Робочий час: складові, види, порядок обліку

Для раціональної організації праці та відпочинку працівників на кожному підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство), керуючись положеннями законодавства про робочий час, власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) встановлює тривалість роботи протягом робочого дня (тижня, місяця тощо), час початку і закінчення робочого дня, час початку і закінчення (тривалість) перерв для відпочинку і приймання їжі. На виробництві, де робота ведеться позмінно, визначаються тривалість робочої зміни, порядок чергування змін, правила надання вихідних днів тощо.

Що таке «робочий час»

На законодавчому рівні визначення терміну «робочий час» не дано, але в нормативно-правових актах, що регулюють трудові відносини, цей термін залежно від конкретної ситуації вживається в різних значеннях, зокрема, як:

– норма тривалості роботи працівників за певний період (день (зміна), тиждень, місяць, квартал тощо);

– час, протягом якого працівник відповідно до розпорядку дня (графіка змінності) повинен знаходитися на своєму (визначеному для нього роботодавцем) робочому місці та виконувати трудові обов’язки;

– запланований час роботи або фактично відпрацьований час, який підлягає відображенню в табелі обліку робочого часу та в інших «облікових» документах підприємства, а також у звітності, що подається до державних органів.

Розподіл робочого часу протягом календарного періоду (дня, тижня, місяця, кварталу, року) з метою його найкращого використання в процесі господарської діяльності (виробництва, наданні послуг тощо) називається режимом роботи. Останній передбачає тривалість робочих днів і змін, кількість робочих днів на тиждень, кількість змін протягом календарної доби, тривалість робочого тижня, загальний час роботи підприємства протягом календарного періоду (дня, тижня, місяця, кварталу, року).

Виходячи з практики застосування норм трудового законодавства, які регулюють встановлення робочого часу та режиму роботи, можна зробити висновок, що робочий час — це час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи і умов трудового договору повинен виконувати доручену йому роботу, а також інші періоди часу, які відповідно до законодавства і правил внутрішнього трудового розпорядку відносяться до робочого часу.

Складові робочого часу

Чинне трудове законодавство не містить норм, які визначають складові робочого часу, хоча головний «трудовий» документ — Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) містить главу IV (статті 50 – 65) «Робочий час». З низки статей зазначеної глави, а також зі статті 142 КЗпП випливає, що робочий час (відповідно і всі складові робочого часу) встановлюється підприємствами в правилах внутрішнього трудового розпорядку (далі — Правила ВТР).¹

Якщо підприємство перебуває у сфері дії галузевої, територіальної угод, які встановлюють складові робочого часу, то такі складові повинні бути віднесені до робочого часу в Правилах ВТР підприємства для відповідних категорій працівників.

У законопроекті «Про працю», який активно готувався попереднім урядом до прийняття у 2020 році замість КЗпП, складові робочого часу не згадуються, проте в останньому підготовленому до другого читання в парламенті у 2015 році проекті Трудового кодексу України (далі — проект ТКУ) була стаття 120 «Визначення робочого часу та його склад», в якій деталізувався склад робочого часу. Оскільки норми зазначеної статті проекту ТКУ більш сучасні та водночас не суперечать чинному трудовому законодавству, то роботодавці можуть їх відобразити в своїх Правилах ВТР.

Згідно з нормами статті 120 проекту ТКУ до складу робочого часу включаються:

– час безпосереднього виконання працівником трудових обов’язків;

– підготовчо-завершальний період;

– час додаткових перерв.

Останні дві складові робочого часу можуть включатися до робочого часу тільки у працівників, які виконують роботи, що передбачають підготовчо-завершальний період і додаткові перерви.

Підготовчо-завершальний період — це час, коли працівник перебуває на території підприємства і готується до виконання своїх безпосередніх трудових обов’язків або виконує певні дії після завершення виконання своїх безпосередніх трудових обов’язків.

До підготовчо-завершального періоду належать:

– час пересування у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад працівників, постійно зайнятих на підземних роботах;

– час отримання трудового завдання;

– час отримання необхідних для роботи сировини, матеріалів, інструментів, товарів тощо;

– час ознайомлення з технічною документацією, відповідно до якої повинна виконуватися робота;

– час підготовки та прибирання робочого місця;

– час здавання готової продукції;

– інші періоди, передбачені законодавством, угодами і Правилами ВТР.

