Роз’яснення Східного міжрегіонального управління Держпраці «Про поняття «одинока мати», вирішення питань щодо підтвердження права на додаткову відпустку на дітей одинокою матір’ю» від 25.11.2025

СХІДНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

РОЗ’ЯСНЕННЯ

від 25.11.2025

Про поняття «одинока мати», вирішення питань щодо підтвердження права на додаткову відпустку на дітей одинокою матір’ю

До Східного міжрегіонального управління Держпраці надходять непоодинокі звернення від працівниць, які мають статус одинокої матері, посадових осіб роботодавців щодо юридичного визначення поняття «одинока мати», переліку документів для підтвердження наявності статусу одинокої матері і права на додаткову соціальну відпустку на дітей відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки», а також стосовно правомірності відмов роботодавців у наданні додаткових соціальних відпусток жінкам, що виховують дитину без батька. З огляду на актуальність цих питань та з метою запобігання можливим порушенням трудових прав, інформуємо про наступне.

Щодо статусу «одинока мати» для цілей надання соціальної відпустки.

У пункті 5 частини чотирнадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) зазначається, що одинока матір (батько) — це матір або батько, які виховують дитину відповідно без батька (матері).

Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 — це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Після введення в дію Закону № 504 поняття одинокої матері повинно застосовуватися у відповідності до пункту 5 частини чотирнадцятої ст. 10 Закону № 504, який визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що критерієм під час визначення статусу одинокої матері є виховання дитини без участі батька (у справі № 658/4102/14-ц від 14 вересня 2016 року, у справі № 808/610/18 від 13 серпня 2020 року, у справі № 320/11614/20 від 18 квітня 2022 року).

Відповідні роз’яснення були також надані свого часу Міністерством праці та соціальної політики у листах від 06.07.2006 № 247/13/116-06, від 30.05.2014 № 193/13/123-14, від 25.02.2015 № 76/13/116-15.

Таким чином з урахуванням наведених вище норм законодавства, висновків Верховного суду щодо критеріїв для визнання статусу «одинока мати» в цілях надання права на додаткову соціальну відпустку відповідно до статті 19 Закону № 504, що також знайшли відображення в роз’ясненнях Міністерства соціальної політики, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері:

– жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері;

– вдова;

– жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину).

Отже, основним критерієм є не виключно юридичне розлучення, наявність чи відсутність шлюбу, а саме факт участі батька у вихованні: чи бере він реальну участь, чи ні. Участь батька в утриманні дитини (наприклад, через сплату аліментів) не позбавляє матір статусу «одинокої» для цілей надання соціальної відпустки.

Щодо підтвердження статусу «одинока мати» розлученою жінкою, що виховує дитину сама.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

У листі Міністерства соціальної політики від 25.02.2015 № 76/13/116-15 «Щодо надання соціальної відпустки працівникам, які мають дітей» зазначається, що такими документами можуть бути:

– рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;

– ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

– акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;

– довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Відповідна позиція щодо документального підтвердження того, що батько дитини не бере участі у вихованні дитини та наявності статусу одинокої матері у жінки, зокрема, викладена Верховним Судом у постанові по справі № 808/610/18 від 13.08.2020 (номер судового провадження К/9901/65960/18). Позивачкою на підтвердження свого статусу одинокої матері було надано: інформацію про розірвання шлюбу (запис № 23 в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу), копію свідоцтва про народження сина; довідку від 26 вересня 2017 року № 17 ПП «Чайка», у якій зазначено, що позивачка зареєстрована за адресою та склад її сім’ї; лист, у якому мешканці будинку – сусіди засвідчили, що позивачка дійсно проживала лише із сином, довідку Комунального закладу «Запорізький обласний ліцей – інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради від 07 листопада 2017 року № 324, з якої вбачається, що у період навчання фактів участі його батька у вихованні свого сина зафіксовано не було. У постанові Верховний Суд підкреслив, що судами обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача відносно тверджень, що позивачем не підтверджено з достатньою достовірністю відсутність участі батька у вихованні дитини.

Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку працівник має право надати роботодавцю будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Щодо розгляду поданих документів на підтвердження статусу «одинока мати» та прийняття рішення роботодавцем про надання додаткової відпустки на дітей.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Розлучена жінка має право на власний розсуд визначити і подати документи, що підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини.

Працівниця, яка згідно із Законом № 504 має право на додаткову соціальну відпустку і подала офіційні документи (довідку, рішення, акт тощо), які не суперечить закону, має справедливе очікування, що її право буде реалізоване.

Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Право на відпустку працівника закріплене у статті 45 Конституції України.

Закон № 504 встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво-важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Пунктом 5 частини чотирнадцятої статті 10 Закону № 504, як було зазначено вище, передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівниці в зручний для неї час надаються: одинокій матері, яка виховує дитину без батька.

Відповідно до вимог статті 141 КЗпП роботодавець, зокрема, зобов’язаний неухильно додержувати законодавства про працю, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту, в тому числі уважно розглядати звернення та подані документи, що стосуються надання додаткових соціальних відпусток одиноким матерям (батькам) та надавати такі відпустки, як цього вимагає Закон.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136). Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім окремих положень, встановлених цим Законом.

Відповідно до абзацу третього частини 1 ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим частини першої статті 12 Закону № 2136, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Таким чином, на період дії воєнного стану законодавець розширив права роботодавця, надавши можливість встановлювати зазначені вище обмеження щодо використання відпусток, в тому числі додаткових відпусток працівникам, які мають дітей. Водночас роботодавець, його посадові особи не мають законних підстав та не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд норми законодавства, встановлювати необґрунтовані обмеження щодо переліку документів, якими особа має можливість підтвердити своє право на додаткову соціальну відпустку як одинока мати.

Роботодавець, його посадові особи зобов’язані неухильно дотримуватись вимог законодавства про працю та Закону України «Про захист персональних даних», вони не наділені повноваженнями оцінювати та самостійно перевіряти інформацію у поданих документах на предмет її достовірності, вимагати і збирати додаткову інформацію про жінку чи батька дитини.

Перевірка обґрунтованості надання додаткової соціальної відпустки жінці як одинокій матері роботодавцем допустима лише в межах законного інтересу та без втручання в особисте життя.

Відмова посадових осіб роботодавця через «власні сумніви», без законної підстави або відсутності протиріч у поданих документах до їх прийняття та належного розгляду, застосування подвійних стандартів — різних процедур розгляду та різне правозастосування норм законодавства за однакових обставин (наприклад, надання одній працівниці – одинокій матері додаткової відпустки та відмова іншій за однакових умов, прийняття в одному випадку документів для підтвердження статусу одинокої матері та відмова у прийнятті таких же документів в іншому випадку, тощо) є не належним виконанням вимог ст. 141 КЗпП, що створює перешкоди для реалізації законних прав особи, може сприяти порушенню трудових прав, дискримінації, мобінгу і негативно впливати на психічне здоров’я працівників.

Роботодавцям рекомендовано врегулювати питання, що стосуються реалізації права на додаткові соціальні відпустки одинокими матерями (батьками), зокрема розлученими жінками, які виховують дітей без участі батька, в тому числі питання, пов’язані із наданням документів, необхідних для підтвердження статусу особи, процедурою їх розгляду в правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП), колективному договорі, забезпечивши підготовку та прийняття зазначених локальних актів у відповідності до вимог законодавства.

Окремо звертаємо увагу, що листи Міністерства праці та соціальної політики, використані в публікації, не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм і мають виключно інформаційний характер.