У попередніх номерах журналу були розглянуті різні аспекти припинення трудових договорів з працівниками за угодою сторін, з ініціативи працівника, з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених статтею 40 та пунктом 1 статті 41 КЗпП. Продовжуючи тему розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в цій статті зупинимося на особливостях звільнення керівника підприємства, з вини якого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, які нижчі від встановленого розміру мінімальної заробітної плати. За наявності яких підстав можливо звільнення керівника підприємства за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП?
Звільнення керівника підприємства за невиплату заробітної плати
У статті 41 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за наявності певних умов (обставин). Так, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 41 КЗпП трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у разі винних дій керівника підприємства, установи, організації (далі — підприємство), внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати (далі — звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП).
Підстави для звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП
З вище процитованої норми випливає, що звільнити керівника підприємства за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП можна за одночасної наявності таких підстав:
– заробітна плата працівникам виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати (далі — «зарплатні» порушення);
– «зарплатні» порушення відбувалися з вини керівника підприємства.
Розглянемо кожну з наведених вище підстав для звільнення керівника підприємства за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП.
1. Виплата заробітної плати несвоєчасно або в розмірах, нижчих від мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством.
Притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності здійснюється шляхом накладення на них дисциплінарних стягнень, одним з яких є звільнення (п. 2 ч. першої ст. 147 КЗпП).
Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП та частини першої статті 24 Закону про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.1
1 Докладно про порядок і строки виплати заробітної плати йдеться у статті «Виплата заробітної плати: від “А” до “Я”» журналу «Все про працю і зарплату» № 2/2026, стор. 8.
Отже, якщо за рішенням керівника підприємства заробітна плата працівникам виплачувалася пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (наприклад, за першу половину місяця зарплата виплачувалася пізніше 22 числа, а за другу половину місяця — пізніше 7 числа наступного місяця), то така виплата заробітної плати була несвоєчасною, тому керівник підприємства, який допустив таке порушення законодавства про оплату праці, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП.
Абзацом четвертим частини другої статті 265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплати їх не в повному обсязі — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Якщо ж юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, порушили встановлені строки виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, за один місяць (в тому числі за першу або за другу половини місяця), то вони несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі мінімальної заробітної плати (абзац десятий ч. другої ст. 265 КЗпП).
Вищезазначені штрафи накладає Державна служба України з питань праці (далі — Держпраці).
У разі виконання припису Держпраці та усунення виявлених порушень, передбачених абзацами четвертим і десятим частини другої статті 265 КЗпП, у визначені приписом строки заходи щодо притягнення до відповідальності не застосовуються, в тому числі під час воєнного стану (ч. шоста ст. 265 КЗпП, ч. 3 ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX; далі — Закон № 2136).
Таким чином, порушення встановлених строків виплати заробітної плати (незалежно від того, за скільки періодів відбувалася затримка виплати заробітної плати — більш як за один місяць чи тільки за один місяць), а також незалежно від того, на скільки днів (місяців) відбувалася затримка виплати заробітної плати) є порушенням законодавства про оплату праці, за яке на роботодавця накладаються вищевказані штрафи (у разі невиконання або несвоєчасного виконання припису Держпраці). Відповідно, керівника підприємства, з вини якого допущено затримку виплати заробітної плати, може бути звільнено за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП.
Крім того, слід враховувати, що навіть одноразове порушення строків виплати заробітної плати є порушенням законодавства про оплату праці. При цьому пункт 1-1 статті 41 КЗпП не містить норми про те, що за вказаним пунктом керівника підприємства можна звільнити лише у випадку, якщо заробітна плата виплачувалася несвоєчасно систематично (неодноразово). Це дозволяє зробити висновок, що за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП можна звільнити керівника підприємства, якщо з його вини заробітна плата виплачувалася несвоєчасно як систематично (неодноразово), так і одноразово.