Зазвичай до підготовчо-завершального періоду (робочого часу) не включається час на переодягання (надягання і зняття спецодягу, спецвзуття, засобів індивідуального захисту) і дії, пов’язані з дотриманням особистої гігієни та санітарії (умивання, прийняття душу тощо), перед початком і після закінчення роботи, але остаточне рішення за вказаним часом відображається в Правилах ВТР підприємства залежно від специфіки виконання конкретної роботи.

До додаткових перерв, час яких включається до робочого часу, належать, зокрема:

– додаткові спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, що надаються працівникам, які працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством (ст. 168 КЗпП);

– перерви для приймання їжі в місці виконання роботи, якщо за умовами виробництва не можна встановити перерви для відпочинку і харчування (ч. четверта ст. 66 КЗпП);

– додаткові перерви для годування дитини (дітей) віком до півтора року, що надаються працюючим жінкам (ст. 183 КЗпП);

– час окремих перерв для внутрішньозмінного відпочинку (наприклад, внутрішні регламентовані перерви особам, які виконують роботи з візуальними дисплейними терміналами на основі електронно-променевих трубок, що передбачено Державними санітарними правилами і нормами роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007-98, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.98 р. № 7 ²), задоволення особистих потреб тощо.

Час основної (обідньої) перерви, що надається працівникам для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин (як правило, через 4 години після початку роботи), не включається в робочий час (ч. перша ст. 66 КЗпП).

Крім того, до робочого часу не включається час, який потрібен працівнику для прибуття до місця виконання трудових обов’язків (робочого місця) на території підприємства, крім випадків, коли виконання трудових обов’язків передбачає пересування від одного об’єкта до іншого (ч. 4 ст. 120 проекту ТКУ).

Разом з тим повністю або частково до складу робочого часу може включатися час, протягом якого працівник знаходиться поза місцем виконання трудових обов’язків у режимі готовності стати до виконання трудових обов’язків (ч. 3 ст. 120 проекту ТКУ).

Види і класифікація робочого часу

Існує два види робочого часу: нормований та ненормований.

У свою чергу нормований робочий час поділяється на такі три види:

1) робочий час нормальної тривалості;

2) скорочений робочий час;

3) неповний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості — це час, тривалість якого обмежена законодавством та протягом якого працівник може нормально, тобто якісно, з повною зайнятістю і без негативних наслідків для його здоров’я, виконувати свої обов’язки, передбачені трудовим договором.

Згідно зі статтею 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Зазначена нормальна тривалість робочого часу поширюється на всіх працівників незалежно від організаційно-правових форм і форм власності суб’єктів господарювання, за винятком тих працівників, для яких законодавством визначено скорочену тривалість робочого часу.

Скорочений робочий час — це робочий час, тривалість якого менше нормальної тривалості робочого часу, встановленої на підприємстві, і який встановлюється законодавством або за рахунок власних коштів підприємств для окремих категорій працівників з метою надання їм додаткового відпочинку.

Робота на умовах неповного робочого часу означає, що працівник за власною ініціативою або за ініціативою роботодавця або за взаємною згодою сторін виконує свої трудові обов’язки протягом часу, який менше робочого часу, встановленого для його посади (структурного підрозділу, підприємства) в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства (Правилах ВТР), затвердженому наказом керівника.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється роботодавцем для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Зупинимося детальніше на робочому часі нормальної тривалості, а про особливості роботи із скороченим робочим часом, з неповним робочим часом, а також з ненормованим робочим днем детально буде розказано в наступному номері журналу.

Робочий час нормальної тривалості

Як зазначалося вище, статтею 50 КЗпП встановлено максимальну тривалість робочого часу — 40 годин на тиждень, але підприємства можуть встановлювати і меншу тривалість робочого часу на тиждень (наприклад, 39 або 38 годин на тиждень), яка відображається в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства (Правилах ВТР), що затверджується наказом керівника.

Звертаємо увагу, що обмежувальна 40-годинна норма робочого часу для працівника стосується лише одного роботодавця. Якщо працівник укладає трудові договори з декількома роботодавцями, то сумарна тривалість його робочого часу на декількох підприємствах може перевищувати 40 годин на тиждень, і це не буде порушенням, оскільки законодавство не зобов’язує роботодавців контролювати робочий час «свого» працівника на інших підприємствах.

