Випадки, коли застосовують середньогодинну або середньоденну заробітну плату в разі збереження заробітної плати за працівником

Згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі — Порядок № 100), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи (це стосується всіх виплат, крім оплати часу відпусток, компенсації за невикористані відпустки та матеріальної (грошової) допомоги — абзац перший п. 2 Порядку № 100), провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2 місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Отже, середньоденна заробітна плата для нарахування «середньозарплатних» виплат визначається діленням заробітної плати, нарахованої в розрахунковому періоді, на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді. Середньогодинна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати, нарахованої в розрахунковому періоді, на кількість відпрацьованих робочих годин у розрахунковому періоді.

У Порядку № 100 не визначено, в яких випадках при обчисленні середнього заробітку за останні 2 місяці роботи необхідно застосовувати середньоденну, а в яких середньогодинну заробітну плату, тому в цьому питанні необхідно виходити з положень нормативно-правових актів, які встановлюють гарантії у вигляді збереження середньої заробітної плати, або із тривалості дії обставини, за наявності якої за працівником зберігається середній заробіток (із тривалості дії конкретної гарантії).¹

Наприклад, оскільки тривалість відрядження обчислюється в календарних днях, а не годинах, при цьому в наказі про відрядження зазначається кількість календарних днів відрядження, то і обчислення середнього заробітку за час відрядження здійснюється шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів відрядження (незалежно від тривалості робочого дня (зміни) за місцем постійної роботи), в т. ч. працівникам з погодинною оплатою праці.²

Також статтею 124 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачено, що у дні медичного обстеження та донації крові та/або компонентів крові особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві із збереженням за нею середнього заробітку. Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку.³

Отже, за робочі дні медичного обстеження, донації крові та додатковий день відпочинку працівнику-донору нараховується середньоденний заробіток.

Крім того, у разі професійного навчання (підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва) працівників, яке згідно з наказом про направлення на навчання триває не менше одного дня (а в більшості випадків декілька днів, тижнів, місяців), за всі робочі дні такого навчання працівникам нараховується середньоденний заробіток.

Нарахування середньоденної заробітної плати за календарні дні можливо, наприклад, у випадку, коли працівника призвано на військові збори (в мирний час), якщо в наказі військового командування про проходження зборів вказано, що військовозобов’язані проходять військову підготовку в усі календарні дні таких зборів (включаючи класичні вихідні дні — суботу та неділю), відповідно, їм виплачується середній заробіток за всі календарні дні зборів.

Середньогодинний заробіток виплачується працівнику тоді, коли його відсутність на роботі вимірюється лише декількома годинами протягом робочого дня. Це може бути, наприклад, у випадках, коли жінкам, які мають дітей віком до півтора року, протягом робочого дня надаються додаткові перерви для годування дитини, що оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП), або коли працівника направлено на медичний огляд або коли працівника в конкретний час (день, годину) викликають до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, правоохоронного органу (поліції, СБУ, прокуратури тощо), іншого державного органу (наприклад у межах адміністративної справи) чи суду, тобто коли працівник відсутній на роботі лише декілька годин, а після відвідування відповідного державного органу (суду) в цей же день повертається на підприємство і виконує роботу.

Враховуючи, що Порядком № 100 чітко не визначено, в яких випадках при обчисленні середнього заробітку за останні 2 місяці роботи необхідно застосовувати середньоденну, а в яких середньогодинну заробітну плату, рекомендуємо у внутрішньому документі (наприклад, колективному договорі або Положенні про оплату праці на підприємстві) встановити всі випадки, коли нараховується середньогодинний заробіток за робочі години відсутності на роботі.

Таким чином, середньоденна заробітна плата застосовується, коли законодавством передбачена оплата днів відсутності працівника на роботі, при цьому працівник відсутній на роботі цілий день (зокрема, при оплаті днів відрядження за середнім заробітком, днів професійного навчання з відривом від виробництва, днів давання крові, днів перебування на військових зборах). Середньогодинна заробітна плата застосовується при відсутності працівника на роботі лише декілька годин протягом робочого дня. Саме про такий підхід у застосуванні середньоденної або середньогодинної заробітної плати йдеться в листах Мінекономіки та Мінсоцполітики.⁴