Набрав чинності Закон України, яким врегульовано працю домашніх працівників

24 серпня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників» від 25.04.2024 № 3680-IX (далі — Закон № 3680). Цим Законом до низки законодавчих актів внесено зміни, які регулють працю домашніх працівників.

Закон № 3680 імплементує в українське законодавство положення Конвенції Міжнародної організації праці № 189 «Про гідну працю домашніх працівників» від 16.06.2011, що є дуже важливим в процесі інтеграції України в Європейський Союз, а також в процесі оновлення трудового законодавства України загалом.

На думку розробників Закону № 3680, врегулювання на законодавчому рівні питання діяльності працівників, які на умовах трудового договору виконують роботу з обслуговування домашнього господарства, має велике значення. У першу чергу — це захист прав такого працівника. Для цього Законом № 3680 визначаються обов’язкові умови трудового договору з домашніми працівниками (своєчасна заробітна плата у визначеному розмірі, державний захист від неправомірних дій роботодавця), а також надання додаткових прав та гарантій для домашніх працівників, які проживають у домашньому господарстві. По друге — це надання можливості домашнім працівникам формувати свою майбутню пенсію. Для цього Закон № 3680 передбачає добровільну участь домашніх працівників у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Крім того, офіційне працевлаштування громадян на роботу з обслуговування домашнього господарства призведе до зниження рівня незадекларованої праці в Україні, адже на сьогодні більша частина таких працівників перебувають у тіньовому секторі економіки.

Найбільш суттєві зміни Законом № 3680 внесено до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Так, КЗпП доповнено главою XI-A «Праця домашніх працівників», що містить 6 статей (173-2 – 173-7), якими визначено:

• хто є домашніми працівниками та що вважається домашнею працею в межах трудового законодавства;
• правовий статус домашніх працівників та особливості його регулювання;
• додаткові права, обов’язки, гарантії та умови праці домашніх працівників, які проживають у житлі домогосподарства;
• робочий час та час відпочинку домашніх працівників;
• особливості припинення трудового договору з домашнім працівником;
• особливості здійснення контролю за додержанням законодавства про працю стосовно домашніх працівників.

Відповідно до статті 173-2 КЗпП домашній працівник — це фізична особа, яка виконує домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем.

Домашня праця — це робота, яка виконується для домогосподарства за трудовим договором. Не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не більше 40 годин на місяць. Домогосподарством визнається сукупність осіб, які спільно проживають в одному жилому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Такі особи можуть перебувати у родинних стосунках чи стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із таких стосунків або перебувати і в родинних стосунках, і в стосунках свояцтва. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Роботодавцем є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.

Не допускається прийняття на роботу домашнім працівником особи, яка не досягла 16-річного віку.

Згідно зі статтею 173-3 КЗпП домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю, у тому числі на безпечні та здорові умови праці.

З домашніми працівниками укладається трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення Державної податкової служби України (далі — ДПСУ) про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 (далі — Постанова № 413).

Про факт та підстави припинення трудового договору, укладеного з домашнім працівником, роботодавець також письмово повідомляє ДПСУ протягом 3 днів з дня звільнення домашнього працівника (ч. сьома ст. 173-6 КЗпП).

Для реалізації вищенаведених вже внесено зміни до Постанови № 413, якими затверджено форму «Повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу / укладення гіг-контракту». та форму «Повідомлення про припинення трудового договору з домашнім працівником».

Згідно зі статтею 173-3 КЗпП трудовий договір з домашнім працівником укладається в письмовій формі у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін (норму про укладення трудового договору з домашнім працівником в письмовій формі тепер містить і пункт 6-3 частини першої статті 24 КЗпП).

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, обов’язково має містити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та адреси роботодавця і домашнього працівника;

2) місце роботи;

3) дату початку дії трудового договору, а в разі укладення строкового трудового договору — строк дії договору;

4) опис виду і характеру роботи у формі, достатній для розуміння особою без спеціальних фахових знань обсягу своїх трудових обов’язків;

5) умови оплати праці (її розмір, періодичність, строки виплати, спосіб розрахунку, оплата роботи в нічний та надурочний час, у вихідні, святкові та неробочі дні);

6) тривалість робочого часу і часу відпочинку, порядок залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні, святкові та неробочі дні;

7) умови надання щорічної оплачуваної відпустки;

8) способи обміну інформацією.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати додаткові, крім передбачених законодавством, права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін.