Виходячи з норм статті 52 КЗпП на підприємствах, що працюють з нормальною тривалістю робочого часу, встановлюються такі режими роботи:

– з 5-денним робочим тижнем;

– з 6-денним робочим тижнем;

– безперервний (працівники працюють позмінно і чергуються в змінах).³

При 5-денному робочому тижні (з двома вихідними днями) тривалість щоденної роботи (зміни) визначається Правилами ВТР або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства (далі — профспілка підприємства) з дотриманням встановленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП).

На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем. При 6-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати:

– 7 годин при тижневій нормі 40 годин;

– 6 годин при тижневій нормі 36 годин;

– 4 годин при тижневій нормі 24 години.

5-денний або 6-денний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілкою підприємства з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається Правилами ВТР і графіками змінності, які затверджуються наказом керівника підприємства (ст. 57 КЗпП).

Відповідно до статті 53 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів (визначені статтею 73 КЗпП) тривалість роботи працівників (крім тих, яким статтею 51 КЗпП встановлено скорочений робочий час), скорочується на одну годину як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Таким чином, для робочого часу нормальної тривалості законодавством передбачено обмеження за кількістю робочих годин на тиждень, а при 6-денному робочому тижні — ще й обмеження стосовно тривалості роботи протягом робочого дня. Якщо виникає необхідність у залученні працівників до роботи понад встановлену для них тривалість робочого часу, наприклад, після закінчення робочого дня або у вихідні (святкові, неробочі) дні, то таке залучення можливе тільки у виняткових випадках і здійснюється відповідно до норм статей 62 і 71 (73) КЗпП.⁴

Звертаємо увагу, що на підставі статті 60 КЗпП за письмовим погодженням між працівником і роботодавцем може вводитися гнучкий режим робочого часу (далі — ГРРЧ), який передбачає саморегулювання працівником часу початку і закінчення роботи, тривалості робочого часу упродовж робочого дня. При ГРРЧ допускається встановлення працівнику іншого режиму роботи, ніж визначено Правилами ВТР, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи іншої норми тривалості робочого часу, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо).

ГРВВ передбачає:

1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки (при цьому можливий поділ робочого дня на частини);

2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;

3) час перерви для відпочинку та харчування.⁵

Наприклад, якщо на підприємстві для більшості працівників встановлено 8-годинний робочий день з 9.00 до 18.00 (обід з 13.00 до 14.00), то для працівників з ГРРЧ може бути встановлено фіксований час з 10.00 до 12.00 і з 15.00 до 17.00, а змінний час може бути з 8.00 до 10.00, з 12.00 до 15.00 і з 17.00 до 21.00. Якщо працівник не буде працювати з 9.00 до 10.00, з 12.00 до 13.00, з 14.00 до 15.00 і з 17.00 до 18.00, то він повинен відпрацювати невідпрацьовані години в інший час дня (з 8.00 до 9.00, з 18.00 до 21.00) або в інші робочі дні.

Що стосується обмежень по тривалості робочого дня (зміни) для працівників, які працюють з режимом роботи, відмінним від 5-денного або 6-денного робочого тижня, наприклад, працюють позмінно з підсумованим обліком робочого часу⁶, то в даний час таких обмежень на законодавчому рівні не встановлено, тому працівник може працювати і 24 години на добу.

У той же час, як відзначило Міністерство соціальної політики України в листі від 30.11.2012 р. № 463/13/116-62 з посиланням на лист Інституту медицини праці від 27.05.2003 р. № 11/392, встановлення подовженої тривалості робочого дня (більше 12 годин) працівникам не рекомендується, оскільки така тривалість роботи призводить до значного напруження організму і, як наслідок, до швидкого розвитку втоми. Тому більш довга зміна може мати негативні наслідки для працездатності та стану здоров’я працюючих. Особливо це стосується тих випадків, коли графік передбачає роботу як в денних, так і в нічних змінах.

Таким чином, щоб уникнути негативних наслідків для працездатності та стану здоров’я працівників, що можуть призвести до небажаних наслідків для роботодавця (наприклад, до випадкового пошкодження працівником внаслідок сильної втоми обладнання, оснащення тощо), не радимо встановлювати тривалість роботи протягом дня (зміни) більше 12 годин.

