Отпуска без сохранения заработной платы: порядок предоставления и трудовые гарантииВідпустки без збереження заробітної плати: порядок надання і трудові гарантії

Виды отпусков, которые могут предоставляться работникам, определены статьей 4 Закона Украины «Об отпусках» от 15.11.96 № 504/96-ВР (далее — Закон об отпусках). В пункте 5 части первой статьи 4 Закона об отпусках указаны отпуска без сохранения заработной платы.

Статьей 84 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) и статьями 25, 26 Закона об отпусках предусмотрено предоставление работникам двух видов отпусков без сохранения заработной платы:

1) Отпуска, предоставляемые работникам по их желанию в обязательном порядке;

2) Отпуска, предоставляемые по согласию сторон (работодателя и работника).

Кроме того, некоторыми другими законами Украины предусмотрено предоставление отпусков без сохранения заработной платы.

Рассмотрим подробно особенности предоставления работникам неоплачиваемых отпусков различных видов.

Отпуск без сохранения заработной платы,
предоставляемый работникам в обязательном порядке

В части первой статьи 25 Закона об отпусках определены случаи (основания), когда работнику по его желанию предоставляется в обязательном порядке отпуск без сохранения заработной платы, категории работников, имеющих право на такой отпуск, а также установлена продолжительность указанного отпуска для различных случаев и категорий работников (см. таблицу ниже).

Таблица

Категории работников, которым по желанию предоставляются отпуска
без сохранения заработной платы в обязательном порядке

Кому предоставляется отпуск	Продолжительность отпуска	Норма Закона
Матери или отцу, воспитывающему детей без матери (в том числе и в случае длительного пребывания матери в лечебном учреждении), которая (который) имеет двоих и более детей в возрасте до 15 лет или ребенка с инвалидностью (далее — инвалид)	до 14 календарных дней ежегодно	п. 1 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Мужчине, жена которого находится в послеродовом отпуске	до 14 календарных дней	п. 2 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Матери или другим лицам, указанным в части третьей статьи 18 и части первой статьи 19 Закона об отпусках (отцу ребенка, бабе, деду или другим родственникам, фактически ухаживающим за ребенком, или лицу, которое усыновило или взяло под опеку ребенка, и одному из приемных родителей или родителей-воспитателей), в случае, если ребенок нуждается в домашнем уходе: – общий случай – если ребенок болен сахарным диабетом I типа (инсулинозависимый) или если ребенок, которому не установлена инвалидность, болен тяжелым перинатальным поражением нервной системы, тяжелым врожденным пороком развития, редким орфанным заболеванием, онкологическим, онкогематологическим заболеваниями, детским церебральным параличем, тяжелым психическим расстройством, острым или хроническим заболеванием почек IV степени – если ребенку установлена категория «ребенок-инвалид подгруппы А» или ребенок, которому не установлена инвалидность, получил тяжелую травму, требует трансплантации органа, требует паллиативной помощи	Продолжительность отпуска определяется в медицинском заключении, но не более чем:         – до достижения ребенком 6 лет; – до достижения ребенком 16 лет               – до достижения ребенком 18 лет	п. 3 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Матери или другому лицу, указанному в части третьей статьи 18 Закона об отпусках (отцу ребенка, бабе, деду или другим родственникам, фактически ухаживающим за ребенком, или лицу, которое усыновило или взяло под опеку ребенка, и одному из приемных родителей или родителей-воспитателей), по уходу за ребенком в возрасте до 14 лет	На период объявления карантина на соответствующей территории	п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
– участникам войны, членам семей погибших (умерших) ветеранов войны, членам семей погибших (умерших) Защитников и Защитниц Украины – лицам, имеющим особые заслуги перед Отчизной*, статус которых установлен в соответствии с Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» от 22.10.93 № 3551-XII (далее — Закон № 3551)	до 14 календарных дней ежегодно     до 21 календарного дня ежегодно	п. 4 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Лицам, имеющим особые трудовые заслуги перед Отчизной**	до 21 календарного дня ежегодно	п. 5 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Пенсионерам по возрасту и инвалидам III группы	до 30 календарных дней ежегодно	п. 6 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Инвалидам I и II групп	до 60 календарных дней ежегодно	п. 7 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Лицам, вступающим в брак	до 10 календарных дней	п. 8 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам в случае смерти родных по крови или по браку: – мужа (жены), родителей (отчима, мачехи), ребенка (пасынка, падчерицы), братьев, сестер;   – других родных	– до 7 календарных дней без учета времени, необходимого для проезда к месту погребения и обратно; – до 3 календарных дней без учета времени, необходимого для проезда к месту погребения и обратно	п. 9 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам для ухода за больным родным по крови или по браку, который по заключению медицинского учреждения нуждается в постоянном постороннем уходе	Продолжительность отпуска определяется в медицинском заключении, но не более 30 календарных дней	п. 10 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам для завершения санаторно-курортного лечения	Продолжительность отпуска определяется в медицинском заключении	п. 11 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам, допущенным к вступительным экзаменам в высшие учебные заведения	15 календарных дней без учета времени, необходимого для проезда к местонахождению учебного заведения и обратно	п. 12 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам, допущенным к сдаче вступительных экзаменов в аспирантуру с отрывом или без отрыва от производства, а также работникам, обучающимся без отрыва от производства в аспирантуре и успешно выполняющим индивидуальный план подготовки	Продолжительность, необходимая для проезда к местонахождению высшего учебного заведения или заведения науки и обратно	п. 13 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Совместителям	На срок до окончания отпуска по основному месту работы	п. 14 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Ветеранам труда	до 14 календарных дней ежегодно	п. 15 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам, которые не использовали по предыдущему месту работы ежегодный основной и дополнительные отпуска полностью или частично и получили за них денежную компенсацию	до 24 календарных дней в первый год работы на данном предприятии до наступления 6-месячного срока непрерывной работы	п. 16 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Работникам, дети которых в возрасте до 18 лет поступают в учебные заведения, расположенные в другой местности. При наличии двоих или более детей указанного возраста такой отпуск предоставляется отдельно для сопровождения каждого ребенка	12 календарных дней без учета времени, необходимого для проезда к местонахождению учебного заведения и в обратном направлении	п. 17 ч. 1 ст. 25 Закона об отпусках
Одному из родителей, отнесенных к категории 3 граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы (п. 3 ч. первой ст. 14 Закона Украины «О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы» от 28.02.91 № 796-XII; далее — Закон № 796), которые имеют несовершеннолетних детей и проживают на территориях зон радиоактивного загрязнения	до 14 рабочих дней ежегодно	п. 3 ч. 1 ст. 22 Закона № 796
Ветеранам военной службы, органов внутренних дел, Национальной полиции, налоговой милиции, Бюро экономической безопасности Украины, государственной пожарной охраны, Государственной уголовно-исполнительной службы Украины, службы гражданской защиты, Государственной службы специальной связи и защиты информации Украины (согласно Закону Украины «О статусе ветеранов военной службы, ветеранов органов внутренних дел, ветеранов Национальной полиции и некоторых других лиц и их социальной защите» от 24.03.98 № 203/98-ВР)	до 14 календарных дней в год	п. 13 ч. 1 ст. 6 Закона № 203/98-ВР
Детям войны (согласно Закону Украины «О социальной защите детей войны» от 18.11.2004 № 2195-IV)	до двух недель в год	ст. 5 Закона № 2195-IV
Бывшим несовершеннолетним (которым на момент заключения не исполнилось 18 лет) узникам концентрационных лагерей, гетто, других мест принудительного содержания, созданных фашистской Германией и ее союзниками в период Второй мировой войны, а также детям, которые родились в указанных местах принудительного содержания их родителей (согласно Закону Украины «О жертвах нацистских преследований» от 23.03.2000 № 1584-III)	до двух недель в год	п. 12 ч. первой ст. 6-1 Закона № 1584-III
Работнику, который выехал за пределы территории Украины или получил статус внутренне перемещенного лица, в период действия военного положения (согласно Закону Украины «Об организации трудовых отношений в условиях военного положения» от 15.03.2022 № 2136-IX)	не более 90 календарных дней	ч. 4 ст. 12 Закона № 2136

