Рабочее время: составляющие, виды, порядок учетаРобочий час: складові, види, порядок обліку

Для рациональной организации труда и отдыха работников на каждом предприятии, в учреждении, организации (далее — предприятие), руководствуясь положениями законодательства о рабочем времени, собственник или уполномоченный им орган (далее — работодатель) устанавливает продолжительность работы в течение рабочего дня (недели, месяца и т. д.), время начала и окончания рабочего дня, время начала и окончания (длительность) перерывов для отдыха и приема пищи. В производстве, где работа ведется посменно, определяются продолжительность рабочей смены, порядок чередования смен, правила предоставления выходных дней и т. п.

Что такое «рабочее время»

На законодательном уровне определение термину «рабочее время» не дано, но в нормативно-правовых актах, регулирующих трудовые отношения, этот термин в зависимости от конкретной ситуации употребляется в разных значениях, в частности, как:

– норма продолжительности работы работников за определенный период (день (смена), неделя, месяц, квартал и т. д.);

– время, в течение которого работник в соответствии с распорядком дня (графиком сменности) должен находиться на своем (определенном для него работодателем) рабочем месте и выполнять трудовые обязанности;

–  запланированное время работы или фактически отработанное время, подлежащее отражению в табеле учета рабочего времени и в других «учетных» документах предприятия, а также в отчетности, представляемой в государственные органы.

Распределение рабочего времени в течение календарного периода (дня, недели, месяца, квартала, года) в целях его наилучшего использования в процессе хозяйственной деятельности (производства, предоставления услуг и т. п.) называется режимом работы. Последний предусматривает продолжительность рабочих дней и смен, количество рабочих дней в неделю, количество смен в календарные сутки, продолжительность рабочей недели, общее время работы предприятия в течение календарного периода (дня, недели, месяца, квартала, года).

Исходя из практики применения норм трудового законодательства, регулирующих установление рабочего времени и режима работы, можно сделать вывод, что рабочее время — это время, в течение которого работник в соответствии с правилами внутреннего трудового распорядка, графиком работы и условиями трудового договора должен выполнять порученную ему работу, а также другие периоды времени, которые в соответствии с законодательством и правилами внутреннего трудового распорядка относятся к рабочему времени.

Составляющие рабочего времени

Действующее трудовое законодательство не содержит норм, которые определяют составляющие рабочего времени, хотя главный «трудовой» документ — Кодекс законов о труде Украины (далее — КЗоТ) содержит главу IV (статьи 50 – 65) «Рабочее время». Из нескольких статей указанной главы, а также из статьи 142 КЗоТ следует, что рабочее время (соответственно и все составляющие рабочего времени) устанавливается предприятиями в правилах внутреннего трудового распорядка (далее — Правила ВТР).¹

Если предприятие пребывает в сфере действия отраслевого, территориального соглашений, которые устанавливают составляющие рабочего времени, то такие составляющие должны быть отнесены к рабочему времени в Правилах ВТР предприятия для соответствующих категорий работников.

В законопроекте «О труде», который активно готовился предыдущим правительством к принятию в 2020 году вместо КЗоТ, составляющие рабочего времени не упоминаются, однако в последнем подготовленном ко второму чтению в парламенте в 2015 году проекте Трудового кодекса Украины (далее — проект ТКУ) имелась статья 120 «Определение рабочего времени и его состав», в которой детализировался состав рабочего времени. Поскольку нормы указанной статьи проекта ТКУ не противоречат действующему трудовому законодательству, то работодатели могут их отразить в своих Правилах ВТР.

Из норм статьи 120 проекта ТКУ следует, что в состав рабочего времени включаются:

– время непосредственного выполнения работником трудовых обязанностей;

– подготовительно-завершающий период;

– время дополнительных перерывов.

Последние две составляющие рабочего времени могут включаться в рабочее время только у работников, выполняющих работы, которые предусматривают подготовительно-завершающий период и дополнительные перерывы.

Подготовительно-завершающий период — это время, когда работник находится на территории предприятия и готовится к выполнению своих непосредственных трудовых обязанностей или выполняет определенные действия после завершения выполнения своих непосредственных трудовых обязанностей.

К подготовительно-завершающему периоду относятся:

– время передвижения в шахте (руднике) от ствола к месту работы и обратно работников, постоянно занятых на подземных работах;

– время получения трудового задания;

– время получения необходимых для работы сырья, материалов, инструментов, товаров и т. п.;

– время ознакомления с технической документацией, в соответствии с которой должна выполняться работа;

– время подготовки и уборки рабочего места;

– время сдачи готовой продукции;

– другие периоды, предусмотренные законодательством, соглашениями и Правилами ВТР.

