключено частини 2 і 3.

Нагадаємо, що виключеною частиною 2 статті 14 Закону про зайнятість для підприємств, установ та організацій з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб була встановлена квота для працевлаштування зазначених у частині 1 цієї статті громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік, а для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10 і менше років, підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб була встановлена квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників.

Виключеною частиною 3 статті 14 Закону про зайнятість було передбачено, що роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині 2 цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім осіб з інвалідністю), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (далі — Державна служба зайнятості; ДСЗ). Обов’язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини 2 цієї статті, про що роботодавці інформують щороку ДСЗ.

Таким чином, роботодавці, починаючи з 2022 року, не повинні виконувати квоту, яка була встановлена частинами 2 і 3 статті 14 Закону про зайнятість, та не повинні подавати Інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (далі — Інформація), за 2022 рік. Нагадаємо, що Інформацію, форму якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2013 № 271, потрібно було подавати до центрів зайнятості роботодавцям, на яких поширюється квота, щороку не пізніше 1 лютого після звітного року. Отже, зазначений наказ Мінсоцполітики, яким затверджено Інформацію, найближчим часом має бути скасований.

Одночасно з виключенням частин 2 і 3 статті 14 Закону про зайнятість виключено частину 2 статті 53 цього Закону, згідно з якою у разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у частині 1 статті 14 цього Закону, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Компенсація роботодавцям витрат на оплату праці внутрішньо переміщених осіб
працевлаштованих за направленням центрів зайнятості

До пункту 2 частини 2 статті 24-1 Закону про зайнятість з 29 жовтня 2022 року внесено зміну, внаслідок чого тепер до заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО), які працевлаштовуються за направленням територіальних органів ДСЗ (далі — центри зайнятості), належить компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа ВПО на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше 6 календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.

Нагадаємо, що раніше компенсація витрат роботодавця на оплату праці ВПО становила не вище середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць.

З 29 січня 2023 року в пункті 3 частини 2 статті 24-1 Закону про зайнятість буде встановлено, що розмір компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа ВПО строком не менше ніж на 12 календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб визначається Кабінетом Міністрів України в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації, але не може перевищувати 10-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати.

Отже, Кабінет Міністрів України своєю постановою має визначити максимальний розмір компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа ВПО, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб.

З 29 січня 2023 року викладеною в новій редакції частиною 4 статті 24-1 Закону про зайнятість буде встановлено, що у разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини 2 цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 (тобто за угодою сторін) або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (тобто у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників), сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — ФСС на випадок безробіття) або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі — ФСЗІ) залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням центру зайнятості до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості. У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа ВПО, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини 3 цієї статті.

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) компенсація повертається до відповідного Фонду у разі звільнення ВПО з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення встановленого строку збереження гарантій. Отже, якщо з 29 січня 2023 року ВПО, працевлаштовану за направленням центру зайнятості, буде звільнено з ініціативи роботодавця з інших підстав, ніж за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, то повертати компенсацію відповідному Фонду роботодавець не зобов’язаний.

Що стосується отримання ВПО статусу безробітного, то Законом № 2622 абзац сімнадцятий пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про зайнятість викладено у новій редакції, згідно з якою під час дії воєнного стану для отримання статусу безробітного ВПО, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають особисто під час безпосереднього відвідування або в електронній формі за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, веб-порталу ДСЗ або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку до центру зайнятості заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) або статей 38, 39 КЗпП (з ініціативи працівника) за формою, визначеною ДСЗ, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган Державної податкової служби України та територіальний орган Пенсійного фонду України. Ці положення не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також особами, які обіймають виборні посади. У разі якщо у таких осіб не припинені трудові договори з роботодавцем, який перебуває на непідконтрольній території або щодо якого відсутня інформація про місце перебування, заява зберігається у центрі зайнятості на підконтрольній території до моменту деокупації (розблокування) відповідних територій, після чого протягом 7 календарних днів повідомляється роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними).

Аналогічні норми тепер містить і частина 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Також в цьому Законі вказано, що датою припинення трудового договору ВПО є день, наступний за днем подання ним заяви до центру зайнятості.

