Грошовий розрахунок з працівником при звільненні (частина 1)

У разі звільнення працівника трудовий договір, укладений між цим працівником і підприємством, установою, організацією, фізичною особою (далі — підприємство), припиняється (розривається). Перелік підстав для припинення трудового договору наведений у статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).¹

Документальне оформлення звільнення працівника

Порядок проведення розрахунку з працівником, який звільняється, визначено статтями 47, 116 КЗпП. Так, відповідно до статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця в день звільнення роботодавець зобов’язаний також видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно з пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58 (далі — Інструкція № 58), днем звільнення вважається останній день роботи працівника.

Отже, день звільнення фактично є останнім календарним днем, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем (останнім днем дії трудового договору).

Оскільки про своє звільнення працівники, як правило, знають заздалегідь, то часто трапляється, що в день звільнення (тобто в останній день, протягом якого ще діє трудовий договір) вони не працюють, а тільки приходять на роботу для отримання трудової книжки і остаточного розрахунку.

Якщо працівник в день звільнення працював, то в цей день в табелі обліку робочого часу, типова форма № П-5 якого затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489 (далі — Наказ № 489), необхідно відобразити фактично відпрацьовані ним години, які підлягають оплаті в загальному порядку. Така оплата повинна бути здійснена працівнику при остаточному розрахунку з ним в день звільнення, тому необхідність (можливість) роботи в день звільнення повинна бути заздалегідь узгоджена між працівником і роботодавцем. Хоча часто роботодавці закривають на це очі і виплачують заробітну плату працівнику за день звільнення як за повністю відпрацьований день без фактичної роботи в цей день.

Для оформлення наказу про звільнення працівника підприємства можуть використовувати типову форму № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», затверджену Наказом № 489, або можуть скласти такий наказ самостійно із зазначенням всіх реквізитів, передбачених зазначеною формою (дата, причина, підстави звільнення, необхідність виплати вихідної допомоги тощо), і даних згідно з Національним стандартом ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55.

Роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівнику його трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення (п. 4.1 Інструкції № 58). Такий запис вноситься на підставі наказу про звільнення і має точно відповідати тексту цього наказу (п. 2.4, 2.26, 2.27 Інструкції № 58).

При звільненні працівника в пункті 8 розділу І Особової картки працівника, типова форма № П-2 якої затверджена наказом Держкомстату та Міністерства оборони України від 25.12.2009 р. № 495/656, вказуються дата і причина звільнення працівника, що відповідають зазначеним в трудовій книжці (п. 2.5 Інструкції № 58).

У разі одержання трудової книжки у зв’язку із звільненням працівник розписується в особовій картці та у книзі обліку трудових книжок (п. 7.1 Інструкції № 58). Підпис працівника в книзі (журналі) обліку трудових книжок буде підтвердженням факту одержання ним трудової книжки в день звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на певну адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (п. 4.2 Інструкції № 58).

Строки грошового розрахунку з працівником при звільненні

Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен у вище зазначений строк виплатити не оспорювану працівником суму.

Що стосується переліку та сум виплат, належних працівникові при звільненні, то вони залежать від підстави звільнення (припинення трудового договору), норм внутрішніх документів (колективного та трудового договорів) і низки інших чинників.

У загальному випадку до виплат при звільненні належать:

• заробітна плата;
• вихідна допомога;
• грошова компенсація за невикористану відпустку;
• інші виплати, передбачені законодавством, колективним і трудовим договорами.

Зупинимося детально на порядку проведення вищевказаних виплат при звільненні працівника.

Виплата заробітної плати при звільненні працівника

Незалежно від підстави звільнення при остаточному розрахунку працівнику виплачується заробітна плата за відпрацьований час у місяці звільнення (в т. ч. доплати, надбавки, премії та винагороди, передбачені внутрішніми документами підприємства, індексація² тощо), а також заробітна плата за попередні місяці роботи, якщо вона була нарахована, але не виплачена, з нарахуванням компенсації.³

ПРИКЛАД 1

Нарахування працівнику заробітної плати за відпрацьований час в місяці звільнення

Працівник, оклад якого 7000 грн., звільняється 23 жовтня 2020 року за власним бажанням. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю. Працівник в жовтні відпрацював 16 днів (далі — відпрац. д.) з 21 робочого дня (далі — р. д.), встановленого графіком роботи підприємства в цьому місяці.⁴

Працівнику згідно з нормами колективного договору щомісячно виплачується надбавка за професійну майстерність у розмірі 10% окладу, надбавка за вислугу років у розмірі 15% окладу і доплата за суміщення посад в розмірі 25% окладу за основною посадою. Крім того, оскільки у працівника «базовий» місяць — січень 2019 року, в місяці звільнення йому нараховується індексація з урахуванням величини приросту індексу споживчих цін, що дорівнює 3,1%.⁵ Всі зазначені виплати нараховуються працівнику пропорційно відпрацьованому часу в місяці звільнення.