Обычно в подготовительно-завершающий период (рабочее время) не включается время на переодевание (надевание и снятие спецодежды, спецобуви, средств индивидуальной защиты) и действия, связанные с соблюдением личной гигиены и санитарии (умывание, принятие душа и т. п.), перед началом и после окончания работы, но окончательное решение по указанному времени отражается в Правилах ВТР предприятия в зависимости от специфики выполнения конкретной работы.

К дополнительным перерывам, время которых включается в рабочее время, относятся, в частности:

– дополнительные специальные перерывы для обогревания и отдыха, предоставляемые работникам, работающим в холодное время года на открытом воздухе или в закрытых неотапливаемых помещениях, грузчикам и некоторым другим категориям работников в случаях, предусмотренных законодательством (ст. 168 КЗоТ);

– перерывы для принятия пищи в месте выполнения работы, если по условиям производства нельзя установить перерывы для отдыха и питания (ч. четвертая ст. 66 КЗоТ);

– дополнительные перерывы для кормления ребенка (детей) в возрасте до полутора лет, предоставляемые работающим женщинам (ст. 183 КЗоТ);

– время отдельных перерывов для внутрисменного отдыха (например, внутренние регламентированные перерывы лицам, выполняющим работы с визуальными дисплейными терминалами на основе электронно-лучевых трубок, что предусмотрено Государственными санитарными правилами и нормами работы с визуальными дисплейными терминалами электронно-вычислительных машин ГСанПиН 3.3.2.007-98, утвержденными постановлением Главного государственного санитарного врача Украины от 10.12.98 г. № 7 ²), удовлетворения личных потребностей и т. д.

Время основного (обеденного) перерыва, который предоставляется работникам для отдыха и питания продолжительностью не более 2 часов (как правило, через 4 часа после начала работы), не включается в рабочее время (ч. первая ст. 66 КЗоТ).

Кроме того, в рабочее время не включается время, которое требуется работнику для того, чтобы добраться до рабочего места на территории предприятия, кроме случаев, когда выполнение трудовых обязанностей предполагает передвижение от одного объекта к другому (ч. 4 ст. 120 проекта ТКУ).

В то же время полностью или частично в состав рабочего времени может включаться время, в течение которого работник находится вне места выполнения трудовых обязанностей в режиме готовности приступить к выполнению трудовых обязанностей (ч. 3 ст. 120 проекта ТКУ).

Виды и классификация рабочего времени

Существует два вида рабочего времени: нормированное и ненормированное.

В свою очередь нормированное рабочее время подразделяется на таких три вида:

1) рабочее время нормальной продолжительности;

2) сокращенное рабочее время;

3) неполное рабочее время.

Рабочее время нормальной продолжительности — это время, продолжительность которого ограничена законодательством и в течение которого работник может нормально, то есть качественно, с полной занятостью и без негативных последствий для его здоровья, выполнять свои обязанности, предусмотренные трудовым договором.

Согласно статье 50 КЗоТ нормальная продолжительность рабочего времени работников не может превышать 40 часов в неделю.

Указанная нормальная продолжительность рабочего времени распространяется на всех работников независимо от организационно-правовых форм и форм собственности субъектов хозяйствования, за исключением тех работников, для которых законодательством определена сокращенная продолжительность рабочего времени.

Сокращенное рабочее время — это рабочее время, продолжительность которого меньше нормальной продолжительности рабочего времени, установленной на предприятии, и которое устанавливается законодательством или за счет собственных денежных средств предприятий для отдельных категорий работников в целях предоставления им дополнительного отдыха.

Работа на условиях неполного рабочего времени означает, что работник по собственной инициативе или по инициативе работодателя или по взаимному согласию сторон выполняет свои трудовые обязанности в течение времени, которое меньше рабочего времени, установленного для его должности (структурного подразделения, предприятия) в коллективном договоре или другом локальном документе предприятия (Правилах ВТР), утвержденном приказом руководителя.

Ненормированный рабочий день — это особый режим рабочего времени, который устанавливается работодателем для определенной категории работников в случае невозможности нормирования времени трудового процесса.

Остановимся подробно на рабочем времени нормальной продолжительности, а об особенностях работы с сокращенным рабочим временем, на условиях неполного рабочего времени, а также с ненормированным рабочим днем детально будет рассказано в следующем номере журнала.

Рабочее время нормальной продолжительности

Как отмечено выше, статьей 50 КЗоТ установлена максимальная продолжительность рабочего времени — 40 часов в неделю, но предприятия могут устанавливать и меньшую продолжительность рабочего времени в неделю (например, 39 или 38 часов в неделю), которая отражается в коллективном договоре или другом локальном документе предприятия (Правилах ВТР), утверждаемом приказом руководителя.