* Лицами, имеющими особые заслуги перед Отчизной, считаются Герои Украины, которым начиная с 2014 года вручен орден «Золотая Звезда», лица, награжденные орденом Богдана Хмельницкого трех степеней, орденом княгини Ольги трех степеней, лица, награжденные орденом Героев Небесной Сотни, Герои Советского Союза, полные кавалеры ордена Славы, лица, награжденные четырьмя и более медалями «За отвагу», а также Герои Социалистического Труда, удостоенные этого звания за труд в период Второй мировой войны (ст. 11 Закона № 3551).

** Лицами, имеющими особые трудовые заслуги перед Родиной, считаются Герои Социалистического Труда, Герои Украины и полные кавалеры ордена Трудовой Славы (ст. 8 Закона Украины «Об основных принципах социальной защиты ветеранов труда и других граждан преклонного возраста в Украине» от 16.12.93 № 3721-XII).

Поскольку работник может относиться одновременно или в разные периоды одного календарного года к разным категориям лиц, имеющих право на предоставление по желанию отпуска без сохранения заработной платы в обязательном порядке, то в каждом из случаев, указанных в части первой статьи 25 Закона об отпусках и других законах, работник имеет право на такой отпуск.

Если работник имеет право на получение отпуска без сохранения заработной платы по нескольким основаниям, предусмотренным статьей 25 Закона об отпусках и другими законами, то, использовав отпуск по одному основанию, он может использовать в течение календарного года отпуска по другим основаниям.

Например, если на предприятии работает пенсионер по возрасту, который является одновременно инвалидом II группы и участником войны, он имеет право на использование в одном календарном году следующих отпусков без сохранения заработной платы:

– продолжительностью до 30 календарных дней ежегодно как пенсионер;

– продолжительностью до 60 календарных дней ежегодно как инвалид II группы;

– продолжительностью до 14 календарных дней ежегодно как участник войны.

С согласия работодателя все три указанных отпуска могут быть использованы работником подряд.

Отпуск без сохранения заработной платы может быть использован только в пределах срока, установленного законом. Отпуск без сохранения заработной платы, который согласно статье 25 Закона об отпусках и другим законам предоставляется определенным категориям работников ежегодно, не может быть перенесен на следующий календарный год. В то же время отпуска, предоставляемые согласно статье 25 Закона об отпусках, работники могут использовать частями.

Например, инвалид III группы, имеющий право в соответствии с пунктом 6 части первой статьи 25 Закона об отпусках на отпуск без сохранения заработной платы продолжительностью до 30 календарных дней ежегодно, может использовать в течение календарного года сначала 20 календарных дней такого отпуска, а потом 10 календарных дней этого отпуска.

Отпуск без сохранения заработной платы по согласию сторон

Частями второй и четвертой статьи 84 КЗоТ и статьей 26 Закона об отпусках предусмотрено предоставление отпуска без сохранения заработной платы по согласию сторон.

Так, согласно части второй статьи 84 КЗоТ и части первой статьи 26 Закона об отпусках по семейным обстоятельствам и по другим причинам работнику может предоставляться отпуск без сохранения заработной платы на срок, обусловленный соглашением между работником и собственником или уполномоченным им органом, но не более 15 календарных дней в год.

Из приведенной нормы можно сделать вывод, что для получения указанного неоплачиваемого отпуска одного желания работника мало. Обязательным условием предоставления этого отпуска является соглашение сторон. Работник в заявлении на имя работодателя о предоставлении такого отпуска должен указать семейные обстоятельства или другие причины, повлекшие необходимость использования этого отпуска. Перечень причин для предоставления рассматриваемого отпуска законодательством не установлен, поскольку их важность зависит от конкретных обстоятельств, которые могут сложиться в жизни работника. Поэтому принятие решения о предоставлении или непредоставлении работнику по указанной им в заявлении причине отпуска без сохранения заработной платы, предусмотренного частью второй статьи 84 КЗоТ и частью первой статьи 26 Закона об отпусках, относится исключительно к компетенции работодателя.

Начало отпусков без сохранения заработной платы, предоставляемых по согласию сторон, зависит, как правило, от момента возникновения обстоятельств, которые заставляют работника обращаться к работодателю за предоставлением такого отпуска, а их продолжительность — от времени, необходимого для решения (устранения) семейных или других проблем. Поэтому работнику в течение календарного года может быть предоставлен как один такой отпуск с максимальной продолжительностью 15 календарных дней, так и несколько отпусков разной или одинаковой продолжительности, например, первый отпуск продолжительностью 1 календарный день, второй и третий отпуска — по 3 календарных дня и т. д. Однако в любом случае работодатель не имеет права предоставлять указанные отпуска совокупно в течение календарного года на срок более 15 календарных дней, поскольку это будет нарушением законодательства о труде.

Единственное исключение содержат положения, которыми с 17 марта 2020 года дополнены статья 84 КЗоТ и статья 26 Закона об отпусках, что вызвано карантином, введенным правительством в связи с распространением коронавируса.

Так, согласно части четвертой статьи 84 КЗоТ и части третьей статьи 26 Закона об отпусках в случае установления Кабинетом Министров Украины карантина в соответствии с Законом Украины «О защите населения от инфекционных болезней» срок пребывания в отпуске без сохранения заработной платы на период карантина не включается в общий срок, установленный соответственно частью второй статьи 84 КЗоТ и частью первой статьи 26 Закона об отпусках.

Таким образом, на весь период карантина, который в настоящее время установлен до 30 апреля 2023 года постановлением Кабинета Министров Украины «Об установлении карантина и введении ограничительных противоэпидемических мер с целью предотвращения распространения на территории Украины острой респираторной болезни COVID-19, вызванной коронавирусом SARS-CoV-2» от 09.12.2020 № 1236, работнику может быть предоставлен отпуск без сохранения заработной платы, а после окончания такого отпуска у работника остается право на использование в этом же календарном году еще 15 календарных дней отпуска без сохранения заработной платы, предусмотренного частью второй статьи 84 КЗоТ и частью первой статьи 26 Закона об отпусках.

Обращаем внимание, что все отпуска без сохранения заработной платы, предусмотренные статьей 84 КЗоТ, статьями 25 и 26 Закона об отпусках и другими законами (см. таблицу выше), предоставляются только при согласии (желании) работника. Если работник не желает идти в отпуск без сохранения заработной платы (не подает заявление о предоставлении ему такого отпуска), работодатель не имеет права принуждать его к этому и по своей инициативе издавать приказ о предоставлении работнику указанного неоплачиваемого отпуска. Последнее является нарушением законодательства о труде, за которое на работодателя может быть наложен штраф в размере минимальной заработной платы, т. е. сейчас 6700 грн. (абз. десятый ч. второй ст. 265 КЗоТ), а на виновное должностное лицо — штраф в размере от 30 до 100 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан, т. е. от 510 до 1700 грн. (ст. 41 Кодекса Украины об административных правонарушениях). Такая же ответственность наступает и в случае другого нарушения — предоставления работнику неоплачиваемого отпуска, предусмотренного частью второй статьи 84 КЗоТ и частью первой статьи 26 Закона об отпусках, продолжительностью более 15 календарных дней в календарном году.

