Звільнення працівника за пунктом 13 статті 40 Кодексу законів про працю України

Передусім повідомимо про колізію, яка є в Кодексі законів про працю України (далі — КЗпП) стосовно звільнення працівників за пунктом 13 частини першої статті 40 КЗпП.

До 30.06.2024 у частині першій статті 40 КЗпП були лише пункти з 1 по 12, за якими можна було розірвати трудовий договір (звільнити працівника) з ініціативи роботодавця. Ще в перших місяцях 2024 року у Верховній Раді України було зареєстровано два законопроєкти, кожний з яких передбачав доповнити частину першу статті 40 КЗпП додатковою підставою для звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Оскільки ці законопроєкти розроблялися фактично одночасно і незалежно один від одного (стосувалися різних правовідносин), то в кожному з них передбачалося доповнення частини першої статті 40 КЗпП пунктом 13, в якому мала бути зазначена додаткова підстава для звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Обидва законопроєкти стали Законами України у червні 2024 року, але набули чинності пізніше.

Так, спочатку був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця та деяких інших питань» від 04.06.2024 № 3768-IX (далі — Закон № 3768), який набрав чинності 27.09.2024. Цим Законом частину першу статті 40 КЗпП було доповнено пунктами 13 і 14 такого змісту:

«13) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;

14) невиконання працівником правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених частиною другою статті 142 цього Кодексу».

Через два тижні після прийняття Закону № 3768 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення роботи Бюро економічної безпеки України» від 20.06.2024 № 3840-IX (далі — Закон № 3840), який набрав чинності 30.06.2024. Цим Законом частину першу статті 40 КЗпП було доповнено пунктом 13 такого змісту:

«13) відмови працівника Бюро економічної безпеки України від проходження атестації або прийняття атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником Бюро економічної безпеки України атестації, що здійснюється відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення роботи Бюро економічної безпеки України».

Отже, наразі в частині першій статті 40 КЗпП маємо два пункти 13, в яких зазначено різні підстави для звільнення працівника:

– перша підстава передбачена Законом № 3840, який був прийнятий 20.06.2024, а набрав чинності 30.06.2024, — відмова працівника Бюро економічної безпеки України (далі — БЕБ) від проходження атестації або прийняття атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником БЕБ атестації, що здійснюється відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3840;

– друга підстава передбачена Законом № 3768, який був прийнятий 04.06.2024, а набрав чинності 27.09.2024, — набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України.

Зважаючи на вищевикладене, розглянемо обидві підстави звільнення працівника за пунктом 13 частини першої статті 40 КЗпП (далі — звільнення за пунктом 13 статті 40 КЗпП).

Звільнення працівника Бюро економічної безпеки України у разі відмови
від проходження атестації або при неуспішному проходженні атестації

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3840 з метою підтвердження належного рівня доброчесності та професійної компетентності працівники БЕБ підлягають одноразовій атестації (далі — атестація) відповідно до цього Закону.

Не підлягають атестації Директор БЕБ, призначений за конкурсною процедурою, визначеною Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 № 1150-IX (далі — Закон про БЕБ), призначені ним перший заступник, заступники Директора БЕБ, а також працівники БЕБ, призначені на посади за результатами конкурсного відбору, проведеного кадровими комісіями відповідно до Закону про БЕБ.

Атестація розпочинається відповідно до наказу Директора БЕБ, який оприлюднюється на офіційному вебсайті БЕБ у день його видання. Протягом 14 днів з дня видання зазначеного наказу працівники БЕБ, які підлягають атестації, подають письмову заяву про надання згоди на проходження атестації або про відмову від проходження атестації.

Строк проведення атестації не може перевищувати 18 місяців з дня призначення на посаду Директора БЕБ в порядку, визначеному Законом № 3840, крім нижче розглянутих випадків, коли атестація може бути проведена поза межами зазначеного строку.

Якщо працівники БЕБ, які підлягають атестації відповідно до Закону № 3840, та у період її проведення перебувають у стані вагітності, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці для догляду за дитиною, проходять базову військову службу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом, вони під час дії цих обставин можуть пройти атестацію за власним бажанням або відмовитися від її проходження у цей період. Неподання такими працівниками заяви про надання згоди на проходження атестації за власним бажанням означає відмову від її проходження у цей період. У разі відмови від проходження атестації такий працівник БЕБ підлягає атестації протягом 6 місяців після припинення вищезазначених обставин, які перешкоджали її проведенню, у тому числі за межами вищевстановленого строку проведення атестації.