Обращаем внимание, что ограничительная 40-часовая норма рабочего времени для работника касается только одного работодателя. Если работник заключает трудовые договоры с несколькими работодателями, то суммарная продолжительность его рабочего времени на нескольких предприятиях может превышать 40 часов в неделю, и это не будет нарушением, поскольку законодательство не обязывает работодателей контролировать рабочее время «своего» работника на других предприятиях.

Исходя из норм статьи 52 КЗоТ на предприятиях, работающих с нормальной продолжительностью рабочего времени, устанавливаются следующие режимы работы:

– с 5-дневной рабочей неделей;

– с 6-дневной рабочей неделей;

– непрерывный (работники работают посменно и чередуются в сменах).³

При 5-дневной рабочей неделе (с двумя выходными днями) продолжительность ежедневной работы (смены) определяется правилами внутреннего трудового распорядка или графиками сменности, утверждаемыми работодателем по согласованию с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем) предприятия (далее — профсоюз предприятия) с соблюдением установленной продолжительности рабочей недели (статьи 50 и 51 КЗоТ).

На тех предприятиях, где по характеру производства и условиям работы введение 5-дневной рабочей недели нецелесообразно, устанавливается 6-дневная рабочая неделя с одним выходным днем. При 6-дневной рабочей неделе продолжительность ежедневной работы не может превышать:

– 7 часов при недельной норме 40 часов;

– 6 часов при недельной норме 36 часов;

– 4 часов при недельной норме 24 часа.

5-дневная или 6-дневная рабочая неделя устанавливается работодателем совместно с профсоюзом предприятия с учетом специфики работы, мнения трудового коллектива и по согласованию с местным советом.

Время начала и окончания ежедневной работы (смены) предусматривается Правилами ВТР и графиками сменности, которые утверждаются приказом руководителя предприятия (ст. 57 КЗоТ).

В соответствии со статьей 53 КЗоТ накануне праздничных и нерабочих дней (определены статьей 73 КЗоТ) продолжительность работы работников (кроме тех, которым статьей 51 КЗоТ установлено сокращенное рабочее время), сокращается на один час как при 5-дневной, так и при 6-дневной рабочей неделе. Накануне выходных дней продолжительность работы при 6-дневной рабочей неделе не может превышать 5 часов.

Таким образом, для рабочего времени нормальной продолжительности законодательством предусмотрено ограничение по количеству рабочих часов в неделю, а при 6-дневной рабочей неделе — еще и ограничение по продолжительности работы в течении рабочего дня. Если возникает необходимость в привлечении работников к работе свыше установленной для них продолжительности рабочего времени, например, после окончания рабочего дня или в выходные (праздничные, нерабочие) дни, то такое привлечение возможно только в исключительных случаях и осуществляется согласно нормам статей 62 и 71 (73) КЗоТ.⁴

Обращаем внимание, что на основании статьи 60 КЗоТ по письменному согласованию между работником и работодателем может вводиться гибкий режим рабочего времени (далее — ГРРВ), который предусматривает саморегулирование работником времени начала и окончания работы, продолжительности рабочего времени в течение рабочего дня. При ГРРВ допускается установление работнику другого режима работы, чем определен Правилами ВТР, при условии соблюдения установленной дневной, недельной или иной нормы продолжительности рабочего времени, установленной на определенный учетный период (неделя, месяц, квартал, год и т. д.).

ГРВВ предусматривает:

1) фиксированное время, в течение которого работник обязательно должен присутствовать на рабочем месте и выполнять свои должностные обязанности (возможно разделение рабочего дня на части);

2) изменяемое время, в течение которого работник по своему усмотрению определяет периоды работы в пределах установленной нормы продолжительности рабочего времени;

3) время перерыва для отдыха и питания.⁵

Например, если на предприятии для большинства работников установлен 8-часовой рабочий день с 9.00 до 18.00 (обед с 13.00 до 14.00), то для работников с ГРРВ может быть установлено фиксированное время с 10.00 до 12.00 и с 15.00 до 17.00, а изменяемое время может быть с 8.00 до 10.00, с 12.00 до 15.00 и с 17.00 до 21.00. Если работник не будет работать с 9.00 до 10.00, с 12.00 до 13.00, с 14.00 до 15.00 и с 17.00 до 18.00, то он должен отработать неотработанные часы в другое время дня (с 8.00 до 9.00, с 18.00 до 21.00) или в другие рабочие дни.