Заробітна плата працівника в місяці звільнення (жовтні) становить:

(7000 грн. + 7000 грн. х 10% + 7000 грн. х 15% + 7000 грн. х 25% + 2197 грн. х 3,1%) : 21 р. д. х 16 відпрац. д. = 10 568,11 грн. : 21 р. д. х 16 відпрац. д.= 8051,89 грн.

___________________________________________________________________________

Оподаткування заробітної плати при звільненні

Оподаткування заробітної плати, нарахованої і виплаченої в місяці звільнення, здійснюється у загальновстановленому порядку: на її суму нараховується єдиний соціальний внесок (далі — ЄСВ), а з її суми утримуються податок на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і військовий збір.

Звертаємо увагу, якщо в місяці звільнення працівник відпрацював не всі робочі дні, встановлені графіком його роботи на цей місяць, і база нарахування ЄСВ в такому місяці менше мінімальної заробітної плати, то ЄСВ сплачується з фактично нарахованого доходу (заробітної плати). Якщо ж в місяці звільнення працівник відпрацював повний місяць (всі робочі дні, встановлені графіком його роботи на місяць), і база нарахування ЄСВ в такому місяці менше мінімальної заробітної плати, то ЄСВ за такий місяць сплачується з мінімальної заробітної плати.

Якщо заробітна плата в місяці звільнення працівника не перевищує суму, що дає право на застосування податкової соціальної пільги (далі — ПСП), яка в загальному випадку в 2020 році становить 2940 грн., то працівник в цьому місяці має право на ПСП. Але слід пам’ятати, що роботодавець як податковий агент зобов’язаний здійснити перерахунок суми доходів, нарахованих платнику податку (працівнику) у вигляді заробітної плати, а також суми наданої ПСП під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем (пп. «в» пп. 169.4.2 Податкового кодексу України; далі — ПКУ).

У бухгалтерському (податковому) обліку сума заробітної плати, нарахована (виплачена) в місяці звільнення, включається до витрат у складі витрат на оплату праці за категоріями працівників.

Виплата вихідної допомоги при звільненні працівника

Статтею 44 КЗпП визначено випадки, коли працівнику при звільненні в обов’язковому порядку виплачується вихідна допомога (див. таблицю нижче).

Таблиця

Підстави для звільнення, при яких виплачується вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП

Норма КЗпП	Підстава для звільнення	Розмір вихідної допомоги
п. 6 ч. першої ст. 36	Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці	Не менше середнього місячного заробітку
п. 1 ч. першої ст. 40	Зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників
п. 2 ч. першої ст. 40	Виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а також відмова у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на працівника обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
п. 6 ч. першої ст. 40	Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
ст. 38, 39	Порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору	У розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку
п. 5 ч. першої ст. 41	Припинення повноважень посадових осіб	У розмірі не менше ніж 6-місячний середній заробіток

При звільненні працівників у зв’язку з їх призовом на строкову військову службу або направленням на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36 КЗпП), роботодавцям необхідно враховувати, що чинна в даний час редакція статті 44 КЗпП не містить норми про виплату роботодавцем вихідної допомоги таким працівникам (далі — призовники) у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Це пояснюється тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 з моменту його прийняття, тобто з 22.05.2008 р., визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) зміни, внесені до статті 44 КЗпП пунктом 96 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, якими і була передбачена з 01.01.2008 р. виплата роботодавцями зазначеної вихідної допомоги призовникам. Тому з 22.05.2008 р. редакція статті 44 КЗпП відповідає редакції цієї статті, що діяла до 01.01.2008 р., якою передбачено виплату вихідної допомоги призовникам в розмірі двох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (див. лист Мінпраці від 07.09.2009 р. № 211/06/186-09).

В даний час частиною 1 статті 21 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII встановлено, що громадянам України, які звільняються з роботи у зв’язку з призовом або прийняттям на військову службу, виплачується вихідна допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Крім того, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку виплати грошової допомоги громадянам України, які призиваються на строкову військову службу» від 12.08.2015 р. № 587, якою затверджено вказаний в її назві Порядок. Згідно з пунктами 2, 4, 5 цього Порядку допомога виплачується громадянам України, які призиваються на строкову військову службу, у двох розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі — ПМПО), установленого на 1 січня календарного року. Виплата допомоги здійснюється військовими комісаріатами на підставі наказів військових комісарів перед початком проходження строкової військової служби. Допомога виплачується шляхом її перерахування військкоматом на рахунок у банку, зазначений її одержувачем, або через касу військкомату.

Таким чином, не роботодавці, а військкомати повинні виплачувати в даний час грошову допомогу призовникам незалежно від того, працюють вони чи ні на момент призову, в сумі, що дорівнює двом розмірам ПМПО, встановленого на 1 січня календарного року. Але слід враховувати, що наразі діє особливий період, під час якого не можна звільняти з роботи працівника в разі його призову на військову службу (ч. третя ст. 119 КЗпП).

Крім випадків, встановлених статтею 44 КЗпП, окремими нормативними актами може бути передбачена виплата вихідної допомоги і в інших випадках або в більшій сумі. Так, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до категорії 1 і 2, а також учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 3 (далі разом — «чорнобильці»), у разі звільнення у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників (тобто згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП) виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати (п. 7 ч. першої ст. 20, п. 1 ч. першої ст. 21, п. 1 ч. першої ст. 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-XII; далі — Закон № 796).