Відпустка чи тимчасова непрацездатність працівника БЕБ не є підставою для відмови від проходження ним атестації. Такі працівники зобов’язані пройти атестацію протягом 6 місяців після закінчення відпустки чи тимчасової непрацездатності.

Неподання працівником БЕБ, який підлягає атестації, письмової заяви про надання згоди на проходження атестації або його письмова відмова від проходження атестації є підставою для припинення трудових відносин (звільнення) такої особи з БЕБ.

Атестація проводиться атестаційними комісіями, що утворюються за рішенням Директора БЕБ. Порядок організації та проведення атестації, критерії і методика оцінювання доброчесності та професійної компетентності працівників при проведенні атестації, не врегульовані Законом № 3840, визначаються Директором БЕБ за результатами консультацій з членами атестаційних комісій.

Атестаційна комісія за результатами проведення атестації приймає одне з таких рішень: рішення про успішне проходження працівником БЕБ атестації або рішення про неуспішне проходження працівником БЕБ атестації. Проведення атестації працівників БЕБ включає такі етапи:

– тестування з метою визначення рівня знання законодавства України, що проводиться письмово за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій;

– тестування з метою визначення рівня загальних здібностей, що проводиться письмово за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій;

– проведення співбесіди з особами, які пройшли попередні етапи, з метою оцінювання їхньої відповідності критеріям доброчесності та професійної компетентності. При цьому застосовуються вимоги до оцінювання відповідності критеріям доброчесності та професійної компетентності, передбачені статтею 15 Закону про БЕБ.

До початку атестації рішенням Директора БЕБ щодо порядку організації та проведення атестації можуть встановлюватися додаткові етапи оцінювання в рамках проведення атестації.

Результати тестувань та додаткових етапів оцінювання, якщо такі визначені Директором БЕБ, стосовно кожного працівника оприлюднюються атестаційною комісією на офіційному вебсайті БЕБ не пізніш як за 48 годин до проведення співбесіди.

Неявка працівника БЕБ, який підлягає атестації, без поважних причин на будь-який етап атестації, а також неуспішне проходження такою особою будь-якого з етапів атестації є окремими підставами для прийняття рішення про неуспішне проходження атестації таким працівником. Причина неявки підтверджується документально у строк, визначений атестаційною комісією, але не менше двох робочих днів з дня неявки. Належність причини неявки працівника до поважних причин оцінює атестаційна комісія. Неподання документального підтвердження причини неявки у строк, визначений атестаційною комісією, є підставою для визнання неявки такою, що була без поважних причин.

Працівник БЕБ, який підлягає атестації, під час проходження різних етапів атестації, має право доводити до атестаційної комісії свою позицію в усній чи письмовій формі, надавати усні та письмові пояснення, заперечення, документи, доводи, міркування на підтвердження своєї професійної компетентності та доброчесності.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання мають право подавати до атестаційної комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність працівника БЕБ критеріям професійної компетентності та доброчесності. Такі звернення (у тому числі анонімні) розглядаються атестаційною комісією, за умови що наведена в них інформація стосується конкретного працівника або його близьких осіб та містить фактичні дані, які можуть бути перевірені під час співбесіди. Для цього графік проведення тестувань та співбесід із зазначенням прізвищ, імен, по батькові (за наявності), посад працівників не пізніш як за 10 календарних днів до дати проведення оприлюднюється на офіційному вебсайті БЕБ.

Оприлюднення графіка проведення тестувань та співбесід на офіційному вебсайті БЕБ вважається належним повідомленням працівників БЕБ про тестування та співбесіди.

Результати проходження співбесіди працівником БЕБ оприлюднюються на офіційному вебсайті БЕБ наступного робочого дня після її проведення.

Рішення атестаційної комісії має бути доведено до відповідного працівника БЕБ протягом 5 робочих днів з дня прийняття у порядку, визначеному статтею 9-1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі — Закон про держслужбу), тобто шляхом його вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку.

Повторне проходження атестації працівником БЕБ забороняється, крім випадку набрання чинності рішенням суду, яким скасовано рішення атестаційної комісії про неуспішне проходження атестації.