Компенсація роботодавцям витрат на сплату ЄСВ та оплату праці у разі
працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

З 29 січня 2023 року наберуть чинності підпункти 12 і 14 пункту 3 розділу I Закону № 2622, якими вносяться зміни відповідно до статей 26 і 27 Закону про зайнятість. Ці зміни стосуються отримання роботодавцями компенсацій у разі працевлаштування зазначених у частині 1 статті 14 Закону про зайнятість категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, до яких належать:

1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:

– має на утриманні дитину (дітей) віком до 6 років;

– виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;

– утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом 6 місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;

5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років;

6) особи з інвалідністю (далі — інваліди), які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19 – 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

9) непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;

10) особи, стосовно яких згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;

11) інші категорії громадян, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.

Звертаємо увагу, що вищенаведеним пунктом 11 частину 1 статті 14 Закону про зайнятість було доповнено Законом № 2622 з 29 жовтня 2022 року.

Що стосується умов надання компенсації, то з 29 січня 2023 року стаття 26 Закону про зайнятість буде мати таку нову редакцію:

«Стаття 26. Стимулювання працевлаштування громадян,
що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

1. Роботодавцю, який працевлаштовує громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

2. Роботодавцю, який за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує строком не менше ніж на один рік осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше п’яти років, осіб, зазначених у пунктах 6 і 8 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, компенсуються 50 відсотків фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати. Загальна тривалість виплати компенсації становить шість місяців.

3. Компенсації, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, виплачуються за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

4. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої або другої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій або другій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини третьої цієї статті.».

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) статтею 26 Закону про зайнятість передбачено, що роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у частині 1 статті 14 цього Закону (крім тих, які визначені пунктом 7 частини 1 статті 14), та яким надано статус безробітного, за направленням центрів зайнятості, строком не менше ніж на два роки, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який він сплачений (незалежно від розміру ЄСВ). Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті ФСС на випадок безробіття та ФСЗІ (у разі працевлаштування інваліда з числа зареєстрованих безробітних, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини 1 цієї статті, з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету ФСС на випадок безробіття або ФСЗІ залежно від джерела компенсації або на його робоче місце за направленням центру зайнятості у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини 1 цієї статті, за угодою сторін на його робоче місце за направленням центру зайнятості у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний.¹

Враховуючи вищевикладене, нововведеннями статті 26 Закону про зайнятість з 29 січня 2023 року є:

– роботодавцям буде виплачуватися не тільки компенсація ЄСВ, нарахованого на заробітну плату за відповідну особу за місяць (в розмірі не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску), протягом 12 місяців з дня працевлаштування за направленням центру зайнятості безробітних громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини 1 статті 14 Закону про зайнятість, а й компенсація 50% фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати, протягом 6 місяців у разі працевлаштування строком не менше ніж на один рік осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше 5 років, осіб, зазначених у пунктах 6 і 8 частини 1 статті 14 Закону про зайнятість, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць;

– компенсація ЄСВ та витрат на оплату праці буде виплачуватися роботодавцям незалежно від того, на нове чи «старе» робоче місце працевлаштовано за направленням центру зайнятості зареєстрованих безробітних громадян, зазначених у частині 1 статті 14 Закону про зайнятість;

– компенсацію ЄСВ та витрат на оплату праці роботодавцю потрібно буде повертати в повному обсязі у разі звільнення працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників), тоді як зараз компенсацію ЄСВ потрібно повертати у разі звільнення працівника за згодою сторін (за п. 1 ч. першої ст. 36 КЗпП) та з ініціативи роботодавця. Тобто якщо «пільгового» працівника, працевлаштованого за направленням центру зайнятості, буде звільнено з ініціативи роботодавця з інших підстав, ніж за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, то повертати компенсацію відповідному Фонду роботодавець не зобов’язаний;

– стаття 26 Закону про зайнятість не буде містити норму чинної редакції частини 3 статті 26 Закону про зайнятість, в якій зазначено випадки, коли компенсація не виплачується, але такі випадки з 29 січня 2023 року буде містити частина 4 статті 20 Закону про зайнятість (див. нижче).

Компенсація роботодавцям витрат на сплату ЄСВ
у разі працевлаштування безробітних громадян на нові робочі місця

Статтею 27 Закону про зайнятість наразі передбачена виплата компенсації ЄСВ суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують зареєстрованих безробітних на нові робочі місця, про що ми докладно розповідали на сторінках журналу.²

З 29 січня 2023 року частини 2 і 3 статті 27 Закону про зайнятість будуть викладені в такій новій редакції:

«2. Роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну особу, протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі зменшення штатної чисельності працівників та/або фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.

3. Суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують зареєстрованих безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця, компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до абзацу першого цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.».

Звертаємо увагу, що вищепроцитована нова редакція частини 2 статті 27 Закону про зайнятість, яка набере чинності з 29 січня 2023 року, дослівно повторює редакцію чинної частини 3 статті 24 Закону про зайнятість³, яку з 29 січня 2023 року буде викладено в іншій редакції, тому фактично з зазначеної дати нічого не зміниться (норма частини 3 статті 24 стане нормою частини 2 статті 27 Закону про зайнятість).

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) згідно з частинами 2 і 3 статті 27 Закону про зайнятість суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням центрів зайнятості на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті ФСС на випадок безробіття та ФСЗІ (у разі працевлаштування інваліда з числа зареєстрованих безробітних, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), протягом одного року з дня працевлаштування безробітного у порядку та за переліком пріоритетних видів економічної діяльності, визначених Кабінетом Міністрів України. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація, з ініціативи роботодавця до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування сума наданих коштів повертається в повному обсязі до бюджету ФСС на випадок безробіття або ФСЗІ залежно від джерела компенсації або на його робоче місце за направленням центру зайнятості у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний.

Таким чином, нововведеннями статті 27 Закону про зайнятість (крім включення до неї норми чинної частини 3 статті 24 Закону про зайнятість) з 29 січня 2023 року є:

– компенсація ЄСВ буде виплачуватися всім суб’єктам малого підприємництва (не тільки в пріоритетних видах економічної діяльності, перелік яких наразі затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про зайнятість населення» від 15.04.2013 № 347), але не більше 12 місяців;

– компенсацію ЄСВ суб’єктам малого підприємництва потрібно буде повертати в повному обсязі у разі звільнення працівника до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників), тоді як зараз компенсацію ЄСВ потрібно повертати у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Тобто якщо працівника буде звільнено з ініціативи роботодавця з інших підстав, ніж за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, то повертати компенсацію ЄСВ відповідному Фонду суб’єкт малого підприємництва не зобов’язаний. Водночас тепер йому доведеться повертати компенсацію ЄСВ у разі звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін).

Також з 29 січня 2023 року буде виключено частину 4 статті 27 Закону про зайнятість, в якій зазначено випадки, коли компенсація не виплачується, але такі випадки з 29 січня 2023 року буде містити частина 4 статті 20 Закону про зайнятість (див. нижче).

Компенсація роботодавцям частини витрат на сплату ЄСВ
у разі працевлаштування безробітних,
зареєстрованих в центрі зайнятості понад 6 місяців

З 29 квітня 2023 року набере чинності підпункт 13 пункту 3 розділу I Закону № 2622, яким Закон про зайнятість доповнюється статтею 26-1.

Нова стаття 26-1 Закону про зайнятість матиме таку редакцію:

«Стаття 26-1. Сприяння зайнятості зареєстрованих безробітних

1. Роботодавцю, що працевлаштовує особу, яка перебуває у статусі зареєстрованого безробітного понад шість місяців, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

2. Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

3. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини другої цієї статті.».

Таким чином, норми частин 1, 2 і 3 статті 26-1 Закону про зайнятість, що наберуть чинності з 29 квітня 2023 року, багато в чому повторюють норми частин 1, 3 і 4 статті 26 Закону про зайнятість (див. вище), що наберуть чинності з 29 січня 2023 року, а відрізняються від них лише тим, що в перших йдеться про працевлаштування за направленням центру зайнятості будь-яких громадян, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад 6 місяців, а в других йдеться про працевлаштування за направленням центру зайнятості громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини 1 статті 14 цього Закону (тобто громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню), та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць.

Стажування здобувачів освіти та компенсація роботодавцям
частини оплати праці у разі працевлаштування молоді

З 29 квітня 2023 року набере чинності підпункт 15 пункту 3 розділу I Закону № 2622, яким в новій редакції викладається стаття 29 Закону про зайнятість.

Стаття 29 Закону про зайнятість з 29 квітня 2023 року матиме таку нову редакцію:

«Стаття 29. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді

1. З метою набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов’язків, удосконалення професійних знань, навичок та умінь, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетентностей здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікованого робітника, спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра, ступені вищої освіти молодшого бакалавра або бакалавра та продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти, мають право у вільний від навчання час проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, у роботодавця на умовах, визначених договором про стажування, строк якого не може перевищувати шести місяців.