Также работодателям следует учитывать, что в коллективном договоре нельзя устанавливать работникам какие-либо виды отпусков без сохранения заработной платы или предусматривать продолжительность таких отпусков бо́льшей продолжительности, чем установлено статьями 25 и 26 Закона об отпусках, статьей 84 КЗоТ и другими законами.¹

Отпуска без сохранения заработной платы в период военного положения

В период действия военного положения, которое продлено до 19 февраля 2023 года, необходимо руководствоваться также специальным законодательством, а именно Законом Украины «Об организации трудовых отношений в условиях военного положения» от 15.03.2022 № 2136-IX (далее — Закон № 2136), статья 12 которого устанавливает особенности предоставления отпусков в период действия военного положения.

Частью 2 статьи 12 Закона № 2136 установлено, что в период действия военного положения работодатель может отказать работнику в предоставлении любого вида отпусков (кроме отпуска в связи с беременностью и родами и отпуска по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста), если такой работник привлечен к выполнению работ на объектах критической инфраструктуры.

Следовательно, если работник не привлечен к выполнению работ на объектах критической инфраструктуры, то в период военного положения отпуска без сохранения заработной платы должны предоставляться ему в общем порядке. Если работник привлечен к выполнению работ на объектах критической инфраструктуры, то в период военного положения работодатель имеет право отказать ему в предоставлении отпуска без сохранения заработной платы.

Кроме того, на период действия военного положения статьей 12 Закона № 2136 предусмотрено предоставление двух видов отпусков без сохранения заработной платы, при этом один из них предоставляется по согласию сторон, а второй — в обязательном порядке по желанию работника.

Так, в соответствии с частью 3 статьи 12 Закона № 2136 в течение периода действия военного положения работодатель по просьбе работника может предоставлять ему отпуск без сохранения заработной платы без ограничения срока, установленного частью первой статьи 26 Закона об отпусках.

Таким образом, не ограничивается 15 календарными днями в год продолжительность отпуска без сохранения заработной платы в период военного положения, предоставляемого по согласию сторон в соответствии с частью 3 статьи 12 Закона № 2136. Такой неоплачиваемый отпуск может предоставляться работнику как до даты прекращения (отмены) военного положения, так и до любой даты в пределах периода действия военного положения. Но предоставление указанного отпуска работнику является правом, а не обязанностью работодателя. То есть работодатель может отказать работнику в предоставлении указанного отпуска, руководствуясь интересами производства или частью 2 статьи 12 Закона № 2136 в отношении работника, привлеченного к выполнению работ на объектах критической инфраструктуры.²

Инициатором предоставления отпуска без сохранения заработной платы в период военного положения должен быть работник, о чем он указывает в соответствующем заявлении, где отражается продолжительность такого отпуска. Работодатель не имеет права по собственной инициативе предоставлять на период военного положения отпуск без сохранения заработной платы работнику, если последний этого не желает.

Если работник до окончания действия военного положения или до даты окончания отпуска без сохранения заработной платы, указанной в приказе руководителя предприятия, по собственному желанию хочет прервать отпуск без сохранения заработной платы, предоставленный ему в соответствии с частью 3 статьи 12 Закона № 2136, то он должен подать работодателю заявление, в котором сообщить о желании прервать указанный отпуск. На основании такого заявления работодатель издает приказ о прекращении отпуска без сохранения заработной платы работника. Досрочное прекращение указанного неоплачиваемого отпуска на основании заявления работника является правом, а не обязанностью работодателя, т. е. работодатель может и не согласиться прервать отпуск работника, например, в случае временного отсутствия возможности обеспечить работника работой.

Кроме вышеуказанного отпуска без сохранения заработной платы, предоставляемого по согласию сторон, Законом № 2136 предусмотрено предоставление во время военного положения отпуска без сохранения заработной платы в обязательном порядке по желанию работника.

Так, с 19.07.2022 в соответствии с частью 4 статьи 12 Закона № 2136 в период действия военного положения работодатель по заявлению работника, который выехал за пределы территории Украины или получил статус внутренне перемещенного лица, в обязательном порядке предоставляет ему отпуск без сохранения заработной платы продолжительностью, определенной в заявлении, но не более 90 календарных дней, без зачисления времени пребывания в отпуске в стаж работы, дающий право на ежегодный основной отпуск, предусмотренный пунктом 4 части первой статьи 9 Закона об отпусках.

Следовательно, для получения указанного неоплачиваемого отпуска работник, который выехал за пределы территории Украины или получил статус внутренне перемещенного лица, обращается к работодателю с соответствующим заявлением, в котором обязательно указывает дату начала и продолжительность такого отпуска, но не более 90 календарных дней. На основании заявления работника работодатель издает приказ о предоставлении ему отпуска без сохранения заработной платы в соответствии с частью 4 статьи 12 Закона № 2136. При этом работник может реализовать свое право на указанный отпуск несколько раз (частями), но суммарная продолжительность этого отпуска не может превышать 90 календарных дней. Например, работнику сначала может быть предоставлено 60 календарных дней, а через некоторое время — 30 календарных дней указанного неоплачиваемого отпуска.

По мнению Минэкономики³, общая продолжительность отпусков (частей), которую работник может потребовать в соответствии с частью 4 статьи 12 Закона № 2136, не может превышать 90 календарных дней в течение действия военного положения (т. е. максимальная продолжительность отпуска привязана не к календарному году, а ко всему периоду военного положения; — Авт.). Законом № 2136 не предусмотрено право работодателя отказать работнику в предоставлении указанного отпуска. В то же время, исходя из условий его предоставления, работник должен подтвердить тот факт, что он «выехал за пределы территории Украины» или «получил статус внутренне перемещенного лица». Способ подтверждения факта выезда за пределы Украины не определен законом, поэтому решение о предоставлении отпуска в этом случае принимается работодателем на основании предоставленных работником доказательств, в достаточной степени подтверждающих этот факт. В случае возвращения работника, находящегося в отпуске в соответствии с частью 4 статьи 12 Закона № 2136, на территорию Украины, исходя из условий предоставления этого отпуска, считается, что работник утрачивает право требовать продолжения такого отпуска.

Что касается доказательств (документов), подтверждающих статус лица и право на отпуск согласно части 4 статьи 12 Закона № 2136, то у внутренне перемещенных лиц должна быть соответствующая справка, выданная уполномоченным государственным органом. Работники, выехавшие за границу, могут подтвердить это соответствующими отметками в паспорте (при их наличии), справками, выданными посольствами (консульствами) Украины в соответствующих странах, документами, выданными уполномоченными органами страны пребывания, подтверждающими статус лица, получившего временную защиту или право находиться длительное время в этой стране, другими документами или доказательствами (в частности, видео, в т. ч. онлайн).

Работники, выехавшие за границу, направить (подать) работодателю заявление на отпуск и документы, подтверждающие пребывание за границей, могут как по почте, так и средствами электронной связи в порядке, определенном работодателем. Приказ о предоставлении отпуска работодатель направляет работнику любым доступным способом электронной коммуникации, избранным по согласию между работодателем и работником, как определено частью 2 статьи 7 Закона № 2136.