Что касается ограничений по продолжительности рабочего дня (смены) для работников, работающих с режимом работы, отличным от 5-дневной или 6-дневной рабочей недели, например, работающих посменно с суммированным учетом рабочего времени⁶, то в настоящее время таких ограничений на законодательном уровне не установлено, поэтому работник может работать и 24 часа в сутки.

В то же время, как отметило Министерство социальной политики Украины в письме от 30.11.2012 г. № 463/13/116-62со ссылкой на письмо Института медицины труда от 27.05.2003 г. № 11/392, установление удлиненной продолжительности рабочего дня (более 12 часов) работникам не рекомендуется, поскольку такая продолжительность работы приводит к значительному напряжению организма и, как следствие, к быстрому развитию утомления. Поэтому более длительная смена может иметь негативные последствия для работоспособности и состояния здоровья работающих. Особенно это касается тех случаев, когда график предусматривает работу как в дневных, так и в ночных сменах.

Учет рабочего времени

Для правильной оплаты выполненной работы и других целей работодатель обязан организовать учет рабочего времени, фактически отработанного работниками.

В настоящее время существует три вида учета рабочего времени:

• ежедневный (поденный);
• еженедельный;
• суммированный.

Ежедневный учет применяется в случае, когда работник имеет одинаковую продолжительность работы в течение каждого рабочего дня (суток). Ежедневный учет состоит в том, что установленная Правилами ВТР или графиками сменности норма продолжительности ежедневной работы обязательна для каждого рабочего дня и должна выполняться без каких-либо отклонений.

Еженедельный учет используется, когда продолжительность ежедневной работы может быть разной, но за неделю работник выполняет установленную ему норму рабочего времени (например 40, 39 или 36 часов). При недельном учете рабочего времени установленная законодательством или Правилами ВТР норма рабочего времени учитывается не ежедневно, а за календарную неделю.

Суммированный учет рабочего времени представляет собой такой учет отработанного времени, при котором время работы суммируется за определенный период (месяц, квартал и т. д.), называемый учетным. Статьей 61 КЗоТ определено, на непрерывно действующих предприятиях, а также в отдельных производствах, цехах, участках, отделениях и на некоторых видах работ, где по условиям производства (работы) не может быть соблюдена установленная для данной категории работников ежедневная или еженедельная продолжительность рабочего времени, допускается по согласованию с профсоюзом предприятия введение суммированного учета рабочего времени с таким расчетом, чтобы продолжительность рабочего времени за учетный период не превышала нормального числа рабочих часов (статьи 50 и 51 КЗоТ).

Общего подзаконного нормативно-правового акта, который бы определял порядок реализации норм статьи 61 КЗоТ, т. е. порядок применения суммированного учета рабочего времени, в настоящее время нет, однако различные аспекты такого учета рассмотрены в Методических рекомендациях по применению суммированного учета рабочего времени, утвержденных приказом Министерства труда и социальной политики Украины от 19.04.2006 г. № 138, которые, как указано в их преамбуле, могут быть использованы предприятиями, учреждениями, организациями всех форм собственности и хозяйствования в целях более эффективного использования рабочего времени и средств производства.⁷

С целью учета использования рабочего времени всех категорий работающих, контроля за соблюдением установленного режима рабочего времени, получения данных об отработанном времени используется табель учета рабочего времени (далее — табель). Типовая форма № 5-П «Табель учета использования рабочего времени» утверждена приказом Государственного комитета статистики Украины от 05.12.2008 г. № 489. Эта типовая форма табеля является рекомендованной для применения и состоит из минимального количества показателей, необходимых для заполнения форм государственных статистических наблюдений (при необходимости эта форма может быть дополнена другими показателями, необходимыми для учета). Она используется как формализованный набор показателей в составе первичного учета предприятия по использованию рабочего времени. На практике табель может использоваться также для других целей, поэтому предприятие при необходимости имеет право применять и другую форму табеля, но при этом обязательным для респондентов является наличие первичного учета показателей по использованию рабочего времени, явок и неявок работников, которые определены формами государственных статистических наблюдений о труде.⁸

Фактически отработанные часы (дни) работы в пределах нормальной продолжительности рабочего времени отражаются в табеле с кодами «Р» или «01».

Данные табеля об отработанном рабочем времени используются при заполнении форм государственного статистического наблюдения, в частности:

– формы № 1-ПВ (месячная) «Отчет о труде», утвержденной приказом Государственной службы статистики Украины (далее — Госстат) от 17.06.2020 г. № 179;

– формы № 1-ПВ (квартальная) «Отчет о труде», утвержденной приказом Госстата от 17.06.2020 г. № 178;

– формы № 7-ПВ (один раз на четыре года) «Отчет о заработной плате по профессиям отдельных работников», утвержденной приказом Госстата от 17.06.2020 г. № 183.