Відповідно до підпункту 6 пункту 4 та пункту 5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936, вказана вихідна допомога виплачується роботодавцем за основним місцем роботи «чорнобильців», але на підставі розрахункових даних, поданих роботодавцем до органів праці та соціального захисту населення, які і забезпечують фінансування цієї виплати за рахунок коштів державного бюджету (ст. 63 Закону № 796).

Таким чином, при звільненні згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП «чорнобильці» мають право на одержання вихідної допомоги як за рахунок роботодавця відповідно до статті 44 КЗпП у розмірі не менше середнього місячного заробітку, так і за рахунок державного бюджету згідно з нормами Закону № 796 в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, тобто фактично зазначені особи мають право на 2 вихідні допомоги за рахунок різних джерел.⁶

Виплата вихідної допомоги у випадках і розмірах, передбачених законодавством, є державною гарантією, яка не може бути погіршена роботодавцем при договірному регулюванні відносин на локальному рівні (в колективному договорі підприємства).

Наприклад, колективним договором не може бути скасована виплата вихідної допомоги у разі звільнення працівника внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору (ст. 38, 39 КЗпП).

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Також забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами (ст. 16 КЗпП, ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII; далі — Закон про колдоговори).

Крім виплати вихідної допомоги у випадках і розмірах, передбачених законодавством, вихідна допомога може виплачуватися на умовах, передбачених колективним договором підприємства, оскільки згідно зі статтею 13 КЗпП і статтею 7 Закону про колдоговори колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії.

Підприємство в колективному договорі може передбачити виплату вихідної допомоги працівнику, який звільняється, також у випадках, не передбачених статтею 44 КЗпП, або у більших сумах, ніж передбачено статтею 44 КЗпП та іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, підприємства в колективному договорі можуть визначити, що в разі звільнення працівника у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників розмір вихідної допомоги становить два (три) середньомісячні заробітки.

Обчислення середньомісячного заробітку для визначення суми вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100).

Середньомісячний заробіток для розрахунку вихідної допомоги визначається виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві менше 2 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх 2 календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (п. 2, абз. третій п. 4 Порядку № 100).

Виплати, що включаються до розрахунку середньої заробітної плати, визначені в пункті 3 Порядку № 100, а ті, що не включаються до розрахунку, — в пункті 4 Порядку № 100.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці (в т. ч. для розрахунку вихідної допомоги) також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, час проходження військової служби в особливий період тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 якщо середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги (в т. ч. вихідної допомоги), вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьований у розрахунковому періоді час на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У той же час при нарахуванні вихідної допомоги необхідно враховувати, що якщо працівник працював за індивідуальним графіком роботи, зокрема, на умовах неповного робочого часу (за власною ініціативою або за ініціативою роботодавця), при обчисленні середньомісячної кількості робочих днів враховується режим роботи саме цього працівника, а не підприємства.

Звертаємо увагу також на те, що якщо працівник працював на умовах неповного робочого дня або з погодинною оплатою праці, для розрахунку суми вихідної допомоги застосовується не середньогодинна, а середньоденна заробітна плата, при цьому в розрахунковому періоді обчислюється середньомісячна кількість робочих днів, а не годин.

ПРИКЛАД 2

Виплата працівнику вихідної допомоги при звільненні,
якщо в розрахунковому періоді відпрацьовано не всі робочі дні

Працівника звільняють у зв’язку із скороченням штату 30 вересня 2020 року. Згідно з колективним договором при звільненні на цій підставі (п. 1 ст. 40 КЗпП) працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі 2 середньомісячних заробітків. Посадовий оклад працівника — 7500 грн. На підприємстві 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю. Незважаючи на те, що працівник відпрацював всі робочі дні у вересні (звільняється в останній робочий день цього місяця), вихідна допомога виплачується йому саме у вересні (місяць звільнення), тому розрахунковий період включає два попередні місяці: липень – серпень. За графіком роботи підприємства (працівника) в липні було 23 робочі дні, в серпні — 20 робочих днів.

У липні працівник з 1 по 10 число (10 календарних днів) перебував у щорічній відпустці (за дні відпустки йому нараховано відпускні), тому відпрацював лише 15 робочих днів, за які йому нараховано заробітну плату в сумі 4891,30 грн. (7500 грн. : 23 р. д. х 15 відпрац. д.).

У серпні працівник хворів з 17 по 28 число (за дні хвороби йому нараховано «лікарняні»), тому відпрацював лише 11 робочих днів, за які йому нараховано заробітну плату в сумі 4125 грн. (7500 грн. : 20 р. д. х 11 відпрац. д.).

Відпускні та «лікарняні» не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування вихідної допомоги (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Середньоденна заробітна плата:

(4891,30 грн. + 4125 грн.) : (15 відпрац. д. + 11 відпрац. д.) = 346,78 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів у розрахунковому періоді виходячи з графіка роботи підприємства (працівника):

(23 р. д. (липень) + 20 р. д. (серпень)) : 2 міс. = 21,5 р. д.