У разі якщо в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, роботодавець за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки (за наявності), яка в разі відсутності на вимогу працівника оформлюється згідно із законодавством.

Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення.

Порядок укладення договору про стажування та типова форма договору про стажування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Заклади вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти спільно з роботодавцями, територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, сприяють здобувачам освіти у доступі до інформації про можливість стажування та його проходження, про можливості працевлаштування у вільний від навчання час, після закінчення навчання та здобуття освіти.

3. Стажування проводиться під керівництвом працівника, визначеного роботодавцем.

Робота керівників стажування, призначених роботодавцем із числа його працівників, може оплачуватися роботодавцем за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, додатково на строк стажування щомісяця у розмірах не менше 5 відсотків суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи.

4. Роботодавцю, який за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує зареєстрованого безробітного, компенсуються 50 відсотків мінімальної заробітної плати за відповідну особу за місяць.

Компенсація надається за працевлаштування зареєстрованих безробітних із числа осіб:

– віком до 25 років, які сумарно мають страховий стаж не більше 12 місяців;

– віком до 35 років — на перше робоче місце;

– звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби — на перше робоче місце після такого звільнення.

Загальна тривалість виплати компенсації становить не більше шести місяців, за умови збереження гарантій зайнятості особи протягом періоду, що перевищує виплати у два рази.

Особи, зазначені в абзацах другому – п’ятому цієї частини, можуть одноразово скористатися правом на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за них частини витрат на оплату праці.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених в абзацах другому – п’ятому цієї частини, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень абзаців шостого і восьмого цієї частини.».

Нагадаємо, що наразі у статті 29 Закону про зайнятість зазначено, що студенти закладів фахової передвищої та вищої освіти, учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр», освітнім ступенем «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.

Таким чином, з 29 квітня 2023 року у статті 29 Закону про зайнятість буде йтися про стажування здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти (але серед них вже не згадуються ті, які здобули освітній ступень «магістр»), у будь-якого роботодавця, (у тому числі у фізичної особи – підприємця), а не тільки на підприємствах, в установах та організаціях.

Крім того, з 29 квітня 2023 року стаття 29 Закону про зайнятість буде містити норму в оновленій частині 4, яка передбачатиме надання роботодавцю компенсації 50% мінімальної заробітної плати за місяць за працевлаштовану за направленням центру зайнятості молодь:

– осіб віком до 25 років, які сумарно мають страховий стаж не більше 12 місяців;

– осіб віком до 35 років — на перше робоче місце;

– осіб, звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби — на перше робоче місце після такого звільнення.

Звертаємо увагу, що виплата компенсацій ЄСВ і витрат на оплату праці, зазначених у частинах 1 і 2 статті 26 Закону про зайнятість в редакції з 29 січня 2023 року, виплата компенсації ЄСВ, зазначеної в частинах 2 і 3 статті 27 Закону про зайнятість в редакції з 29 січня 2023 року, виплата компенсації ЄСВ, зазначеної в частині 1 статті 26-1 Закону про зайнятість в редакції з 29 квітня 2023 року, виплата компенсації витрат на оплату праці, зазначеної у частині 4 статті 29 Закону про зайнятість в редакції з 29 квітня 2023 року, мають здійснюватися у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку. Тому Кабмін має затвердити такий порядок або внести зміни до своєї постанови «Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про зайнятість населення» від 15.04.2013 № 347, якою затверджено Порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Умови отримання безробітними та роботодавцями компенсацій,
передбачених Законом про зайнятість, в тому числі під час воєнного стану

З 29 січня 2023 року набере чинності підпункт 7 пункту 3 розділу I Закону № 2622, яким статтю 20 Закону про зайнятість буде доповнено частинами 2–4 такого змісту:

«2. Для сприяння зайнятості зареєстрована безробітна особа раз на п’ять років має право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до цього Закону (крім професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації), якщо інше не передбачено положеннями цього Закону.