Изменение режима работы и рабочего времени

В связи с изменениями в организации производства и труда на предприятии могут изменяться существенные условия труда, к которым относятся, в частности, режим работы и рабочее время. Об изменении существенных условий труда, в том числе режима работы, установлении или отмене неполного рабочего времени, работник должен быть уведомлен не позднее чем за два месяца (ч. третья ст. 32 КЗоТ).

Например, если на предприятии для всех работников установлено рабочее время продолжительностью 35 часов в неделю с ежедневным 7-часовым рабочим днем, но в связи с изменениями в организации производства и труда планируется с 1 ноября 2021 года установить 40-часовую рабочую неделю с 8-часовым рабочим днем, то работники должны быть уведомлены об этом работодателем не позднее 31 августа 2021 года.

Оплата труда

Оплата отработанных и отраженных в табеле часов (дней) работы при нормальной продолжительности рабочего времени осуществляется согласно установленным на предприятии тарифным ставкам, должностным окладам.

При установлении на предприятии нормальной продолжительности рабочего времени, которая меньше 40 часов в неделю, не может идти речь об уменьшении размера оплаты труда, которая должна осуществляться по полной тарифной ставке или по полному окладу (как и при 40-часовой рабочей неделе). То есть в этом случае норма продолжительности рабочего времени (хотя она и меньше 40 часов в неделю) соответствует (полной) норме оплаты труда.⁹

Для раціональної організації праці та відпочинку працівників на кожному підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство), керуючись положеннями законодавства про робочий час, власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) встановлює тривалість роботи протягом робочого дня (тижня, місяця тощо), час початку і закінчення робочого дня, час початку і закінчення (тривалість) перерв для відпочинку і приймання їжі. На виробництві, де робота ведеться позмінно, визначаються тривалість робочої зміни, порядок чергування змін, правила надання вихідних днів тощо.

Що таке «робочий час»

На законодавчому рівні визначення терміну «робочий час» не дано, але в нормативно-правових актах, що регулюють трудові відносини, цей термін залежно від конкретної ситуації вживається в різних значеннях, зокрема, як:

– норма тривалості роботи працівників за певний період (день (зміна), тиждень, місяць, квартал тощо);

– час, протягом якого працівник відповідно до розпорядку дня (графіка змінності) повинен знаходитися на своєму (визначеному для нього роботодавцем) робочому місці та виконувати трудові обов’язки;

– запланований час роботи або фактично відпрацьований час, який підлягає відображенню в табелі обліку робочого часу та в інших «облікових» документах підприємства, а також у звітності, що подається до державних органів.

Розподіл робочого часу протягом календарного періоду (дня, тижня, місяця, кварталу, року) з метою його найкращого використання в процесі господарської діяльності (виробництва, наданні послуг тощо) називається режимом роботи. Останній передбачає тривалість робочих днів і змін, кількість робочих днів на тиждень, кількість змін протягом календарної доби, тривалість робочого тижня, загальний час роботи підприємства протягом календарного періоду (дня, тижня, місяця, кварталу, року).

Виходячи з практики застосування норм трудового законодавства, які регулюють встановлення робочого часу та режиму роботи, можна зробити висновок, що робочий час — це час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи і умов трудового договору повинен виконувати доручену йому роботу, а також інші періоди часу, які відповідно до законодавства і правил внутрішнього трудового розпорядку відносяться до робочого часу.

Складові робочого часу

Чинне трудове законодавство не містить норм, які визначають складові робочого часу, хоча головний «трудовий» документ — Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) містить главу IV (статті 50 – 65) «Робочий час». З низки статей зазначеної глави, а також зі статті 142 КЗпП випливає, що робочий час (відповідно і всі складові робочого часу) встановлюється підприємствами в правилах внутрішнього трудового розпорядку (далі — Правила ВТР).¹

Якщо підприємство перебуває у сфері дії галузевої, територіальної угод, які встановлюють складові робочого часу, то такі складові повинні бути віднесені до робочого часу в Правилах ВТР підприємства для відповідних категорій працівників.

У законопроекті «Про працю», який активно готувався попереднім урядом до прийняття у 2020 році замість КЗпП, складові робочого часу не згадуються, проте в останньому підготовленому до другого читання в парламенті у 2015 році проекті Трудового кодексу України (далі — проект ТКУ) була стаття 120 «Визначення робочого часу та його склад», в якій деталізувався склад робочого часу. Оскільки норми зазначеної статті проекту ТКУ більш сучасні та водночас не суперечать чинному трудовому законодавству, то роботодавці можуть їх відобразити в своїх Правилах ВТР.