Середньомісячна заробітна плата працівника:

346,78 грн. х 21,5 р. д. = 7455,77 грн.

Сума вихідної допомоги (2 середньомісячні заробітки):

7455,77 грн. х 2 = 14 911,54 грн.

ПРИКЛАД 3

Виплата працівнику вихідної допомоги при звільненні,
якщо в розрахунковому періоді немає відпрацьованих днів

Працівника звільняють 16 жовтня 2020 року у зв’язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, яке перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП). При звільненні на цій підставі працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП). На підприємстві 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю. У період з 30 липня по 2 жовтня працівник хворів, тому протягом останніх 2 місяців (серпень – вересень) у нього немає відпрацьованих днів. Протягом попередніх їм 2 місяців (розрахунковий період: червень – липень) працівник в червні відпрацював всі 20 робочих днів і отримав заробітну плату в розмірі окладу — 6000 грн., в липні відпрацював 21 з 23 робочих днів і отримав заробітну плату в сумі 5478,26 грн. (6000 грн. : 23 р. д. х 21 відпрац. д.), «лікарняні» за дні хвороби 30 і 31 липня (вони не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати), а також виробничу премію за ІІ квартал (тобто за 3 місяці: квітень, травень, червень) в сумі 5800 грн., яка при нарахуванні вихідної допомоги враховується в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді (2 місяці), і пропорційно відпрацьованому часу в розрахунковому періоді (абз. перший п. 3 Порядку № 100), тобто враховується в сумі:

5800 грн. : 3 міс. х 2 міс. : (20 р. д. + 23 р. д.) х (20 відпрац. д. + 21 відпрац. д.) = 3686,82 грн.

Середньоденна заробітна плата:

(6000 грн. + 5478,26 грн. + 3686,82 грн.) : (20 відпрац. д. + 21 відпрац. д.) = 369,88 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів у розрахунковому періоді за графіком роботи підприємства (працівника):

(20 р. д. (червень) + 23 р. д. (липень)) : 2 міс. = 21,5 р. д.

Середньомісячна заробітна плата працівника і вона ж сума вихідної допомоги:

369,88 грн. х 21,5 р. д. = 7952,42 грн.⁷

ПРИКЛАД 4

Виплата вихідної допомоги при звільненні працівнику,
який працював на умовах неповного робочого часу

Працівник звільняється 30 жовтня 2020 року у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (ст. 38 КЗпП). При звільненні на цій підставі працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Протягом останніх 2 місяців (серпень – вересень) працівник з ініціативи роботодавця працював одночасно на умовах неповного робочого дня і неповного робочого тижня — по 4 години на день в робочі дні: понеділок, середа, п’ятниця (тобто у нього був 12-годинний робочий тиждень: 3 р. д. х 4 р. г.). За графіком роботи у працівника в серпні 12 робочих днів (48 робочих годин), у вересні — 13 робочих днів (52 робочі години). Працівник виконав в цих місяцях індивідуальну норму праці, тому отримав заробітну плату в серпні в сумі 1950 грн. (6500 грн. : 160 р. г. х 48 відпрац. г.), у вересні — 1920,45 грн. (6500 грн. : 176 р. г. х 52 відпрац. г.).

Середньоденна заробітна плата:

(1950 грн. + 1920,45 грн.) : (12 відпрац. д. + 13 відпрац. д.) = 154,82 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів у розрахунковому періоді виходячи з індивідуального графіка роботи працівника:

(12 р. д. (серпень) + 13 р. д. (вересень)) : 2 міс. = 12,5 р. д.

Середньомісячна заробітна плата працівника:

154,82 грн. х 12,5 р. д. = 1935,25 грн.

Сума вихідної допомоги (тримісячний середній заробіток):

1935,25 грн. х 3 = 5805,75 грн.

________________________________________________________________________

Оподаткування вихідної допомоги

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5), суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору не належать до фонду оплати праці (далі — ФОП).

Крім того, ця вихідна допомога вказана у пункті 4 розділу І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170 (далі — Перелік № 1170).

Отже, сума вихідної допомоги, що виплачується як згідно із законодавством, так і згідно з колективним договором, не обкладається ЄСВ.

Що стосується ПДФО і ВЗ, то вихідна допомога не вказана у статті 165 ПКУ, яка містить доходи, що не обкладаються ПДФО і ВЗ, тому вона обкладається ПДФО і ВЗ.

Що стосується виду оподатковуваного доходу та підпункту статті 164 ПКУ, на підставі якого вихідна допомога обкладається ПДФО (ВЗ), то Державна податкова служба України у своїх роз’ясненнях⁸ вказує на необхідність віднесення вихідної допомоги до інших доходів, крім зазначених у статті 165 ПКУ, тобто на необхідність обкладати ПДФО (ВЗ) вихідну допомогу на підставі підпункту 164.2.20 ПКУ з її відображенням у розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «127».