Документи про проходження та результати атестації працівника БЕБ зберігаються в його особовій справі.

Рішення атестаційної комісії про неуспішне проходження атестації працівником БЕБ є підставою для припинення трудових відносин (звільнення) такої особи з БЕБ.

Рішення про звільнення такого працівника приймається суб’єктом призначення у 14-денний строк з дня ухвалення відповідного рішення атестаційної комісії.

Наказ про звільнення працівника БЕБ за результатами атестації може бути виданий суб’єктом призначення або керівником державної служби у період відпустки, тимчасової непрацездатності такого працівника із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем після закінчення відпустки або наступним робочим днем за днем закінчення періоду тимчасової непрацездатності, зазначеного у документі про тимчасову непрацездатність.

Вищенаведена норма пункту 4 розділу II Закону № 3840 фактично повторює норму абзацу першого частини 5 статті 87 Закону про держслужбу, яка стосується звільнення державних службовців, до яких належать і працівники БЕБ (ч. 1, 2, 4 ст. 19 Закону про БЕБ). При цьому абзацом другим частини 5 статті 87 Закону про держслужбу визначено, що у вищенаведеному випадку (у разі звільнення першим робочим днем після закінчення відпустки або наступним робочим днем за днем закінчення періоду тимчасової непрацездатності) оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом 7 днів з дня звільнення. Ця норма поширюється і на працівників БЕБ, оскільки відповідно до пункту 4 розділу II Закону № 3840 положення статті 87 Закону про держслужбу застосовуються до державних службовців БЕБ в частині, що не суперечить Закону № 3840.

Рішення про звільнення працівника БЕБ з підстави неуспішного проходження атестації може бути оскаржено до суду лише особою, стосовно якої воно прийнято (тобто лише самим працівником БЕБ), виключно з питань додержання процедури прийняття рішення про звільнення, а також порядку організації та проведення атестації, неуспішне проходження якої стало підставою для звільнення. Суд при розгляді таких скарг не оцінює повторно факти чи твердження, оцінені атестаційною комісією, та відповідні висновки, зроблені атестаційною комісією на підставі обґрунтованого сумніву.

Враховуючи вищевикладене, якщо працівник БЕБ відмовився від проходження атестації або атестаційна комісія прийняла рішення про неуспішне проходження працівником БЕБ атестації, проведеної відповідно до вимог Закону № 3840, то суб’єктом призначення (відповідним органом БЕБ) приймається рішення про звільнення такого працівника БЕБ у 14-денний строк з дня ухвалення рішення атестаційної комісії. Таке звільнення працівника БЕБ відбувається за пунктом 13 статті 40 КЗпП.

Звертаємо увагу, що Закон № 3840 та Закон про БЕБ є спеціальними законами, які регулюють трудові відносин працівників БЕБ (ч. 4 ст. 19 Закону про БЕБ), в тому числі визначають порядок звільнення працівників БЕБ, які відмовилися від проходження атестації або щодо яких атестаційною комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, тому при звільненні за такою підставою працівників БЕБ до них не застосовуються норми частини третьої статті 184 та статті 186-1 КЗпП, що не допускають звільнення з роботи з ініціативи роботодавця жінок пільгових категорій та інших осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

Що стосується документального оформлення звільнення працівника БЕБ за пунктом 13 статті 40 КЗпП, то якщо наказ про звільнення працівника БЕБ оформляється за типовою формою № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 (далі — типова форма № П-4), то в полі «причина звільнення» вказується «відмова працівника Бюро економічної безпеки України від проходження атестації» або «прийняття атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником Бюро економічної безпеки України атестації», а в полі «підстави звільнення» — «п. 13 ст. 40 КЗпП України».

У трудовій книжці працівника, яка зберігається в установі або надається працівником роботодавцю для внесення запису про звільнення з роботи, запис про звільнення за вищевказаною підставою має бути таким: «Звільнений за відмову працівника Бюро економічної безпеки України від проходження атестації, п. 13 ст. 40 КЗпП України» або «Звільнений у зв’язку з прийняттям атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником Бюро економічної безпеки України атестації, п. 13 ст. 40 КЗпП України».

При звільненні працівника БЕБ за пунктом 13 статті 40 КЗпП роботодавець в загальному порядку зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок (виплатити всі суми, що належать йому від установи), а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (статті 47 і 116 КЗпП).