Що стосується порушення у вигляді виплати заробітної плати в розмірах, які нижчі за мінімальну заробітну плату, то, нагадаємо, що згідно зі статтею 95 КЗпП і статтею 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Відповідно до статті 3-1 Закону про оплату праці розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.2
2 Детально про виплату мінімальної заробітної плати, в тому числі залежно від виконання норми праці (відпрацьованого часу), йдеться у статті «Мінімальна заробітна плата: розмір, підстави та порядок виплати» журналу «Все про працю і зарплату» № 1/2026, стор. 54.
Абзацом п’ятим частини другої статті 265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Вищевказаний штраф на роботодавця також накладає Держпраці за наслідками перевірки, але тільки у випадку, якщо роботодавець не виконав або виконав у невстановлений строк припис Держпраці щодо усунення зазначеного порушення (ч. шоста ст. 265 КЗпП, ч. 3 ст. 16 Закону № 2136).
Таким чином, якщо за рішенням керівника підприємства заробітна плата працівникам виплачувалася у розмірі, який є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, то це є порушенням законодавства про оплату праці (статті 3-1 Закону про оплату праці), відповідно, керівник підприємства, з вини якого допущено зазначене порушення, може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП. При цьому якщо заробітна плата виплачувалася в розмірі, який є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, лише одному працівнику, то це теж є порушенням законодавства про оплату праці, за яке керівника підприємства, з вини якого допущено таке порушення, може бути звільнено за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП.
2. «Зарплатні» порушення відбувалися з вини керівника підприємства.
Керівник підприємства (директор, генеральний директор, голова правління, голова товариства, начальник тощо) є вищою посадовою особою підприємства, наділеною власником (засновниками) найвищими повноваженнями з управління підприємством. Повноваження керівника підприємства визначаються у статутних документах юридичної особи, а також у контракті, який з ним укладає власник.3
3 Про порядок призначення керівників підприємств та делегування їм повноважень докладно розказано у статті «Керівник підприємства: від “А” до “Я”» журналу «Все про працю і зарплату» № 10/2023, стор. 54.
У Довідниках кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказами Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336 та від 29.10.2007 № 583, норми яких наразі стають складовими Єдиного реєстру кваліфікацій – Класифікатора професій, зазначено, що до завдань та обов’язків керівника підприємства належать, зокрема, виконання колективного договору, трудових договорів (контрактів), забезпечення виплати заробітної плати у встановлені строки, дотримання чинних умов оплати праці та преміювання.
Зі статті 21 КЗпП випливає, що трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату.
У контрактах, що укладаються власниками з керівниками підприємств, обов’язково вказується, що керівник підприємства (від імені роботодавця) зобов’язаний виконувати норми законодавства про працю, зокрема про оплату праці.
Враховуючи вищевикладене, саме керівник підприємства зобов’язаний забезпечити своєчасну та в повному обсязі виплату заробітної плати працівникам у порядку та розмірах, передбачених законодавством, колективним та трудовими договорами. Якщо керівник підприємства ухиляється від виконання зазначеного обов’язку, то він як особа, яка вчиняє винні дії, до яких належить і бездіяльність, може бути притягнений власником до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП. При цьому не має значення, чи компенсувалася працівникам втрата частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.4
4 Докладно про виплату компенсації за затримку виплати заробітної плати йдеться у статті «Компенсація працівникам у випадку затримки виплати заробітної плати» журналу «Все про працю і зарплату» № 8/2026, стор. 42.
Частиною третьою статті 15 Закону про оплату праці встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
Отже, за наявності у підприємства коштів на банківському (поточному) рахунку вони мають бути направлені в першу чергу на виплату заробітної плати (з одночасною сплатою з неї єдиного соціального внеску), а вже потім на інші потреби підприємства.
Звільнення керівника підприємства за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП може бути здійснено лише у разі, якщо «зарплатні» порушення відбувалися з його вини.
Наприклад, якщо на банківському (поточному) рахунку підприємства були кошти, але керівник підприємства безпідставно виплачував заробітну плату працівникам несвоєчасно (не в повному обсязі) або направляв кошти не на виплату заробітної плати, а на інші потреби, порушуючи тим самим норму частини третьої статті 15 Закону про оплату праці, то він може бути звільнений за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП. При цьому підставою для звільнення керівника може бути як факт необґрунтованої затримки виплати заробітної плати (виплати її не в повному обсязі), встановлений власником, так і акт перевірки органом Держпраці.