Можливо, ДПСУ бере до уваги те, що згідно з пунктом 3.8 Інструкції № 5 суми вихідної допомоги не належать до ФОП. Однак для цілей оподаткування поняття заробітної плати, наведене в ПКУ, ширше поняття ФОП, складові якого визначає Інструкція № 5. Наприклад, для цілей ПКУ до заробітної плати прирівнюються «лікарняні» і «роз’їзні» надбавки, які на підставі пунктів 3.1, 3.2 та 3.16 Інструкції № 5 не належать до ФОП.

Відповідно до підпункту 14.1.48 ПКУ заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ (тобто для цілей оподаткування ПДФО) — це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) встановлено, що до додаткової заробітної плати включаються гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Отже, оскільки виплата працівникам вихідної допомоги передбачена законодавством про працю (зокрема, статтею 44 КЗпП), то для цілей оподаткування ПДФО (ВЗ) вихідна допомога є складовою заробітної плати (виплатою у зв’язку з відносинами трудового найму).

Якщо керуватися роз’ясненнями ДПСУ, згідно з якими вихідна допомога належить до інших доходів, а не до заробітної плати, то її сума не повинна враховуватися при визначенні граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП, в місяці звільнення. Якщо ж вихідна допомога для цілей оподаткування — це заробітна плата (обкладається ПДФО на підставі пп. 164.2.1 ПКУ і в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ відображається за ознакою доходу «101»), то вихідна допомога враховується при визначенні граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП, в місяці звільнення. Ми схиляємося до другого варіанту, до того ж він більш безпечний (при першому варіанті місцевий орган ДПС може визнати застосування ПСП незаконним, якщо до складу граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП, не включено вихідну допомогу).

У бухгалтерському (податковому) обліку вихідна допомога відображається у складі інших витрат операційної діяльності як виплата за невідпрацьований час, що не підлягає накопиченню.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку

Відповідно до статті 83 КЗпП і статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні:

• щорічної відпустки;⁹
• додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (далі — додаткова відпустка на дітей).¹⁰

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення відпрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Звертаємо увагу, що при звільненні працівника для нарахування грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки та додаткової відпустки на дітей (далі — грошова компенсація) не мають значення особливості роботи (випробувальний термін, сезонні і тимчасові роботи, сумісники тощо) і причина (підстава) звільнення працівника. Тому навіть якщо працівника звільняють за систематичне невиконання посадових обов’язків (п. 3 ст. 40 КЗпП), тривалий прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП), появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП), вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника (п. 8 ст. 40 КЗпП), винні дії працівника, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку роботодавця (п. 2 ст. 41 КЗпП), вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), підприємство зобов’язано нарахувати йому грошову компенсацію, якщо, звичайно, у працівника є невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки на дітей.

У разі звільнення працівника за порушення трудової дисципліни він не має права на отримання невикористаної відпустки з наступним звільненням (ст. 3 Закону про відпустки). Але це обмеження не може розглядатися як відсутність права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку, тобто при звільненні працівника, наприклад, за прогули йому має бути виплачена грошова компенсація на загальних підставах.¹¹

Перш ніж приступити до розрахунку суми грошової компенсації необхідно визначити кількість днів відпустки, на які працівник має право. У свою чергу, кількість днів щорічної відпустки залежить від стажу, що дає право на таку відпустку. Періоди, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, визначені статтею 82 КЗпП і статтею 9 Закону про відпустки.

Розрахунок кількості невикористаних днів щорічної відпустки, за які працівнику необхідно виплатити грошову компенсацію, повинен здійснюватися виходячи з фактичної тривалості щорічної відпустки, на яку працівник має право за станом на день звільнення (включно) і яка визначається залежно від наявного у працівника стажу, що дає право на щорічну відпустку (пропорційно відпрацьованому ним часу).¹²

Сума грошової компенсації визначається так само, як і сума відпускних, тобто обчислюється виходячи з розміру середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.¹³

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування грошової компенсації за невикористані відпустки (незалежно від того, за який період вони не використані, — за поточний робочий (календарний) рік або за 5 останніх років) здійснюється виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати грошової компенсації. Якщо працівник пропрацював на підприємстві менше року, до розрахунку середньої заробітної плати включаються виплати за фактичний час роботи, тобто з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, в якому виплачується грошова компенсація (п. 2 Порядку № 100).

Час (календарні дні), протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абз. шостий п. 2 Порядку № 100).

Виплати, що включаються до розрахунку середнього заробітку, визначені в пункті 3 Порядку № 100, а виплати, що не включаються до розрахунку — в пункті 4 цього Порядку.

Для визначення середньоденної заробітної плати необхідно підсумувати всю заробітну плату працівника в розрахунковому періоді — останні 12 календарних місяців, що передують місяцю виплати грошової компенсації, або за менший фактично відпрацьований період з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, в якому виплачується грошова компенсація, і розділити її на кількість календарних днів у розрахунковому періоді за вирахуванням святкових і неробочих днів (п. 7 Порядку № 100). Потім отриманий результат (середньоденну заробітну плату) необхідно помножити на кількість календарних днів відпустки, за які виплачується грошова компенсація.