Обращаем внимание, если работник сначала получил статус внутренне перемещенного лица и использовал 90 календарных дней отпуска без сохранения заработной платы, предоставленного на основании части 4 статьи 12 Закона № 2136, а затем выехал за границу, то он не имеет права на получение еще одного отпуска без сохранения заработной платы на основании части 4 статьи 12 Закона № 2136. И наоборот: если работник, находясь за границей, использовал 90 календарных дней отпуска без сохранения заработной платы, предоставленного на основании части 4 статьи 12 Закона № 2136, а затем вернулся в Украину и получил статус внутренне перемещенного лица, то он уже не имеет права на получение отпуска без сохранения заработной платы на основании части 4 статьи 12 Закона № 2136. Это объясняется тем, что часть 4 статьи 12 Закона № 2136 устанавливает максимальную продолжительность отпуска без сохранения заработной платы для всех категорий работников, указанных в ней, а не отдельно для выехавших за пределы территории Украины и для внутренне перемещенных лиц.

Таким образом, на основании части 3 статьи 12 Закона № 2136 работодатель по просьбе любого работника может предоставить ему отпуск без сохранения заработной платы в связи с военным положением продолжительностью, указанной в заявлении работника, но не более чем до прекращения (отмены) военного положения. Прилагать к заявлению о предоставлении такого отпуска какие-либо документы, подтверждающие причину его предоставления, не нужно.

На основании части 4 статьи 12 Закона № 2136 после получения заявления и подтверждающих документов от работника, который выехал за границу или получил статус внутренне перемещенного лица, работодатель в обязательном порядке предоставляет ему отпуск без сохранения заработной платы продолжительностью не более 90 календарных дней или частями, чтобы общая продолжительность этого отпуска не превышала 90 календарных дней в период военного положения.

После использования работником 90 календарных дней отпуска без сохранения заработной платы, предоставленного на основании части 4 статьи 12 Закона № 2136, работодатель может (но не обязан) предоставить работнику согласно его новому заявлению отпуск без сохранения заработной платы на основании части 3 статьи 12 Закона № 2136 любой продолжительности, но не более чем до прекращения (отмены) военного положения.⁴

Продолжительность отпуска без сохранения заработной платы, предоставленного на основании части 4 статьи 12 Закона № 2136, не включается, а продолжительность отпуска без сохранения заработной платы, предоставленного согласно части 3 статьи 12 Закона № 2136, включается в стаж работы, дающий право на ежегодный основной отпуск.⁵

Отпуск без сохранения заработной платы на период проведения выборов

Избирательным кодексом Украины (далее — ИК) предусмотрено предоставление отпуска без сохранения заработной платы на период избирательного процесса.

Так, не может быть отказано в освобождении от выполнения производственных или служебных обязанностей по месту работы с предоставлением неоплачиваемого отпуска на период с момента его регистрации как кандидата до окончания избирательного процесса (или отмены его регистрации):

– кандидату на пост Президента Украины (кроме кандидата на пост Президента Украины, который является Президентом Украины или народным депутатом Украины) (ч. 1 ст. 109 ИК);

– кандидату в народные депутаты Украины (кроме кандидата, который является Президентом Украины или народным депутатом Украины) (ч. 1 ст. 166 ИК);

– кандидату в депутаты местных советов (ч. 1 ст. 237 ИК).

Кроме того, с начала выполнения и до прекращения своих полномочий или окончания избирательного процесса имеют право на освобождение от производственных или служебных обязанностей без сохранения заработной платы (фактически на предоставление отпуска без сохранения заработной платы; — Авт.) по согласованию с собственником предприятия, учреждения, организации или уполномоченным им органом:

– уполномоченный представитель кандидата на пост Президента Украины со дня его регистрации Центральной избирательной комиссией (далее — ЦИК) (ч. 5 ст. 110 ИК);

– доверенное лицо кандидата на пост Президента Украины со дня его регистрации ЦИК (ч. 6 ст. 110 ИК);

– доверенное лицо кандидата в народные депутаты Украины со дня его регистрации ЦИК (ч. 9 ст. 166 ИК);

– представитель партии, выдвинувшей кандидатов в народные депутаты в общегосударственном избирательном округе, в ЦИК, уполномоченное лицо партии со дня их регистрации ЦИК (ч. 8 ст. 165 ИК);

– представитель организации партии, кандидаты в депутаты от которой зарегистрированы в едином многомандатном избирательном округе, в соответствующей избирательной комиссии, уполномоченное лицо организации партии со дня их регистрации территориальной избирательной комиссией (ч. 8 ст. 236 ИК);

– доверенные лица кандидата в депутаты со дня их регистрации (ч. 9 ст. 238 ИК).

Согласно абзацу второму части 4 статьи 10 Закона Украины «О государственной службе» от 10.12.2015 № 889-VIII государственному служащему (далее — госслужащий) по его заявлению предоставляется отпуск без сохранения заработной платы на время участия в избирательном процессе. Указанный отпуск предоставляется по решению руководителя государственной службы со дня его уведомления госслужащим об участии в избирательном процессе и до дня завершения избирательного процесса в соответствии с избирательным законодательством.

Отпуск без сохранения заработной платы для экономии бюджетных денежных средств

Хотя уже не актуален, но до настоящего момента не отменен и поэтому продолжает действовать пункт 9 раздела III «Заключительные положения» Закона Украины «О внесении изменений и признании утратившими силу некоторых законодательных актов Украины» от 28.12.2014 № 76-VIII, которым руководителям органов исполнительной власти и других государственных органов с целью обеспечения рационального использования бюджетных денежных средств поручено принять меры, в частности, по предоставлению работникам указанных государственных органов отпусков без сохранения заработной платы.

Руководителям указанных государственных органов предоставлено право без согласия и предупреждения работников предоставлять отпуска без сохранения заработной платы на определенный этими руководителями срок.

При этом установлено, что при осуществлении государственными органами этих мероприятий положения статьи 26 Закона об отпусках и статьи 84 КЗоТ в части ограничения срока отпуска без сохранения заработной платы не применяются.

Трудовые гарантии работников, находящихся в отпусках без сохранения заработной платы

При предоставлении отпусков без сохранения заработной платы, определенных статьями 25 и 26 Закона об отпусках и другими законами, установлены следующие гарантии:

• за работником на время предоставления указанных отпусков сохраняется место работы (должность) (ч. третья ст. 2 Закона об отпусках);
• время таких отпусков (кроме отпуска без сохранения заработной платы по уходу за ребенком (п. 3 ч. первой ст. 25 Закона об отпусках) и отпуска работникам, которые выехали за границу или приобрели статус внутренне перемещенных лиц в период военного положения (ч. 4 ст. 12 Закона № 2136)) засчитывается в стаж работы, дающий право на ежегодный основной отпуск (п. 4 ч. первой ст. 9 Закона об отпусках);
• отзыв работников из отпусков без сохранения заработной платы законодательством не предусмотрен.⁶

В то же время отпуск без сохранения заработной платы не продлевается на праздничные (нерабочие) дни и дни болезни, которые приходятся на период такого отпуска.