Якщо у підприємства з об’єктивних причин відсутні або недостатньо коштів на банківському (поточному) рахунку (наприклад, підприємство не може реалізувати виготовлену продукцію), при цьому кошти, що надходять підприємству, спрямовуються на виплату заробітної плати працівникам, то вини керівника підприємства у несвоєчасній виплаті (виплаті не в повному обсязі) заробітної плати немає, відповідно, його не можна звільнити за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП.
Крім того, неможливе звільнення керівника підприємства, якщо винуватцем несвоєчасної (не в повному обсязі) виплати заробітної плати є інша посадова особа (наприклад, головний бухгалтер, начальник відділу праці та зарплати). Тому перш ніж звільняти керівника, власник має отримати від нього пояснення (ст. 149 КЗпП) і встановити, чи дійсно винний керівник у несвоєчасній (не в повному обсязі) виплаті заробітної плати.
Також слід враховувати, що звільнення керівника підприємства за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП є правом, а не обов’язком власника, тому останній за несвоєчасну (не в повному обсязі) виплату заробітної плати працівникам може застосувати до керівника підприємства інше дисциплінарне стягнення (наприклад, сувору догану) замість звільнення. Крім того, за наявності вказаного порушення, виявленого під час перевірки Держпраці, керівник підприємства може бути притягнений до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Так, відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто в розмірі від 510 до 1700 грн. Повторне протягом року вчинення зазначеного порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств від 100 до 300 нмдг, тобто від 1700 до 5100 грн.
Згідно зі статтею 175 Кримінального кодексу України безпідставна невиплата заробітної плати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, карається штрафом від 500 до 1000 нмдг (тобто від 8500 до 17 000 грн) або виправними роботами на строк до 2 років, або пробаційним наглядом на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, карається штрафом від 1000 до 1500 нмдг (тобто від 17 000 до 25 500 грн) або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати.
Зауважимо, що притягнення керівника підприємства до вищезазначеної адміністративної або кримінальної відповідальності за невиплату (виплату не в повному обсязі) заробітної плати не позбавляє власника (засновників) підприємства права звільнити такого керівника за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП.
Документальне оформлення та особливості звільнення
Звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП можливе лише у випадку, якщо керівник підприємства є найманим. Рішення про звільнення найманого керівника (як і про прийняття його на роботу) ухвалюється власником підприємства (у товариств — зборами засновників). Наказ (рішення) про звільнення керівника підприємства видає (приймає) особа, уповноважена власником (орган, визначений статутом товариства).5
5 Детально про звільнення керівників підприємств розказано у статтях «Керівник підприємства: від “А” до “Я”» та «Звільнення керівників у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків» журналу «Все про працю і зарплату» № 10/2023, стор. 54, та № 8/2026, стор. 100.
Оскільки звільнення за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП здійснюється за ініціативою роботодавця, керівника підприємства не можна звільнити за вказаною підставою в період перебування у відпустці або в період його тимчасової непрацездатності (ч. третя ст. 41, ч. третя ст. 40 КЗпП). Це можна буде зробити в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності або відпустки (ч. 1 ст. 5 Закону № 2136).
При звільненні за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП власник зобов’язаний у день звільнення видати керівнику підприємства копію наказу (рішення) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним остаточний грошовий розрахунок (без виплати вихідної допомоги), а також на вимогу керівника внести запис про звільнення до його трудової книжки (ст. 47, 116 КЗпП).
У трудовій книжці керівника підприємства (на його вимогу) при звільненні за пунктом 1-1 статті 41 КЗпП власником здійснюється запис: «Звільнений за несвоєчасну виплату заробітної плати (за виплату заробітної плати в розмірах, нижчих від розміру мінімальної заробітної плати), п. 1-1 ст. 41 КЗпП України».