ПРИКЛАД 5

Виплата грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівниці,
якщо вона відпрацювала декілька місяців

Працівниця, яка прийнята на роботу 11.11.2019 р., звільняється 30.09.2020 р. Тривалість щорічної основної відпустки за посадою працівниці за відпрацьований робочий рік становить 24 календарні дні. Працівниця за час роботи не використала жодного календарного дня щорічної основної відпустки, а також не використала за 2019 і 2020 роки по 10 календарних днів додаткової відпустки на дітей, на які вона має право як жінка, яка працює і має двох дітей віком до 15 років.

У розрахунковому періоді (грудень 2019 року – серпень 2020 року) працівниця отримала дохід у розмірі 52 780 грн., який бере участь у розрахунку середньої заробітної плати.

Спочатку визначимо тривалість щорічної відпустки працівниці за відпрацьований період з 11.11.2019 р. по 30.09.2020 р. включно.

Для розрахунку «відпускного» стажу визначимо кількість календарних днів в цьому періоді, крім святкових і неробочих днів:

20 к. д. (листопад) + 31 к. д. (грудень) + 31 к. д. (січень) + 29 к. д. (лютий) + 31 к. д. (березень) + 30 к. д. (квітень) + 31 к. д. (травень) + 30 к. д. (червень) + 31 к. д. (липень) + 31 к. д. (серпень) + 30 к. д. (вересень) – 10 святк. д. (25 грудня, 1 і 7 січня, 8 березня, 19 квітня, 1 і 9 травня, 7 і 28 червня, 24 серпня) = 315 к. д.

Кількість днів щорічної відпустки, що припадають на один календарний день без урахування святкових і неробочих днів в цілому за рік:

24 к. д. відпустки : (366 к. д. – 11 святк. д.) = 0,0676 к. д.

Тривалість щорічної основної відпустки працівниці за відпрацьований період з 11.11.2019 р. по 30.09.2020 р. включно:

0,0676 к. д. х 315 к. д. = 21,3 к. д. ≈ 21 к. д.

Отже, при остаточному розрахунку з працівницею підприємство повинно виплатити їй грошову компенсацію за 21 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки і за 20 календарних днів (2 х 10 к. д.) невикористаної додаткової відпустки на дітей, тобто всього за 41 календарний день відпустки.

Кількість календарних днів у розрахунковому періоді, крім святкових і неробочих днів:

31 к. д. (грудень) + 31 к. д. (січень) + 29 к. д. (лютий) + 31 к. д. (березень) + 30 к. д. (квітень) + 31 к. д. (травень) + 30 к. д. (червень) + 31 к. д. (липень) + 31 к. д. (серпень) – 10 святк. д. (25 грудня, 1 і 7 січня, 8 березня, 19 квітня, 1 і 9 травня, 7 і 28 червня, 24 серпня) = 265 к. д.

Середньоденна заробітна плата для нарахування грошової компенсації:

52 780 грн. : 265 к. д. = 199,17 грн.

Сума грошової компенсації за невикористану відпустку:

199,17 грн. х 41 к. д. = 8165,97 грн.

ПРИКЛАД 6

Виплата грошової компенсації при звільненні працівника,
якщо він відпрацював менше ніж календарний місяць

Працівника прийнято на роботу 07.09.2020 р., а вже 30.10.2020 р. він звільняється, не відпрацювавши жодного повного календарного місяця (з 1-го до 1-го числа). Посадовий оклад працівника — 6000 грн. Тривалість відпустки за посадою працівника — 30 календарних днів.

Кількість календарних днів у відпрацьованому періоді з 07.09.2020 р. по 30.10.2020 р. за винятком святкових днів:

24 к. д. (вересень) + 30 к. д. (жовтень) – 1 святк. д. (14 жовтня) = 53 к. д.

Кількість днів щорічної відпустки, що припадають на один календарний день без урахування святкових і неробочих днів в цілому за рік:

30 к. д. відпустки : (366 к. д. – 11 святк. д.) = 0,0845 к. д.

Тривалість щорічної основної відпустки працівника за відпрацьований період з 07.09.2020 р. по 30.10.2020 р.:

0,0845 к. д. х 53 к. д. = 4,5 к. д. ≈ 5 к. д.

Оскільки у працівника немає жодного повністю відпрацьованого календарного місяця (відсутній розрахунковий період), середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи із встановленого йому посадового окладу (абз. третій п. 4 Порядку № 100).

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді (12 місяців):

(6000 грн. х 12 міс.) : (366 к. д. – 11 святк. д.) = 202,82 грн.

Сума грошової компенсації за невикористану відпустку:

202,82 грн. х 5 к. д. = 1014,10 грн.

________________________________________________________________________

Оподаткування грошової компенсації

Як зазначалося вище, до додаткової заробітної плати належать, зокрема, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (ст. 2 Закону про оплату праці).

Чинним законодавством, а саме статтею 83 КЗпП і статтею 24 Закону про відпустки передбачена виплата грошової компенсації за невикористану відпустку у вищерозглянутих випадках. Отже, така компенсація є гарантійною виплатою, тому на підставі статті 2 Закону про оплату праці вона належить до додаткової заробітної плати.