Водночас, як зазначено в абзаці другому частини 5 статті 87 Закону про держслужбу (з урахуванням норм пункту 4 розділу II Закону № 3840), у разі видання наказу про звільнення працівника БЕБ за результатами атестації у період відпустки, тимчасової непрацездатності такого працівника із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем після закінчення відпустки або наступним робочим днем за днем закінчення періоду тимчасової непрацездатності, оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом 7 днів з дня звільнення.

Вищенаведене узгоджується з частиною третьою статті 40 КЗпП (у редакції Закону № 3840), яка допускає звільнення працівника БЕБ (принаймні видання наказу про звільнення) за пунктом 13 статті 40 КЗпП у період його тимчасової непрацездатності, а також у період його перебування у відпустці.

Також частина 1 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX встановлює, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У частині третій статті 40 КЗпП (у редакції Закону № 3840) зазначено, що положення статей 42 «Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці», 42-1 «Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу» і 49-2 «Порядок вивільнення працівників» КЗпП не поширюються на звільнення працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП.

Стаття 43 КЗпП не вимагає отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом 13 статті 40 КЗпП.

Виплата вихідної допомоги при звільненні працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП законодавством не передбачена.

Звільнення працівника у разі набрання сили вироком суду, яким працівника
засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України

Відповідно до пункту 13 (у редакції Закону № 3768) частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем у випадку набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України.

З вищенаведеної норми КЗпП випливає, що звільнення працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП можливе за наявності одночасно двох умов:

– вчинення працівником злочину проти основ національної безпеки України;

– набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення вищезазначеного злочину.

Отже, якщо стосовно працівника відкрито кримінальне провадження, але судом ще не винесено вирок (не набрало чинності рішення суду), яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, звільнити працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП неможливо. Якщо працівника заарештовано в межах відкритого кримінального провадження, але ще не засуджено (слідство триває), то видавати наказ про відсторонення працівника від роботи не потрібно, оскільки працівник й без такого наказу не може виходити на роботу і виконувати свої посадові (трудові) обов’язки. В цей період табелювати працівника потрібно за кодом «І» або «30» (інші причини неявок).

Що стосується злочину проти основ національної безпеки України, то, нагадаємо, що з 08.07.2018 діє Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі — Закон про нацбезпеку), який прийнято на заміну Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону про нацбезпеку встановлено, що національна безпека України — захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Згідно зі статтею 11 Закону про нацбезпеку посадові особи, винні у невиконанні або порушенні законодавства про національну безпеку України, несуть відповідальність згідно із законом.

Таким чином, якщо деякі посадові особи або звичайні працівники підприємств в умовах збройної агресії проти України співпрацюють за гроші або з інших причин зі спецслужбами країни-агресора, завдаючи шкоди національній безпеці України, то вони можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс України (далі — ККУ) містить розділ I «Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України», який включає:

– статтю 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»;

– статтю 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»;

– статтю 110-2 «Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України»;

– статтю 111 «Державна зрада»;

– статтю 111-1 «Колабораційна діяльність»;

– статтю 111-2 «Пособництво державі-агресору»;

– статтю 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча»;

– статтю 113 «Диверсія»;

– статтю 114 «Шпигунство»;

– статтю 114-1 «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань»;

– статтю 114-2 «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану».

У разі притягнення громадянина (працівника) до кримінальної відповідальності за вищенаведеними статтями ККУ покаранням є позбавлення або обмеження волі на різні строки (в деяких випадках — довічне позбавлення волі) з позбавленням права обіймати певні посади (займатися певною діяльністю) на визначений строк або без цього та з конфіскацією майна або без такої.

Таким чином, якщо набере законної сили рішення (вирок) суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину за однією з вищенаведених статей розділу I ККУ, то працівника можна звільнити з роботи за пунктом 13 статті 40 КЗпП.

Що стосується звільнення від відбування покарання з випробуванням, то воно передбачено статтею 75 ККУ. Відповідно до цієї статті якщо суд при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У такому випадку суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Відповідно до статті 76 ККУ в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов’язки:

1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Також на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти обов’язки, передбачені частиною 3 статті 76 ККУ. На таких осіб суд покладає додаткові обов’язки, необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання.

Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого (ч. 4 ст. 76 ККУ).