При начислении работникам, которым предоставлялся отпуск без сохранения заработной платы, «среднезарплатных» выплат, рассчитываемых согласно Порядку исчисления средней заработной платы, утвержденному постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.95 № 100, следует помнить, что в соответствии с абзацем шестым пункта 2 этого Порядка время, в течение которого работник согласно законодательству не работал и за ним не сохранялся заработок или сохранялся частично, исключается из расчетного периода. Это касается и случаев, когда работнику предоставлялись отпуска без сохранения заработной платы согласно статьям 25 и 26 Закона об отпусках и другим законам.

Следовательно, при начислении отпускных время пребывания работника в отпуске без сохранения заработной платы согласно статьям 25 и 26 Закона об отпусках и другим законам, исключается из расчетного периода. В этом случае среднедневная заработная плата для оплаты времени отпусков исчисляется путем деления суммарного заработка за последние перед предоставлением отпуска 12 месяцев или за меньший фактически отработанный период на соответствующее количество календарных дней года или меньшего фактически отработанного периода, уменьшенное на количество праздничных и нерабочих дней, установленных законодательством (не в период военного положения), и на количество календарных дней пребывания работника в отпуске без сохранения заработной платы.⁷

Также обращаем внимание на то, что за период пребывания работника в отпуске без сохранения заработной платы ему не выплачиваются пособие по временной нетрудоспособности и оплата первых 5 дней временной нетрудоспособности за счет работодателя (п. 6 ч. 1 ст. 23 «старого» и п. 6 ч. 1 ст. 15 нового Закона Украины «Об общеобязательном государственном социальном страховании» от 23.09.99 № 1105-XIV, п. 4 Порядка оплаты первых пяти дней временной нетрудоспособности вследствие заболевания или травмы, не связанной с несчастным случаем на производстве, за счет денежных средств работодателя, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 26.06.2015 № 440).

При начислении работникам, которым предоставлялся отпуск без сохранения заработной платы, страховых выплат («больничных», «декретных»), рассчитываемых согласно Порядку исчисления средней заработной платы (дохода, денежного обеспечения) для расчета выплат по общеобязательному государственному социальному страхованию, утвержденному постановлением Кабинета Министров Украины от 26.09.2001 № 1266, следует помнить о норме пункта 3 этого Порядка, согласно которой из  расчетного периода исключаются календарные дни, не отработанные по уважительным причинам, к которым относятся, в частности, отпуск по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста и шестилетнего возраста по медицинскому заключению, отпуск без сохранения заработной платы. Месяцы расчетного периода (с первого до первого числа), в которых застрахованное лицо не работало по уважительным причинам, исключаются из расчетного периода.

Следовательно, при начислении страховых выплат («больничных», «декретных») время пребывания работника в отпуске без сохранения заработной платы согласно статьям 25 и 26 Закона об отпусках и другим законам, исключается из расчетного периода.

Что касается страхового стажа, то если работник весь месяц находился в отпуске без сохранения заработной платы и ему в таком месяце не начислялся доход, который является базой начисления единого социального взноса (далее — ЕСВ), то работодатель за такой месяц за работника ЕСВ не уплачивает, а месяц пребывания в отпуске без сохранения заработной платы не включается в страховой стаж. Если же работник весь месяц находился в отпуске без сохранения заработной платы, но ему за этот месяц начислен доход, который является базой начисления ЕСВ, и работодатель за такой месяц уплатил ЕСВ за работника не меньше чем с минимальной заработной платы, то весь такой месяц включается в страховой стаж.

Документальное оформление предоставления отпусков без сохранения заработной платы

Для получения отпуска без сохранения заработной платы работник должен подать заявление на имя руководителя с указанием причины (основания) для предоставления отпуска, даты начала и продолжительности отпуска (образец  заявления см. ниже).

Кроме заявления, для получения отпуска, предоставляемого в соответствии со статьей 25 Закона об отпусках и частью 4 статьи 12 Закона № 2136, работник должен предоставить работодателю документ, подтверждающий его право на получение обязательного отпуска (пенсионное удостоверение, удостоверение участника войны, удостоверение инвалида, справка медицинского учреждения, справка о предоставлении статуса внутренне перемещенного лица и т. д.). Если отпуск предоставляется согласно статье 26 Закона об отпусках, то дополнительные документы работником не подаются.

Предоставление работнику отпуска без сохранения заработной платы оформляется приказом (распоряжением) руководителя предприятия с указанием оснований предоставления, продолжительности, дат начала и окончания такого отпуска (см. ниже):

В случае если на предприятии сразу несколько работников подали заявления о предоставлении отпуска без сохранения заработной платы, то работодатель может издать один приказ о предоставлении им всем отпусков, указав в нем информацию об отпуске для каждого работника (образец такого приказа см. ниже).

В табеле учета использования рабочего времени типовой формы № П-5 отражаются:

– под кодом «НБ» («13») — отпуск без сохранения заработной платы в связи с обучением (п. 12, 13, 17 части первой ст. 25 Закона об отпусках);

– под кодом «ДБ» («14») — отпуск без сохранения заработной платы, предоставляемый в обязательном порядке (ст. 25 (кроме п. 3, 12, 13, 17 части первой) Закона об отпусках);

– под кодом «ДД» («17») — отпуск по уходу за ребенком до достижения им 6-летнего возраста (п. 3 части первой ст. 25 Закона об отпусках);

– под кодом «НА» («18») — отпуск без сохранения заработной платы по соглашению сторон (ст. 26 Закона об отпусках);

– под кодом «БЗ» («19») — прочие отпуска без сохранения заработной платы (на период прекращения выполнения работ).

Види відпусток, які можуть надаватися працівникам, визначені статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). В пункті 5 частини першої статті 4 Закону про відпустки зазначено відпустки без збереження заробітної плати.

Статтею 84 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статтями 25, 26 Закону про відпустки передбачено надання працівникам двох видів відпусток без збереження заробітної плати:

1) Відпустки, що надаються працівникам за їх бажанням в обов’язковому порядку;

2) Відпустки, що надаються за згодою сторін (роботодавця і працівника).

Крім того, деякими іншими законами України передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати.

Розглянемо детальніше особливості надання працівникам неоплачуваних відпусток різних видів.

Відпустка без збереження заробітної плати,
що надається працівникам в обов’язковому порядку

У частині першій статті 25 Закону про відпустки визначено випадки (певні підстави або обставини), коли працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, категорії працівників, які мають право на таку відпустку, а також встановлено тривалість зазначеної відпустки для різних випадків і категорій працівників (див. таблицю нижче).