У підпункті 2.2.12 Інструкції № 5 також зазначено, що як оплата за невідпрацьований час суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством, належать до додаткової заробітної плати ФОП.

Отже, на грошову компенсацію як на складову заробітної плати нараховується ЄСВ.

З грошової компенсації, що перераховується на нове місце роботи працівника в разі його переведення на інше підприємство, ЄСВ сплачує підприємство, з якого переводиться (звільняється) працівник.

Грошова компенсація за невикористану відпустку, яка виплачується працівникові при звільненні або при переведенні працівника перераховується його новому роботодавцю, відображається у складі заробітної плати, нарахованої в місяці звільнення працівника, як в таблиці 1, так і в таблиці 6 Звіту з ЄСВ.¹⁴

Оскільки, як зазначено вище, грошова компенсація за невикористану відпустку є додатковою заробітною платою, вона у складі заробітної плати на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ є об’єктом оподаткування ПДФО і ВЗ, а в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ відображається за ознакою доходу «101».¹⁵

Що стосується оподаткування грошової компенсації, яка перераховується на нове місце роботи працівника в разі його переведення, то оскільки її нараховує підприємство, з якого переводиться (звільняється) працівник, воно ж як податковий агент має сплатити ПДФО і ВЗ із суми цієї компенсації в день її перерахування новому роботодавцю працівника.¹⁶

У бухгалтерському (податковому) обліку нарахована і виплачена грошова компенсація, а також нарахований на неї ЄСВ відображаються як зменшення раніше створеного забезпечення (резерву) відпусток.

Інші виплати при звільненні працівника

Якщо працівник у період до звільнення не працював, а перебував у відпустці, хворів, виконував державні обов’язки тощо, то йому по день звільнення виплачуються відпускні, «лікарняні» (за рахунок роботодавця, а після звільнення — за рахунок ФССУ), середній заробіток за невідпрацьований час (в передбачених законодавством випадках).

При звільненні працівника у зв’язку з виходом на пенсію у випадках, передбачених законодавством, йому виплачується грошова допомога.

Колективним договором підприємства також може бути передбачена виплата грошової допомоги працівникам, які безперервно пропрацювали на підприємстві тривалий час, при їх звільненні у зв’язку з виходом на пенсію. Суму такої допомоги та порядок її розрахунку підприємства визначають самостійно в колективному договорі (іншому локальному документі). Наприклад, може бути визначено, що «пенсійна» грошова допомога виплачується працівникам при звільненні залежно від стажу безперервної роботи на підприємстві: при стажі 20 років — в розмірі 5 середньомісячних заробітків; 25 років — 7 середньомісячних заробітків; 30 років — 10 середньомісячних заробітків. В цьому випадку середньомісячний заробіток обчислюватиметься відповідно до Порядку № 100 (аналогічно розрахунку вихідної допомоги), якщо колективним договором не буде встановлено інше.

Згідно з пунктом 3.6 Інструкції № 5 одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами, не належить до ФОП. Крім того, «пенсійна» грошова допомога вказана в пункті 2 розділу І Переліку № 1170, тому вона не є базою нарахування ЄСВ.

Що стосується обкладення ПДФО і ВЗ грошової допомоги, що надається працівникам у зв’язку з виходом на пенсію, то вона не згадується у статті 165 ПКУ, де перераховані доходи, які не обкладаються ПДФО (ВЗ). Але якщо виплата цієї допомоги передбачена законодавством або колективним (трудовим) договором, то, як обов’язкова «трудова» виплата, така допомога у складі заробітної плати обкладається ПДФО і ВЗ та в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ відображається за ознакою доходу «101».

Якщо виплата «пенсійної» грошової допомоги не передбачена законодавством або колективним (трудовим) договором, то вона обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.20 ПКУ у складі інших доходів, крім зазначених у статті 165 ПКУ, та в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ відображається за ознакою доходу «127».

У бухгалтерському (податковому) обліку підприємства «пенсійна» грошова допомога включається до складу інших витрат операційної діяльності як виплата за невідпрацьований час, що не підлягає накопиченню.

Нарахування виплат працівникам після звільнення

Якщо у підприємства немає грошей для розрахунку з працівником в день звільнення, то належні працівникові виплати все одно необхідно нарахувати, а їх виплату здійснити після надходження коштів, хоча така затримка тягне за собою відповідальність роботодавця. Але є виплати, які підприємство може здійснювати працівнику після його звільнення. До них, зокрема, належать виробничі премії та винагороди.

Оскільки виробничі премії виплачуються, як правило, після закінчення певного звітного періоду (місяця, кварталу, півріччя) за наявності у підприємства прибутку, то на момент звільнення працівника визначити наявність прибутку і, відповідно, розмір премії працівника за відпрацьований ним період неможливо. Тому роботодавці можуть виплачувати такі премії, а також інший дохід працівнику вже після того, як він звільнився.