3. Компенсації, допомоги, інші виплати (далі — державна допомога) суб’єктам господарювання, передбачені цим Законом, статтями 7 та 7-1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», надаються з урахуванням положень Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

Сума державної допомоги за цими та будь-якими іншими напрямами державної підтримки та/або допомоги (незалежно від її видів та джерел) сукупно не може перевищувати суму незначної державної допомоги, визначеної Законом України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

4. Державна допомога суб’єкту господарювання відповідно до цього Закону не надається у разі наявності одного з таких випадків:

1) суб’єкт господарювання має заборгованість:

із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

із виплати заробітної плати;

перед державним (місцевим) бюджетом понад 6 місяців;

2) суб’єкт господарювання визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство, або відкрито ліквідаційну процедуру;

3) суб’єкт господарювання визнає свою неспроможність своєчасно виконувати зобов’язання перед кредиторами через незадовільний стан фінансово-господарської діяльності».

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) згідно з частиною 3 статті 26 та частиною 4 статті 27 Закону про зайнятість компенсація ЄСВ не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати ЄСВ та/або страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Таким чином, з 29 січня 2023 року буде розширено кількість випадків, коли компенсація ЄСВ та частини витрат на оплату праці працевлаштованих безробітних, передбачена Законом про зайнятість, не надаватиметься роботодавцям. При цьому зареєстрована безробітна особа лише один раз на 5 років матиме право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до Закону про зайнятість (тобто якщо за працевлаштованого безробітного один роботодавець вже отримав компенсацію ЄСВ або витрат на оплату праці, то наступні роботодавці такої особи в межах 5 років не зможуть на нього отримати компенсацію, навіть якщо ними будуть виконані всі умови для її отримання).

Звертаємо увагу, що вищепроцитовані абзаци перший і другий частини 3 статті 20 Закону про зайнятість у редакції з 29 січня 2023 року, які наведено в абзацах третьому і четвертому підпункту 7 пункту 3 розділу I Закону № 2622 (стосовно надання суб’єктам господарювання компенсацій, допомог, інших виплат, передбачених, зокрема, Законом про зайнятість, сума яких сукупно не може перевищувати суму незначної державної допомоги, визначеної пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» від 01.07.2014 № 1555-VII, тобто не може перевищувати за будь-який трирічний період суму, еквівалентну 200 тисячам євро, визначену за офіційним валютним курсом НБУ на останній день фінансового року), не застосовуються під час дії воєнного стану, про що зазначено у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2622.

Отже, є ризик того, що під час дії воєнного стану, який продовжено до 19 лютого 2023 року, роботодавці не будуть отримувати компенсації, передбачені статтями 24, 24-1, 26, 26-1, 27, 29 Закону про зайнятість, або будуть отримувати їх не в повному обсязі.

В підпункті 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2622 встановлено, що суб’єктам господарювання, яким на день набрання чинності цим Законом (тобто станом на 29 жовтня 2022 року) призначено відповідно виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття або допомоги по частковому безробіттю, або компенсації, визначених Законом про зайнятість та Законом про безробіття, такі виплати здійснюються з дотриманням умов, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Масове вивільнення працівників

Як ми вже повідомляли на сторінках журналу⁴, з 19 липня 2022 року в пункті 6 частини першої статті 41 КЗпП з’явилась нова підстава для звільнення працівника з ініціативи роботодавця — неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

У зв’язку з вищенаведеним пункт 2 частини 3 статті 50 Закону про зайнятість доповнено абзацом третім, яким встановлено, що у разі вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП роботодавець не пізніш як за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників надає первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 цього Закону, роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє центр зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом 5 календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Абзац третій пункту 4 статті 50 Закону про зайнятість також доповнено нормою, згідно з якою інформація про масове вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП подається роботодавцем до центру зайнятості не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Аналогічні вищенаведеним норми містить з 19 липня 2022 року і стаття 49-2 КЗпП. При цьому про наступне вивільнення відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів (ч. сьома ст. 49-2 КЗпП).

Оскільки окрему форму інформації про заплановане масове вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП наразі нормативним актом не затверджено, радимо використовувати форму № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці», затверджену наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.03.2021 № 563.

Фінансування залучення безробітних до громадських робіт

У статті 31 Закону про зайнятість частину 6 викладено в такій новій редакції:

«6. Фінансування організації громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.

У разі залучення зареєстрованих безробітних до громадських робіт в умовах воєнного стану, карантину або режиму надзвичайної ситуації чи надзвичайного стану фінансування організації таких робіт може здійснюватися на умовах фінансування та/або співфінансування за рахунок коштів, визначених абзацом першим цієї частини, та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» (було — за рахунок коштів місцевих бюджетів та/або ФСС на випадок безробіття).