Протягом строку дії трудового договору до нього за згодою сторін можуть бути внесені зміни (в письмовій формі).

Сторони самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника.

Домашнім працівникам, які є неповнолітніми особами, тривалість роботи встановлюється з урахуванням часу, необхідного для здобуття ними загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої або вищої освіти.

Відповідно до статті 173-4 КЗпП у трудовому договорі з домашнім працівником може бути передбачено платне чи безоплатне надання роботодавцем житла домашньому працівнику в користування. У разі платного надання житла в користування домашньому працівникові такі відносини регулюються актами цивільного законодавства. Роботодавець не має права самостійно проводити відрахування із заробітної плати домашнього працівника в рахунок плати за користування таким житлом. Домашньому працівнику має бути забезпечена повага до його честі та гідності, невтручання в його особисте життя. Домашній працівник, який проживає в житлі домогосподарства, у тому числі на безоплатній основі, самостійно визначає місце для проведення часу відпочинку у вільний від роботи час або у період відпустки.

Вимога роботодавця про передачу на зберігання будь-якого документа домашнього працівника, у тому числі паспорта, є незаконною.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення інформації про домогосподарство без згоди роботодавця, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Згідно зі статтею 173-5 КЗпП на домашніх працівників поширюються положення щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку, передбачені КЗпП, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею. Якщо у зв’язку із специфікою домашньої праці не може бути додержана передбачена законом щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, з тим щоб тривалість робочого часу за місячний обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. Домашній працівник самостійно веде облік свого робочого часу у зручній для нього формі та погоджує його з роботодавцем у строки, визначені трудовим договором.

Залучення домашнього працівника до надурочних робіт здійснюється згідно з умовами трудового договору і не може перевищувати граничні норми застосування надурочних робіт, визначені законом. Можливість виконання роботи у вихідні, святкові та неробочі дні передбачається трудовим договором.

Роботодавець може залучати домашніх працівників до надурочної роботи та роботи у вихідні дні для виконання невідкладних робіт, передбачених трудовим договором, невиконання яких загрожує життю чи здоров’ю члена домогосподарства, або в інших виняткових випадках, визначених трудовим договором, які не могли бути передбачені завчасно (ч. третя ст. 62, п. 5 ч. другої ст. 71 КЗпП). При цьому на домашніх працівників не поширюється норма частини третьої статті 71 КЗпП, згідно з якою залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.

Згідно зі статтею 173-5 КЗпП робочий день домашнього працівника може бути поділений на частини з тим, щоб загальна тривалість робочого часу не перевищувала його щоденної нормальної тривалості, при цьому домашній працівник може на власний розсуд розпоряджатися вільним від роботи часом.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати періоди очікування, які вважаються годинами роботи, під час яких домашній працівник не може розпоряджатися своїм часом на власний розсуд у зв’язку з необхідністю бути готовим до виконання за дорученням роботодавця передбачених договором трудових обов’язків. Умови і розмір оплати періодів очікування або порядок надання іншого вільного від роботи часу із збереженням заробітної плати визначаються трудовим договором. При цьому розмір такої оплати не може бути меншим за розмір встановленого законом мінімального рівня оплати праці. Тривалість періодів очікування, компенсація за які здійснюється шляхом оплати, не може перевищувати 10% тривалості робочого часу, визначеної трудовим договором.

На домашніх працівників не поширюються вимоги про обов’язковість погодження чи отримання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства при запровадженні підсумованого обліку робочого часу (стаття 61 КЗпП) та при залученні до надурочних робіт (стаття 64 КЗпП), роботи у вихідні, святкові та неробочі дні (стаття 71 КЗпП).

Час здійснення домашнім працівником супроводу члена домогосподарства під час відпочинку включається в робочий час.

Відповідно до статті 173-6 КЗпП трудовий договір з домашнім працівником може бути припинений з ініціативи однієї із сторін. Про розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП (тобто за скороченням чисельності або штату працівників) роботодавець повідомляє домашнього працівника не менше ніж за 14 днів, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Трудовий договір розривається з ініціативи роботодавця шляхом підписання додаткової угоди про розірвання трудового договору або в односторонньому порядку шляхом надсилання домашньому працівнику у спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом з описом вкладення повідомлення про розірвання трудового договору (за формою, наведеною в додатку 2 до Постанови № 413). В останньому випадку трудовий договір вважається розірваним з наступного робочого дня після дати вручення домашньому працівнику поштового відправлення.