Згідно з нормами статті 120 проекту ТКУ до складу робочого часу включаються:

– час безпосереднього виконання працівником трудових обов’язків;

– підготовчо-завершальний період;

– час додаткових перерв.

Останні дві складові робочого часу можуть включатися до робочого часу тільки у працівників, які виконують роботи, що передбачають підготовчо-завершальний період і додаткові перерви.

Підготовчо-завершальний період — це час, коли працівник перебуває на території підприємства і готується до виконання своїх безпосередніх трудових обов’язків або виконує певні дії після завершення виконання своїх безпосередніх трудових обов’язків.

До підготовчо-завершального періоду належать:

– час пересування у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад працівників, постійно зайнятих на підземних роботах;

– час отримання трудового завдання;

– час отримання необхідних для роботи сировини, матеріалів, інструментів, товарів тощо;

– час ознайомлення з технічною документацією, відповідно до якої повинна виконуватися робота;

– час підготовки та прибирання робочого місця;

– час здавання готової продукції;

– інші періоди, передбачені законодавством, угодами і Правилами ВТР.

Зазвичай до підготовчо-завершального періоду (робочого часу) не включається час на переодягання (надягання і зняття спецодягу, спецвзуття, засобів індивідуального захисту) і дії, пов’язані з дотриманням особистої гігієни та санітарії (умивання, прийняття душу тощо), перед початком і після закінчення роботи, але остаточне рішення за вказаним часом відображається в Правилах ВТР підприємства залежно від специфіки виконання конкретної роботи.

До додаткових перерв, час яких включається до робочого часу, належать, зокрема:

– додаткові спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, що надаються працівникам, які працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством (ст. 168 КЗпП);

– перерви для приймання їжі в місці виконання роботи, якщо за умовами виробництва не можна встановити перерви для відпочинку і харчування (ч. четверта ст. 66 КЗпП);

– додаткові перерви для годування дитини (дітей) віком до півтора року, що надаються працюючим жінкам (ст. 183 КЗпП);

– час окремих перерв для внутрішньозмінного відпочинку (наприклад, внутрішні регламентовані перерви особам, які виконують роботи з візуальними дисплейними терміналами на основі електронно-променевих трубок, що передбачено Державними санітарними правилами і нормами роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007-98, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.98 р. № 7 ²), задоволення особистих потреб тощо.

Час основної (обідньої) перерви, що надається працівникам для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин (як правило, через 4 години після початку роботи), не включається в робочий час (ч. перша ст. 66 КЗпП).

Крім того, до робочого часу не включається час, який потрібен працівнику для прибуття до місця виконання трудових обов’язків (робочого місця) на території підприємства, крім випадків, коли виконання трудових обов’язків передбачає пересування від одного об’єкта до іншого (ч. 4 ст. 120 проекту ТКУ).

Разом з тим повністю або частково до складу робочого часу може включатися час, протягом якого працівник знаходиться поза місцем виконання трудових обов’язків у режимі готовності стати до виконання трудових обов’язків (ч. 3 ст. 120 проекту ТКУ).

Види і класифікація робочого часу

Існує два види робочого часу: нормований та ненормований.

У свою чергу нормований робочий час поділяється на такі три види:

1) робочий час нормальної тривалості;

2) скорочений робочий час;

3) неповний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості — це час, тривалість якого обмежена законодавством та протягом якого працівник може нормально, тобто якісно, з повною зайнятістю і без негативних наслідків для його здоров’я, виконувати свої обов’язки, передбачені трудовим договором.

Згідно зі статтею 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Зазначена нормальна тривалість робочого часу поширюється на всіх працівників незалежно від організаційно-правових форм і форм власності суб’єктів господарювання, за винятком тих працівників, для яких законодавством визначено скорочену тривалість робочого часу.

Скорочений робочий час — це робочий час, тривалість якого менше нормальної тривалості робочого часу, встановленої на підприємстві, і який встановлюється законодавством або за рахунок власних коштів підприємств для окремих категорій працівників з метою надання їм додаткового відпочинку.

Робота на умовах неповного робочого часу означає, що працівник за власною ініціативою або за ініціативою роботодавця або за взаємною згодою сторін виконує свої трудові обов’язки протягом часу, який менше робочого часу, встановленого для його посади (структурного підрозділу, підприємства) в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства (Правилах ВТР), затвердженому наказом керівника.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється роботодавцем для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Зупинимося детальніше на робочому часі нормальної тривалості, а про особливості роботи із скороченим робочим часом, з неповним робочим часом, а також з ненормованим робочим днем детально буде розказано в наступному номері журналу.