Таблиця

Категорії працівників, яким за бажанням надаються відпустки
без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку

Кому надається відпустка	Тривалість відпустки	Норма Закону
Матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), яка (який) має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю (далі — інвалід)	до 14 календарних днів щорічно	п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці	до 14 календарних днів	п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 Закону про відпустки (батьку дитини, бабі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одному із прийомних батьків чи батьків-вихователів), в разі якщо дитина потребує домашнього догляду: – загальний випадок – якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня – якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги	Тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як:           – до досягнення дитиною 6-річного віку – до досягнення дитиною 16-річного віку             – до досягнення дитиною 18-річного віку	п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 Закону про відпустки (батьку дитини, бабі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одному із прийомних батьків чи батьків-вихователів), для догляду за дитиною віком до 14 років	На період оголошення карантину на відповідній території	п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
– учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; – особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною*, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 № 3551-XII (далі — Закон № 3551)	до 14 календарних днів щорічно     до 21 календарного дня щорічно	п. 4 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною**	до 21 календарного дня щорічно	п. 5 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Пенсіонерам за віком та інвалідам III групи	до 30 календарних днів щорічно	п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Інвалідам I та II груп	до 60 календарних днів щорічно	п. 7 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Особам, які одружуються	до 10 календарних днів	п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: – чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер;   – інших рідних	– до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; – до 3 к календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад	п. 9 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду	Тривалість відпустки визначається у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів	п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам для завершення санаторно-курортного лікування	Тривалість відпустки визначається у медичному висновку	п. 11 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади	15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад	п. 12 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки	Тривалість, необхідна для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад	п. 13 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Сумісникам	На термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи	п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Ветеранам праці	до 14 календарних днів щорічно	п. 15 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію	до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання 6-місячного терміну безперервної роботи	п. 16 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини	12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі	п. 17 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки
Одному з батьків, віднесених до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 3 ч. першої ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 № 796-XII; далі — Закон № 796), які мають неповнолітніх дітей і проживають на територіях зон радіоактивного забруднення	до 14 робочих днів щорічно	п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону № 796
Ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.98 № 203/98-ВР; далі — Закон № 203)	до 14 календарних днів на рік	п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону № 203
Дітям війни (відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV; далі — Закон № 2195)	до двох тижнів на рік	ст. 5 Закону № 2195
Колишнім неповнолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків (відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-III; далі — Закон № 1584)	до двох тижнів на рік	п. 12 ч. первой ст. 6-1 Закону № 1584
Працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, у період дії воєнного стану (відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136)	не більше 90 календарних днів	ч. 4 ст. 12 Закону № 2136

* Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої України, яким починаючи з 2014 року вручено орден «Золота Зірка», особи, нагороджені орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, орденом княгині Ольги трьох ступенів, особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Другої світової війни (ст. 11 Закону № 3551).

** Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93 № 3721-XII).

Оскільки працівник може належати одночасно або в різні періоди одного календарного року до різних категорій осіб, які мають право на отримання за бажанням відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, то в кожному з випадків, зазначених у частині першій статті 25 Закону про відпустки та інших законах, працівник має право на таку відпустку.

Якщо працівник має право на отримання відпустки без збереження заробітної плати за кількома підставами, передбаченими статтею 25 Закону про відпустки та іншими законами, то, використавши відпустку за однією підставою, він може використати протягом календарного року відпустки з інших підстав.

Наприклад, якщо на підприємстві працює пенсіонер за віком, який одночасно є інвалідом II групи та учасником війни, він має право на використання в одному календарному році наступних відпусток без збереження заробітної плати:

– тривалістю до 30 календарних днів щорічно як пенсіонер;

– тривалістю до 60 календарних днів щорічно як інвалід II групи;

– тривалістю до 14 календарних днів щорічно як учасник війни.

За згодою роботодавця всі три зазначені відпустки можуть бути використані працівником одна за іншою (поспіль).

Відпустка без збереження заробітної плати може бути використана тільки в межах строку, встановленого законом. Відпустка без збереження заробітної плати, яка відповідно до статті 25 Закону про відпустки та інших законів надається певним категоріям працівників щорічно, не може бути перенесена на наступний календарний рік. Водночас відпустки, що надаються відповідно до статті 25 Закону про відпустки, працівники можуть використати частинами.

Наприклад, інвалід III групи, який має право відповідно до пункту 6 частини першої статті 25 Закону про відпустки на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно, може використати протягом календарного року спочатку 20 календарних днів такої відпустки, а потім 10 календарних днів цієї відпустки.

Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін

Частинами другою і четвертою статті 84 КЗпП та статтею 26 Закону про відпустки передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Так, згідно з частиною другою статті 84 КЗпП і частиною першою статті 26 Закону про відпустки за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

З наведеної норми можна зробити висновок, що для отримання зазначеної неоплачуваної відпустки одного бажання працівника мало. Обов’язковою умовою надання цієї відпустки є угода сторін. Працівник в заяві на ім’я роботодавця про надання такої відпустки має зазначити сімейні обставини або інші причини, що призвели до необхідності використання цієї відпустки. Перелік причин для надання зазначеної відпустки законодавством не встановлений, оскільки важливість причини залежить від конкретних обставин, які можуть скластися в житті працівника. Тому прийняття рішення про надання чи ненадання працівникові за вказаною ним в заяві причиною відпустки без збереження заробітної плати, передбаченої частиною другою статті 84 КЗпП та частиною першою статті 26 Закону про відпустки, належить виключно до компетенції роботодавця.

Початок відпусток без збереження заробітної плати, що надаються за згодою сторін, залежить, як правило, від моменту виникнення обставин, які змушують працівника звертатися до роботодавця за наданням такої відпустки, а їхня тривалість — від часу, необхідного для вирішення (усунення) сімейних або інших проблем. Тому працівникові протягом календарного року може бути надано як одну таку відпустку з максимальною тривалістю 15 календарних днів, так і кілька відпусток різної або однакової тривалості, наприклад, першу відпустку тривалістю 1 календарний день, другу і третю відпустки — по 3 календарних дня і т. д. Однак в будь-якому випадку роботодавець не має права надавати зазначені відпустки сукупно протягом календарного року на строк більше 15 календарних днів, оскільки це буде порушенням законодавства про працю.

Єдиний виняток містять норми, якими з 17 березня 2020 року доповнено статтю 84 КЗпП і статтю 26 Закону про відпустки, що викликано карантином, введеним урядом у зв’язку з поширенням коронавірусу.

Так, згідно з частиною четвертою статті 84 КЗпП та частиною третьою статті 26 Закону про відпустки у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений відповідно частиною другою статті 84 КЗпП та частиною першою статті 26 Закону про відпустки.

Таким чином, на весь період карантину, який наразі встановлено до 30 квітня 2023 року (скоріш за все після цієї дати він знову буде продовжений) постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236, працівникові може бути надана відпустка без збереження заробітної плати, а після закінчення такої відпустки (карантину) у працівника залишається право на використання протягом цього ж календарного року ще 15 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, передбаченої частиною другою статті 84 КЗпП та частиною першою статті 26 Закону про відпустки.

Звертаємо увагу, що всі відпустки без збереження заробітної плати, передбачені статтею 84 КЗпП, статтями 25 і 26 Закону про відпустки та іншими законами (див. таблицю вище), надаються тільки за згодою (бажанням) працівника. Якщо працівник не бажає йти у відпустку без збереження заробітної плати (не подає заяву про надання йому такої відпустки), роботодавець не має права примушувати його до цього і з власної ініціативи видавати наказ про надання працівнику зазначеної неоплачуваної відпустки. Останнє є порушенням законодавства про працю, за яке на роботодавця може бути накладено штраф у розмірі мінімальної заробітної плати, тобто наразі 6700 грн. (абз. десятий ч. другої ст. 265 КЗпП), а на винну посадову особу — штраф у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 1700 грн. (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Така ж відповідальність настає і в разі іншого порушення — надання працівнику неоплачуваної відпустки, передбаченої частиною другою статті 84 КЗпП та частиною першою статті 26 Закону про відпустки, тривалістю більше 15 календарних днів у календарному році.

Штраф на роботодавця за вищевказані порушення накладається Держпраці та є фінансовою, а не адміністративно-господарською санкцією (ч. третя і четверта ст. 265 КЗпП).