Згідно зі статтею 77 ККУ у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням судом можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України.

Відповідно до статті 79 КЗпП у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до 7 років, за кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку в межах строку, на який жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною 7-річного віку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років, суд покладає на засуджену обов’язки відповідно до статті 76 ККУ. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку нове кримінальне правопорушення, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 «Призначення покарання за сукупністю вироків» та 72 «Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення, домашнього арешту» ККУ.

Таким чином, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням працівник може продовжувати виконувати свої посадові (трудові) обов’язки і його не можна звільнити з роботи за пунктом 13 статті 40 КЗпП. Але в такому разі не виключено призначення судом додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади (займатися певною діяльністю). В такому випадку якщо працівник обіймає посаду, яку він не має права обіймати згідно з рішенням суду, працівника за його згодою можна перевести на іншу посаду, яку не заборонено обіймати, або він підлягає звільненю з роботи за пунктом 9 статті 36 КЗпП (підстави, передбачені іншими законами; в данному випадку — статтею 77 ККУ).

Якщо набрав законної сили вирок суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, то роботодавець має право звільнити працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП вже наступного дня після дня набрання сили зазначеним вироком суду. Але підприємству потрібно мати копію зазначеного рішення (вироку) суду або довідку суду чи витяг з рішення суду, надані судом на запит підприємства. Ці документи будуть підставою для видання підприємством наказу про звільнення працівника.

Якщо наказ про звільнення працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП оформляється за типовою формою № П-4, то в полі «причина звільнення» вказується «набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України», а в полі «підстави звільнення» зазначається «п. 13 ст. 40 КЗпП України».

У трудовій книжці працівника запис про звільнення буде таким: «Звільнений у зв’язку з набранням законної сили вироком суду, яким працівника засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, п. 13 ст. 40 КЗпП України».

У загальному випадку при звільненні працівника, в тому числі за пунктом 13 статті 40 КЗпП, роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок (виплатити всі суми, що належать йому від підприємства), а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (статті 47 і 116 КЗпП).

Водночас якщо засуджений працівник на момент видання наказу про звільнення заарештований (перебуває за гратами), то він не може особисто прийти на підприємство для отримання документів та остаточного розрахунку. В такому випадку отримати за працівника копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані йому суми при звільненні, трудову книжку (якщо вона зберігається на підприємстві) та всі належні йому від підприємства суми може довірена особа працівника (за довіреністю, засвідченою нотаріусом). В іншому випадку доведеться чекати, поки працівник відбуде покарання і прийде на підприємство за остаточним розрахунком.

Нагадаємо, що якщо працівник в день звільнення не працював, то належні йому від підприємства суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП).

Пересилання працівнику трудової книжки поштою з доставкою на його адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58).

Як зазначалося вище, частина третя статті 40 КЗпП допускає звільнення працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП в період його тимчасової непрацездатності, а також у період його перебування у відпустці.

При звільненні працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП вихідна допомога йому не виплачується.

На завершення звертаємо увагу на такий нюанс: звільнення працівників за будь-якими пунктами статей 40 та 41 КЗпП здійснюється з ініціативи роботодавця, тобто є правом, а не обов’язком роботодавця. Цим правом роботодавець може і не скористатися. Водночас якщо звільнення працівника здійснюється за пунктом 13 статті 40 КЗпП на підставі вироку суду, яким працівника засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, і такий вирок передбачає позбавлення працівника права обіймати певні посади на визначений строк, в тому числі посаду, яку обіймає працівник, то роботодавець вже зобов’язаний звільнити працівника за пунктом 13 статті 40 КЗпП або, як варіант, за згодою працівника перевести його на іншу посаду, для роботи на якій рішенням суду не встановлено обмежень.

Крім того, якщо вирок суду, яким працівника засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, або додаткове покарання у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає позбавлення працівника права обіймати певні посади на визначений строк, в тому числі посаду, яку обіймає працівник, а працівник належить до жінок пільгових категорій та інших осіб, які виховують малолітніх дітей без матері, зазначених у частині третій статті 184 та статті 186-1 КЗпП, що не допускають звільнення таких осіб з роботи з ініціативи роботодавця, то останній має право перевести працівників зазначених категорій на іншу посаду, для якої рішенням суду не встановлено обмежень.