Робочий час нормальної тривалості

Як зазначалося вище, статтею 50 КЗпП встановлено максимальну тривалість робочого часу — 40 годин на тиждень, але підприємства можуть встановлювати і меншу тривалість робочого часу на тиждень (наприклад, 39 або 38 годин на тиждень), яка відображається в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства (Правилах ВТР), що затверджується наказом керівника.

Звертаємо увагу, що обмежувальна 40-годинна норма робочого часу для працівника стосується лише одного роботодавця. Якщо працівник укладає трудові договори з декількома роботодавцями, то сумарна тривалість його робочого часу на декількох підприємствах може перевищувати 40 годин на тиждень, і це не буде порушенням, оскільки законодавство не зобов’язує роботодавців контролювати робочий час «свого» працівника на інших підприємствах.

Виходячи з норм статті 52 КЗпП на підприємствах, що працюють з нормальною тривалістю робочого часу, встановлюються такі режими роботи:

– з 5-денним робочим тижнем;

– з 6-денним робочим тижнем;

– безперервний (працівники працюють позмінно і чергуються в змінах).³

При 5-денному робочому тижні (з двома вихідними днями) тривалість щоденної роботи (зміни) визначається Правилами ВТР або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства (далі — профспілка підприємства) з дотриманням встановленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП).

На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем. При 6-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати:

– 7 годин при тижневій нормі 40 годин;

– 6 годин при тижневій нормі 36 годин;

– 4 годин при тижневій нормі 24 години.

5-денний або 6-денний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілкою підприємства з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається Правилами ВТР і графіками змінності, які затверджуються наказом керівника підприємства (ст. 57 КЗпП).

Відповідно до статті 53 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів (визначені статтею 73 КЗпП) тривалість роботи працівників (крім тих, яким статтею 51 КЗпП встановлено скорочений робочий час), скорочується на одну годину як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Таким чином, для робочого часу нормальної тривалості законодавством передбачено обмеження за кількістю робочих годин на тиждень, а при 6-денному робочому тижні — ще й обмеження стосовно тривалості роботи протягом робочого дня. Якщо виникає необхідність у залученні працівників до роботи понад встановлену для них тривалість робочого часу, наприклад, після закінчення робочого дня або у вихідні (святкові, неробочі) дні, то таке залучення можливе тільки у виняткових випадках і здійснюється відповідно до норм статей 62 і 71 (73) КЗпП.⁴

Звертаємо увагу, що на підставі статті 60 КЗпП за письмовим погодженням між працівником і роботодавцем може вводитися гнучкий режим робочого часу (далі — ГРРЧ), який передбачає саморегулювання працівником часу початку і закінчення роботи, тривалості робочого часу упродовж робочого дня. При ГРРЧ допускається встановлення працівнику іншого режиму роботи, ніж визначено Правилами ВТР, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи іншої норми тривалості робочого часу, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо).

ГРВВ передбачає:

1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки (при цьому можливий поділ робочого дня на частини);

2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;

3) час перерви для відпочинку та харчування.⁵

Наприклад, якщо на підприємстві для більшості працівників встановлено 8-годинний робочий день з 9.00 до 18.00 (обід з 13.00 до 14.00), то для працівників з ГРРЧ може бути встановлено фіксований час з 10.00 до 12.00 і з 15.00 до 17.00, а змінний час може бути з 8.00 до 10.00, з 12.00 до 15.00 і з 17.00 до 21.00. Якщо працівник не буде працювати з 9.00 до 10.00, з 12.00 до 13.00, з 14.00 до 15.00 і з 17.00 до 18.00, то він повинен відпрацювати невідпрацьовані години в інший час дня (з 8.00 до 9.00, з 18.00 до 21.00) або в інші робочі дні.

Що стосується обмежень по тривалості робочого дня (зміни) для працівників, які працюють з режимом роботи, відмінним від 5-денного або 6-денного робочого тижня, наприклад, працюють позмінно з підсумованим обліком робочого часу⁶, то в даний час таких обмежень на законодавчому рівні не встановлено, тому працівник може працювати і 24 години на добу.

У той же час, як відзначило Міністерство соціальної політики України в листі від 30.11.2012 р. № 463/13/116-62 з посиланням на лист Інституту медицини праці від 27.05.2003 р. № 11/392, встановлення подовженої тривалості робочого дня (більше 12 годин) працівникам не рекомендується, оскільки така тривалість роботи призводить до значного напруження організму і, як наслідок, до швидкого розвитку втоми. Тому більш довга зміна може мати негативні наслідки для працездатності та стану здоров’я працюючих. Особливо це стосується тих випадків, коли графік передбачає роботу як в денних, так і в нічних змінах.