Також роботодавцям слід враховувати, що в колективному договорі не можна встановлювати працівникам будь-які види відпусток без збереження заробітної плати або передбачати тривалість таких відпусток більшої тривалості, ніж встановлено статтями 25 і 26 Закону про відпустки, статтею 84 КЗпП та іншими законами.¹

Відпустки без збереження заробітної плати в період дії воєнного стану

У період дії воєнного стану, який продовжено до 19 лютого 2023 року, необхідно керуватися також спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136), стаття 12 якого встановлює особливості надання відпусток у період дії воєнного стану.

Частиною 2 статті 12 Закону № 2136 встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Отже, якщо працівник не залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, то в період воєнного стану відпустки без збереження заробітної плати повинні надаватися йому в загальному порядку. Якщо працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, то в період воєнного стану роботодавець має право відмовити йому в наданні відпустки без збереження заробітної плати.

Крім того, на період дії воєнного стану статтею 12 Закону № 2136 передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати, при цьому одна з них надається за згодою сторін, а інша — в обов’язковому порядку за бажанням працівника.

Так, відповідно до частини 3 статті 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону про відпустки.

Таким чином, не обмежується 15 календарними днями на рік тривалість відпустки без збереження заробітної плати у період воєнного стану, що надається за згодою сторін згідно з частиною 3 статті 12 Закону № 2136. Така неоплачувана відпустка може надаватися працівникові як до дати припинення (скасування) воєнного стану, так і до будь-якої дати в межах періоду дії воєнного стану. Але надання зазначеної відпустки працівнику є правом, а не обов’язком роботодавця. Тобто роботодавець може відмовити працівникові у наданні зазначеної відпустки, керуючись інтересами виробництва або частиною 2 статті 12 Закону № 2136 стосовно працівника, залученого до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.²

Ініціатором надання відпустки без збереження заробітної плати в період воєнного стану повинен бути працівник, про що він зазначає у відповідній заяві, де вказується тривалість такої відпустки. Роботодавець не має права з власної ініціативи надавати на період воєнного стану відпустку без збереження заробітної плати працівнику, якщо останній цього не бажає.

Якщо працівник до закінчення дії воєнного стану або до дати закінчення відпустки без збереження заробітної плати, зазначеної у наказі керівника підприємства, за власним бажанням хоче перервати відпустку без збереження заробітної плати, надану йому відповідно до частини 3 статті 12 Закону № 2136, то він повинен подати роботодавцю заяву, в якій повідомити про бажання перервати зазначену відпустку. На підставі такої заяви роботодавець видає наказ про припинення відпустки без збереження заробітної плати працівника. Дострокове припинення зазначеної неоплачуваної відпустки на підставі заяви працівника є правом, а не обов’язком роботодавця, тобто роботодавець може і не погодитися перервати відпустку працівника, наприклад, у разі тимчасової відсутності можливості забезпечити працівника роботою.

Крім вищезазначеної відпустки без збереження заробітної плати, що надається за згодою сторін, Законом № 2136 передбачено надання під час воєнного стану відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку за бажанням працівника.

Так, з 19.07.2022 відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки.

Отже, для отримання зазначеної неоплачуваної відпустки працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, звертається до роботодавця з відповідною заявою, в якій обов’язково зазначає дату початку та тривалість такої відпустки, але не більше 90 календарних днів. На підставі заяви працівника роботодавець видає наказ про надання йому відпустки без збереження заробітної плати відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136. При цьому працівник може реалізувати своє право на вказану відпустку декілька разів (частинами), але сукупна тривалість цієї відпустки не може перевищувати 90 календарних днів. Наприклад, працівнику спочатку може бути надано 60 календарних днів, а через деякий час — 30 календарних днів зазначеної неоплачуваної відпустки.

На думку Мінекономіки³, загальна тривалість відпусток (частин), яку працівник може вимагати надати відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136, не може перевищувати 90 календарних днів протягом дії воєнного стану (тобто максимальна тривалість відпустки прив’язана не до календарного року, а до всього періоду воєнного стану; — Авт.). Законом № 2136 не передбачено право роботодавця відмовити такому працівникові у наданні зазначеної відпустки. Водночас, виходячи з умов її надання, працівник має підтвердити той факт, що він «виїхав за межі території України» або «набув статусу внутрішньо переміщеної особи». Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, відтак рішення щодо надання відпустки у цьому випадку приймається роботодавцем на підставі наданих працівником доказів, які в достатній мірі підтверджують цей факт. У разі повернення працівника, який перебуває у відпустці відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136, на територію України, виходячи з умов надання цієї відпустки, вважається, що працівник втрачає право вимагати продовження такої відпустки.

Що стосується доказів (документів), які підтверджують статус особи і право на відпустку відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136, то у внутрішньо переміщених осіб має бути відповідна довідка, видана уповноваженим державним органом. Працівники, які виїхали за кордон, можуть підтвердити це відповідними відмітками у паспорті (за їх наявності), довідками, виданими посольствами (консульствами) України у відповідних країнах, документами, виданими уповноваженими органами країни перебування, що підтверджують статус особи, яка отримала тимчасовий захист або право перебувати тривалий час у цій країні, іншими документами або доказами (зокрема, відео, в т. ч. онлайн).

Працівники, які виїхали за кордон, направити (подати) роботодавцю заяву на відпустку та документи, що підтверджують перебування за кордоном, можуть як поштою, так і засобами електронного зв’язку в порядку, визначеному роботодавцем. Наказ про надання відпустки роботодавець направляє працівнику будь-яким доступним способом електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем і працівником, як визначено частиною 2 статті 7 Закону № 2136.

Звертаємо увагу, якщо працівник спочатку отримав статус внутрішньо переміщеної особи та використав 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, а потім виїхав за кордон, то він не має права на отримання ще однієї відпустки без збереження заробітної плати на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136. І навпаки: якщо працівник, перебуваючи за кордоном, використав 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, а потім повернувся до України та отримав статус внутрішньо переміщеної особи, то він вже не має права на отримання відпустки без збереження заробітної плати на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136. Це пояснюється тим, що частина 4 статті 12 Закону № 2136 встановлює максимальну тривалість відпустки без збереження заробітної плати для всіх категорій працівників, зазначених у ній, а не окремо для осіб, які виїхали за межі території України, та для внутрішньо переміщених осіб.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 12 Закону № 2136 роботодавець на прохання будь-якого працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати у зв’язку з воєнним станом тривалістю, зазначеною в заяві працівника, але не більше ніж до припинення (скасування) воєнного стану. Додавати до заяви про надання такої відпустки будь-які документи, що підтверджують причину її надання, працівнику не потрібно.

На підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136 після отримання заяви та підтверджуючих документів від працівника, який виїхав за кордон або отримав статус внутрішньо переміщеної особи, роботодавець в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю не більше ніж 90 календарних днів або частинами, щоб загальна тривалість цієї відпустки не перевищувала 90 календарних днів у період воєнного стану.

Після використання працівником 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, роботодавець може (але не зобов’язаний) надати працівнику згідно з його новою заявою відпустку без збереження заробітної плати на підставі частини 3 статті 12 Закону № 2136 будь-якої тривалості, але не більше ніж до припинення (скасування) воєнного стану.⁴

Тривалість відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, не включається, а тривалість відпустки без збереження заробітної плати, наданої згідно з частиною 3 статті 12 Закону № 2136, включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.⁵

Відпустка без збереження заробітної плати на період проведення виборів

Виборчим кодексом України (далі — ВКУ) передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати на період виборчого процесу.

