ІПК ДПСУ «Щодо податкових аспектів перевезення працівників до місця роботи та у зворотному напрямку за рахунок підприємства» від 11.05.2026 № 2686/ІПК/99-00-24-03-03
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 11.05.2026 № 2686/ІПК/99-00-24-03-03
Щодо податкових аспектів перевезення працівників до місця роботи та у зворотному напрямку за рахунок підприємства
(Витяг)
Державна податкова служба України керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) розглянула звернення <…> щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Товариство повідомило, що основним видом його діяльності є «Загальна медична практика». У процесі здійснення господарської діяльності існує необхідність у довозі працівників на місце праці з інших населених пунктів та у зворотному напрямку за рахунок Товариства. Для організації такого перевезення Товариство планує залучити сторонню особу – перевізника, який буде здійснювати таке перевезення за графіком та без персоніфікації працівників, які будуть користуватися послугами такого перевезення. Вартість послуг перевезення Товариство включатиме до собівартості послуг, що ним надаються.
Таким чином, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Чи вважається відповідно до норм Кодексу додатковим благом вартість перевезення працівників до місця роботи та у зворотному напрямку за рахунок Товариства?
2. Чи підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором вартість перевезення працівників за рахунок Товариства за умови, що такі витрати не підлягатимуть персоніфікації?
3. Чи включаються до бази оподаткування єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) витрати Товариства на перевезення працівників за рахунок Товариства?
<…>
Щодо питань першого – другого
<…>
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Статтею 165 Кодексу визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Крім того, пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, пп. 3 і 4 п. 170.13-1 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Водночас перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (пп. «а» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Додатково до винятків, передбачених пп. «а» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не вважаються додатковим благом платника податку, зокрема, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (абзац другий пп. «б» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Зауважуємо, що норми пп. «а» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, а також абзацу другого пп. «б» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу застосовується юридичною особою (роботодавцем) у разі використання працівником житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать безпосередньо роботодавцю та наданих такому працівнику в безоплатне користування, або сплачується компенсація вартості такого використання і такі витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема:
– дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, крім сум, зазначених у пп. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу (пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
– інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
<…>
Податковий агент, визначення якого наведено у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену пп. 1 пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою (роботодавцем) за власний рахунок оплачуються послуги з перевезення працівників до місця роботи та з роботи, на підставі укладеного Договору з перевізником, то дохід у вигляді вартості наданих послуг включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків – фізичної особи як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
При цьому неможливість, на думку юридичної особи, персоніфікувати отриманий дохід не може слугувати підставою для звільнення платника податків від сплати відповідних податків і зборів.
Щодо третього питання
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі — Закон № 2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, який містить, зокрема, витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним так і орендованим транспортом (крім оплати праці водіїв).
Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою (роботодавцем) за власний рахунок оплачуються послуги з перевезення працівників до місця роботи та з роботи, на підставі укладеного Договору з перевізником, то дохід у вигляді вартості наданих послуг не є базою нарахування єдиного внеску.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.