Таким чином, щоб уникнути негативних наслідків для працездатності та стану здоров’я працівників, що можуть призвести до небажаних наслідків для роботодавця (наприклад, до випадкового пошкодження працівником внаслідок сильної втоми обладнання, оснащення тощо), не радимо встановлювати тривалість роботи протягом дня (зміни) більше 12 годин.

Облік робочого часу

Для правильної оплати виконаної роботи та інших цілей роботодавець зобов’язаний організувати облік робочого часу, фактично відпрацьованого працівниками.

В даний час існує три види обліку робочого часу:

• щоденний;
• щотижневий;
• підсумований.

Щоденний облік застосовується в разі, коли працівник має однакову тривалість роботи протягом кожного робочого дня (доби). Щоденний облік полягає в тому, що встановлена Правилами ВТР або графіками змінності норма тривалості щоденної роботи є обов’язковою для кожного робочого дня і повинна виконуватися без будь-яких відхилень.

Щотижневий облік використовується, коли тривалість щоденної роботи може бути різною, але за тиждень працівник виконує встановлену йому норму робочого часу (наприклад 40, 39 або 36 годин). При тижневому обліку робочого часу встановлена законодавством або Правилами ВТР норма робочого часу обліковується не щодня, а за календарний тиждень.

Підсумований облік робочого часу — це такий облік відпрацьованого часу, при якому час роботи підсумовується за певний період (місяць, квартал тощо), що називається обліковим. Статтею 61 КЗпП визначено, що на безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілкою підприємства запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП).

Загального підзаконного нормативно-правового акта, який би визначав порядок реалізації норм статті 61 КЗпП, тобто визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, в даний час немає, проте різні аспекти такого обліку розглянуто в Методичних рекомендаціях щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 р. № 138. Як зазначено в преамбулі цих Методичних рекомендацій, вони можуть бути використані підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання з метою більш ефективного використання робочого часу та засобів виробництва.⁷

З метою обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час використовується табель обліку робочого часу (далі — табель). Табель — це поiменний список усiх працiвникiв вiддiлу, служби чи iншого структурного пiдроздiлу або підприємства в цiлому з вiдмiтками про використання робочого часу впродовж облiкового перiоду. Типова форма № 5-П «Табель обліку використання робочого часу» затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489. Ця типова форма табеля є рекомендованою для застосування і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень (за потреби ця форма може бути доповнена іншими показниками, необхідними для обліку на підприємстві). Вона використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу. На практиці табель може використовуватися також для інших цілей, тому підприємство може застосовувати й іншу форму табеля, але при цьому обов’язковим для респондентів є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичних спостережень з праці.⁸

Фактично відпрацьовані години (дні) роботи в межах нормальної тривалості робочого часу відображаються в табелі з кодами «Р» або «01».

Дані табеля про відпрацьований робочий час використовуються при заповненні форм державного статистичного спостереження, зокрема:

– форми № 1-ПВ (місячна) «Звіт з праці», затвердженої наказом Державної служби статистики України (далі — Держстат) від 17.06.2020 р. № 179;

– форми № 1-ПВ (квартальна) «Звіт з праці», затвердженої наказом Держстату від 17.06.2020 р. № 178;

– форми № 7-ПВ (один раз на чотири роки) «Звіт про заробітну плату за професіями окремих працівників», затвердженої наказом Держстату від 17.06.2020 р. № 183.

Зміна режиму роботи і робочого часу

У зв’язку із змінами в організації виробництва і праці на підприємстві можуть змінюватися істотні умови праці, до яких належать, зокрема, режим роботи і робочий час. Про зміну істотних умов праці, в тому числі режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (ч. третя ст. 32 КЗпП).

Наприклад, якщо на підприємстві для всіх працівників встановлено робочий час тривалістю 35 годин на тиждень з щоденним 7-годинним робочим днем за 5-денного робочого тижня, але у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці планується з 1 листопада 2021 року встановити 40-годинний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем за 5-денного робочого тижня, то працівники повинні бути повідомлені про це роботодавцем не пізніше 31 серпня 2021 року.

Оплата праці

Оплата відпрацьованих і відображених в табелі годин (днів) роботи при нормальній тривалості робочого часу здійснюється відповідно до встановлених на підприємстві тарифних ставок, посадових окладів.

При встановленні на підприємстві нормальної тривалості робочого часу, яка менше 40 годин на тиждень, не може йтися про зменшення розміру оплати праці, яка має провадитися за повною тарифною ставкою або за повним окладом (як і при 40-годинному робочому тижні). Тобто у цьому випадку норма тривалості робочого часу (хоча вона і менше максимально встановленої норми — 40 годин на тиждень) відповідає (повній) нормі оплати праці.⁹