Розірвання трудового договору з ініціативи домашнього працівника здійснюється у строки та на умовах, передбачених статтями 38, 39 КЗпП, якщо інше не визначено трудовим договором. Домашній працівник має право негайно в односторонньому порядку розірвати трудовий договір з роботодавцем у разі вчинення стосовно нього членом домогосподарства винних дій, які посягають на честь чи гідність домашнього працівника, або втручання в його особисте життя.

Домашній працівник може вимагати від роботодавця внесення до трудового договору окремого запису про припинення такого трудового договору.

Частину першу статті 41 КЗпП доповнено пунктом 3-1, згідно з яким трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку вчинення домашнім працівником винних дій, які завдали або могли завдати шкоди життю чи здоров’ю члена домогосподарства. Звільнення за цією підставою допускається в тому числі в період тимчасової непрацездатності працівника та в період його перебування у відпустці.

Згідно зі статтею 173-7 КЗпП посадова особа Державної служби України з питань праці (далі — Держпраці) має право проводити в домогосподарстві роз’яснювальну роботу про найбільш ефективні способи додержання законодавства про працю, моніторинг стану його додержання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин. На запит Держпраці фізична особа – роботодавець зобов’язана надати інформацію про виконання фізичними особами домашньої праці в її домогосподарстві. У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що домогосподарство використовує працю інших фізичних осіб, посадовій особі Держпраці забезпечується можливість проведення конфіденційної розмови з фізичною особою, яка виконує домашню працю в цьому домогосподарстві.

Частину першу статті 43-1 КЗпП доповнено абзацом дванадцятим, відповідно до якого звільнення домашнього працівника з ініціативи роботодавця допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Статтю 47 КЗпП доповнити частиною четвертою, згідно з якою на роботодавця – фізичну особу, яка використовує працю домашніх працівників, вимоги цієї статті поширюються з урахуванням положень глави XI-A КЗпП.

Частину четверту статті 49-2 КЗпП доповнено нормою, відповідно до якої вимоги частин першої – третьої цієї статті (зокрема, щодо попередження працівника про звільнення за скороченням чисельності або штату не пізніше ніж за два місяці, про пропонування в цьому випадку працівникові іншої роботи) не застосовуються до домашніх працівників.

Згідно з частинами другою та одинадцятою статті 153 КЗпП при використанні праці домашніх працівників створення належних, безпечних і здорових умов праці покладається на сторони трудового договору. Домашній працівник має право відмовитися від виконання важких робіт, робіт із шкідливими чи небезпечними умовами праці. При виконанні праці домашніх працівників роботодавець несе відповідальність за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що передаються працівнику для виконання відповідної роботи. Аналогічні норми тепер містить і частина четверта статті 14 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 № 2694-XII.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності (ч. восьма ст. 173-3 КЗпП).

Домашні працівники, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, не підлягають страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку, не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, а фізичні особи, які використовують працю домашніх працівників, не є щодо них страхувальниками (п. 1 ч. 7 ст. 11, п. 1 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV; п. 1 ст. 11, абз. другий п. 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV).

Стосовно сплати єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) з доходів домашніх працівників оновленими нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі — Закон про ЄСВ) встановлено наступне:

– фізичні особи, які використовують працю домашніх працівників (в т. ч. на умовах трудового договору), не є щодо останніх платниками ЄСВ (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ), тобто ЄСВ на заробітну плату домашніх працівників роботодавцем – фізичною особою не нараховується;

– ЄСВ для осіб, які є домашніми працівниками і беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, встановлюється у розмірі 22% суми, що визначається таким платником самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (ч. 14-2 ст. 8 Закону про ЄСВ);

– домашні працівники мають право на добровільну сплату ЄСВ шляхом укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (абз. шостий ч. 1 ст. 10 Закону про ЄСВ). Такий договір може бути достроково розірваний у разі припинення трудового договору з домашнім працівником (абз. четвертий п. 1 ч. 8 ст. 10 Закону про ЄСВ).