Так, відповідно до частини 1 статті 109 ВКУ кандидату на пост Президента України (крім кандидата на пост Президента України, який є Президентом України або народним депутатом України) не може бути відмовлено в увільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.

Згідно з частиною 1 статті 166 ВКУ кандидату у народні депутати України (крім кандидата, який є Президентом України або народним депутатом України) не може бути відмовлено у звільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.

Частиною 1 статті 237 ВКУ встановлено, що кандидату у депутати (місцевих рад) не може бути відмовлено у звільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.

Отже, якщо працівник вирішив приймати участь у виборчому процесі як кандидат на пост Президента України, у народні депутати України, у депутати місцевих рад, то він повинен за місцем роботи написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі.

Крім того, з початку виконання і до припинення своїх повноважень або закінчення виборчого процесу мають право на звільнення від виробничих або службових обов’язків без збереження заробітної плати (фактично на період надання відпустки без збереження заробітної плати; — Авт.) за погодженням із власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом:

– уповноважений представник кандидата на пост Президента України з дня його реєстрації Центральною виборчою комісією (далі — ЦВК) (ч. 5 ст. 110 ВКУ);

– довірена особа кандидата на пост Президента України з дня її реєстрації ЦВК (ч. 6 ст. 110 ВКУ);

– довірена особа кандидата в народні депутати України з дня її реєстрації ЦВК (ч. 9 ст. 166 ВКУ);

– представник партії, яка висунула кандидатів у народні депутати у загальнодержавному виборчому окрузі, у ЦВК, уповноважена особа партії з дня їх реєстрації ЦВК (ч. 8 ст. 165 ВКУ);

– представник організації партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані в єдиному багатомандатному виборчому окрузі, у відповідній виборчій комісії, уповноважена особа організації партії з дня їх реєстрації територіальною виборчою комісією (ч. 8 ст. 236 ВКУ);

– довірені особи кандидата у депутати з дня їх реєстрації (ч. 9 ст. 238 ВКУ).

Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 10 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення державним службовцем про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства.

Відпустка без збереження заробітної плати для економії бюджетних коштів

Хоча вже не актуальний, але дотепер не скасований і тому продовжує діяти пункт 9 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, яким керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів доручено вжити заходів, зокрема, щодо надання працівникам зазначених державних органів відпусток без збереження заробітної плати.

Керівникам зазначених державних органів надано право без згоди та попередження працівників надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

При цьому встановлено, що під час здійснення державними органами вищезазначених заходів положення статті 26 Закону про відпустки та статті 84 КЗпП у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати не застосовуються.

Трудові гарантії працівників, які перебувають у відпустках без збереження заробітної плати

При наданні відпусток без збереження заробітної плати, визначених статтями 25 і 26 Закону про відпустки та іншими законами, встановлено такі гарантії:

• за працівником на час надання зазначених відпусток зберігається місце роботи (посада) (ч. третя ст. 2 Закону про відпустки);
• час таких відпусток (крім відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною (п. 3 ч. першої ст. 25 Закону про відпустки) та відпустки працівникам, які виїхали за кордон або набули статусу внутрішньо переміщеної особи в період воєнного стану (ч. 4 ст. 12 Закону № 1236)) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 ч. першої ст. 9 Закону про відпустки);
• відкликання працівників з відпусток без збереження заробітної плати законодавством не передбачено.⁶

Водночас, на відміну від щорічних відпусток, відпустка без збереження заробітної плати не продовжується на святкові (неробочі) дні та дні хвороби, які припадають на період такої відпустки.

При нарахуванні працівникам, яким надавалася відпустка без збереження заробітної плати, «середньозарплатних» виплат, які розраховуються відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, слід пам’ятати про норму абзацу шостого пункту 2 цього Порядку, відповідно до якої час, протягом якого працівники згідно з законодавством не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Ця норма стосується і випадків, коли працівникові надавалися відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки та інших законів.

Отже, при нарахуванні відпускних час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки та інших законів, виключається з розрахункового періоду. В цьому випадку середньоденна заробітна плата для оплати часу відпусток обчислюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого фактично відпрацьованого періоду, зменшену на кількість святкових і неробочих днів, встановлених законодавством (не в період воєнного стану), і на кількість календарних днів перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати.⁷

Також звертаємо увагу на те, що за період перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати йому не виплачуються допомога по тимчасовій непрацездатності та оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця (п. 6 ч. 1 ст. 23 «старого» та п. 6 ч. 1 ст. 15 нового Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV, п. 4 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440).

При нарахуванні працівникам, яким надавалася відпустка без збереження заробітної плати, страхових виплат («лікарняних», «декретних»), що розраховуються згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266, слід пам’ятати про норму пункту 3 цього Порядку, згідно з якою з розрахункового періоду виключаються календарні дні, не відпрацьовані з поважних причин, до яких належать, зокрема, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати. Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Отже, при нарахуванні страхових виплат («лікарняних», «декретних») час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки та інших законів, виключається з розрахункового періоду.

Що стосується страхового стажу, то якщо працівник весь місяць перебував у відпустці без збереження заробітної плати і йому в такому місяці не нараховувався дохід, який є базою нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), то роботодавець за такий місяць за працівника ЄСВ не сплачує, а місяць перебування у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується до страхового стажу.

Якщо ж працівник весь місяць перебував у відпустці без збереження заробітної плати, але йому за цей місяць нараховано дохід, який є базою нарахування ЄСВ, і роботодавець за такий місяць сплатив ЄСВ за працівника не менше ніж з мінімальної заробітної плати, то весь такий місяць зараховується до страхового стажу.

Документальне оформлення надання відпусток без збереження заробітної плати

Для отримання відпустки без збереження заробітної плати працівник повинен подати заяву на ім’я керівника із зазначенням причини (підстави) для надання відпустки, дати початку і тривалості відпустки (зразок заяви див. нижче).

Крім заяви, для отримання відпустки, яка надається відповідно до статті 25 Закону про відпустки та частини 4 статті 12 Закону № 2136, працівник повинен надати роботодавцю документ, що підтверджує його право на отримання обов’язкової відпустки (пенсійне посвідчення, посвідчення учасника війни, посвідчення інваліда, довідка медичної установи, довідка про надання статусу внутрішньо переміщеної особи тощо). Якщо відпустка надається згідно зі статтею 26 Закону про відпустки, то додаткові документи працівником не подаються.

Надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати оформлюється наказом (розпорядженням) керівника підприємства із зазначенням підстав надання, тривалості, дат початку і закінчення такої відпустки (див. нижче):

У разі якщо на підприємстві відразу кілька працівників подали заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, то роботодавець може видати один наказ про надання їм всім відпусток, вказавши в ньому інформацію про відпустку для кожного працівника (зразок такого наказу див. нижче).

У табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5 відображаються:

– під кодом «НБ» («13») — відпустка без збереження заробітної плати у зв’язку з навчанням (п. 12, 13, 17 частини першої ст. 25 Закону про відпустки);

– під кодом «ДБ» («14») — додаткова відпустка без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку (ст. 25 (крім п. 3, 12, 13, 17 частини першої) Закону про відпустки);

– під кодом «ДД» («17») — відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку (п. 3 частини першої ст. 25 Закону про відпустки);

– під кодом «НА» («18») — відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (ст. 26 Закону про відпустки);

– під кодом «БЗ» («19») — інші відпустки без збереження заробітної плати (на період припинення виконання робіт).