Як зазначалося вище, під заробітною платою для цілей оподаткування ПДФО (ВЗ) розуміються виплати, які здійснюються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (пп. 14.1.48 ПКУ). Тобто виплата фізичній особі (платнику податків) може вважатися заробітною платою тільки в тому випадку, якщо така фізична особа перебуває у трудових відносинах з особою, яка здійснює виплату. Це узгоджується з нормою статті 1 Закону про оплату праці, згідно з якою заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, якщо на момент здійснення виплати фізична особа (платник податків) не перебуває у трудових відносинах з особою, яка здійснює виплату, то така виплата не є заробітною платою. Якщо працівникам вже після їх звільнення нараховуються премії за той період, в якому вони ще працювали на підприємстві, то такі премії не можна вважати заробітною платою. Відповідно, порядок оподаткування виплат колишнім працівникам буде іншим, ніж порядок оподаткування заробітної плати, яка обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ.

Будь-які виплати (крім матеріальної допомоги та подарунків), які нараховуються (виплачуються, надаються) роботодавцем колишнім працівникам (тобто особам, які на момент нарахування виплати вже не перебувають у трудових відносинах з роботодавцем) за відпрацьований у роботодавця час (виробничі премії, винагорода за підсумками роботи за рік, річна винагорода за вислугу років, компенсація за затримку виплати заробітної плати, суми індексації заробітної плати, грошова компенсація за невикористану відпустку тощо), не вказані у статті 165 ПКУ, де перераховані доходи, які не обкладаються ПДФО і ВЗ, тому вони підлягають обкладенню ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.20 ПКУ (інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ) з відображенням у розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «127».

Що стосується оподаткування матеріальної допомоги, що надається колишнім працівникам, то відповідно до абзацу першого підпункту 170.7.3 ПКУ не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами — юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, який дає право на застосування ПСП (становить у 2020 році 2940 грн.). Сума нецільової благодійної допомоги, що перевищує зазначений розмір (у 2020 році — перевищує 2940 грн.), включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку згідно з підпунктом 164.2.20 ПКУ у складі інших доходів і підлягає оподаткуванню у джерела виплати.

Для цілей обкладення ЄСВ виплат, що здійснюються колишнім працівникам, важливо знати, за який час вони нараховані: відпрацьований чи невідпрацьований.

Це пояснюється тим, що згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VІ (далі — Закон № 2464) для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час, ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Крім того, необхідно знати, чи включається виплата, яка здійснюється колишньому працівнику, до заробітної плати (ФОП), оскільки від цього залежить її обкладення або необкладення ЄСВ.

Нагадаємо, що базою нарахування ЄСВ є, зокрема, сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 5 фонд додаткової заробітної плати ФОП включає, зокрема, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Підпунктом 2.2.2 Інструкції № 5 визначено, що премії та винагороди, які мають систематичний характер, незалежно від джерел фінансування, включаються до ФОП у складі додаткової заробітної плати.

Відповідно до підпункту 2.3.2 Інструкції № 5 винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема винагороди за підсумками роботи за рік, щорічні винагороди за вислугу років (стаж роботи), включаються до ФОП у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Таким чином, оскільки виробничі премії, винагорода за підсумками роботи за рік, річна винагорода за вислугу років (стаж роботи) є виплатами, які включаються до ФОП і виплачуються звільненим працівникам за відпрацьований ними час, то вони є базою нарахування ЄСВ.¹⁷

Якщо роботодавець з будь-яких причин не нараховував і не виплачував працівнику основну заробітну плату в окремі місяці, а робить це після звільнення працівника, то ЄСВ нараховується на таку заробітну плату за відпрацьований час з урахуванням положень частини 2 статті 7 Закону № 2464.

До виплат за відпрацьований час належать також суми індексації заробітної плати. Оскільки суми індексації на підставі підпункту 2.2.7 Інструкції № 5 включаються до ФОП, вони обкладаються ЄСВ. Отже, якщо роботодавець після звільнення працівника нараховує йому суми індексації, то ці суми обкладаються ЄСВ в порядку, встановленому частиною 2 статті 7 Закону № 2464 (з розподілом нарахованих сум індексації по місяцях, за які вони нараховані).¹⁸

Що стосується виплат за невідпрацьований час, які нараховуються працівнику після звільнення (до них належать «лікарняні, а також зазначені в пп. 2.2.12 Інструкції № 5, зокрема, грошова компенсація за невикористану відпустку, оплата простоїв не з вини працівника), то такі виплати не є базою нарахування ЄСВ на підставі частини 2 статті 7 Закону № 2464.¹⁹

Також не є базою нарахування ЄСВ нараховані звільненому працівнику суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (це не виплата за відпрацьований час), оскільки після звільнення особа втрачає статус працівника (застрахованої особи), а роботодавець втрачає по відношенню до неї статус страхувальника та платника страхових внесків (ЄСВ).²⁰

Що стосується матеріальної допомоги та одноразових грошових виплат (до ювілейних дат, державних або професійних свят), які виплачуються колишнім працівникам, то вони не обкладаються ЄСВ, оскільки згідно з пунктом 3.32 Інструкції № 5 не належать до ФОП суми матеріальної та благодійної допомоги, виплачені особам, які не перебувають у трудових відносинах з підприємством.