Облік робочого часу

Для правильної оплати виконаної роботи та інших цілей роботодавець зобов’язаний організувати облік робочого часу, фактично відпрацьованого працівниками.

В даний час існує три види обліку робочого часу:

• щоденний;
• щотижневий;
• підсумований.

Щоденний облік застосовується в разі, коли працівник має однакову тривалість роботи протягом кожного робочого дня (доби). Щоденний облік полягає в тому, що встановлена Правилами ВТР або графіками змінності норма тривалості щоденної роботи є обов’язковою для кожного робочого дня і повинна виконуватися без будь-яких відхилень.

Щотижневий облік використовується, коли тривалість щоденної роботи може бути різною, але за тиждень працівник виконує встановлену йому норму робочого часу (наприклад 40, 39 або 36 годин). При тижневому обліку робочого часу встановлена законодавством або Правилами ВТР норма робочого часу обліковується не щодня, а за календарний тиждень.

Підсумований облік робочого часу — це такий облік відпрацьованого часу, при якому час роботи підсумовується за певний період (місяць, квартал тощо), що називається обліковим. Статтею 61 КЗпП визначено, що на безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілкою підприємства запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП).

Загального підзаконного нормативно-правового акта, який би визначав порядок реалізації норм статті 61 КЗпП, тобто визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, в даний час немає, проте різні аспекти такого обліку розглянуто в Методичних рекомендаціях щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 р. № 138. Як зазначено в преамбулі цих Методичних рекомендацій, вони можуть бути використані підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання з метою більш ефективного використання робочого часу та засобів виробництва.⁷

З метою обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час використовується табель обліку робочого часу (далі — табель). Табель — це поiменний список усiх працiвникiв вiддiлу, служби чи iншого структурного пiдроздiлу або підприємства в цiлому з вiдмiтками про використання робочого часу впродовж облiкового перiоду. Типова форма № 5-П «Табель обліку використання робочого часу» затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489. Ця типова форма табеля є рекомендованою для застосування і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень (за потреби ця форма може бути доповнена іншими показниками, необхідними для обліку на підприємстві). Вона використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу. На практиці табель може використовуватися також для інших цілей, тому підприємство може застосовувати й іншу форму табеля, але при цьому обов’язковим для респондентів є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичних спостережень з праці.⁸

Фактично відпрацьовані години (дні) роботи в межах нормальної тривалості робочого часу відображаються в табелі з кодами «Р» або «01».

Дані табеля про відпрацьований робочий час використовуються при заповненні форм державного статистичного спостереження, зокрема:

– форми № 1-ПВ (місячна) «Звіт з праці», затвердженої наказом Державної служби статистики України (далі — Держстат) від 17.06.2020 р. № 179;

– форми № 1-ПВ (квартальна) «Звіт з праці», затвердженої наказом Держстату від 17.06.2020 р. № 178;

– форми № 7-ПВ (один раз на чотири роки) «Звіт про заробітну плату за професіями окремих працівників», затвердженої наказом Держстату від 17.06.2020 р. № 183.

Зміна режиму роботи і робочого часу

У зв’язку із змінами в організації виробництва і праці на підприємстві можуть змінюватися істотні умови праці, до яких належать, зокрема, режим роботи і робочий час. Про зміну істотних умов праці, в тому числі режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (ч. третя ст. 32 КЗпП).

Наприклад, якщо на підприємстві для всіх працівників встановлено робочий час тривалістю 35 годин на тиждень з щоденним 7-годинним робочим днем за 5-денного робочого тижня, але у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці планується з 1 листопада 2021 року встановити 40-годинний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем за 5-денного робочого тижня, то працівники повинні бути повідомлені про це роботодавцем не пізніше 31 серпня 2021 року.

Оплата праці

Оплата відпрацьованих і відображених в табелі годин (днів) роботи при нормальній тривалості робочого часу здійснюється відповідно до встановлених на підприємстві тарифних ставок, посадових окладів.

При встановленні на підприємстві нормальної тривалості робочого часу, яка менше 40 годин на тиждень, не може йтися про зменшення розміру оплати праці, яка має провадитися за повною тарифною ставкою або за повним окладом (як і при 40-годинному робочому тижні). Тобто у цьому випадку норма тривалості робочого часу (хоча вона і менше максимально встановленої норми — 40 годин на тиждень) відповідає (повній) нормі оплати праці.⁹