Внесено зміни до Кодексу законів про працю України, направлені на його дерадянізацію

07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про дерадянізацію законодавства України» від 21.04.2022  № 2215-IX (далі — Закон № 2215). Цим Законом внесено зміни до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та Житлового кодексу Української РСР, які направлені на їх дерадянізацію, тобто очищення від застарілих норм і термінів радянського періоду.

Так, у тексті КЗпП:

– слова «власник або уповноважений ним орган», «власник або уповноважений ним орган (особа)», «власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган», «власник підприємства», «власник» у всіх відмінках і числах замінено словом «роботодавець» у відповідному відмінку і числі;

– слова «власник – фізична особа» у всіх відмінках замінено словами «роботодавець – фізична особа» у відповідному відмінку;

– слова «трудящі», «робітники», «службовці» замінено словом «працівники» у відповідному відмінку;

– слова «народного господарства» замінено словами «економіки України»;

– слова «районний, районний у місті, міській чи міськрайонний суд» у всіх відмінках і числах замінено словами «місцевий загальний суд» у відповідному відмінку і числі;

– слова «навчальні заклади» в усіх відмінках і числах замінено словами «заклади освіти» у відповідному відмінку і числі.

Крім того, Закон № 2215 містить 35 пунктів змін до КЗпП, які включають викладення в новій редакції низки статей або окремих норм статей КЗпП.

Так, в новій редакції викладено наступні статті КЗпП:

– 10 «Колективний договір»;

– 158 «Обов’язок роботодавця щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників»;

– 193 «Норми виробітку для молодих працівників»;

– 202 «Створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням»;

– 203 «Заохочення працівників, які поєднують роботу з навчанням»;

– 204 «Здійснення виробничого навчання в робочий час»;

– 206 «Надання роботи у відповідності з набутою кваліфікацією».

– 208 «Пільги для працівників, які навчаються у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти»;

– 210 «Звільнення від роботи без збереження заробітної плати працівників, які навчаються у закладах середньої освіти»;

– 211 «Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у закладах середньої освіти»;

– 212 «Час надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у закладах освіти»;

– 213 «Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у закладах професійної (професійно-технічної) освіти»;

– 214 «Відпустки без збереження заробітної плати працівникам, допущеним до вступних іспитів у заклади вищої освіти»;

– 215 «Пільги працівникам, які навчаються у закладах вищої освіти»;

– 216 «Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у закладах фахової передвищої, вищої освіти, закладах післядипломної освіти та аспірантурі»;

– 218 «Надання працівникам, які навчаються у закладах вищої освіти та аспірантурі, вільних від роботи днів»;

– 220 «Обмеження надурочних робіт для працівників, які навчаються»;

– 237 «Покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника»;

– 254 «Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування».

Одразу зазначимо, що викладення Законом № 2215 в новій редакції вищезазначених статей або окремих норм статей КЗпП суттєво не вплинуло на зміст цих статей, при цьому змін, які впливають на права та обов’язки працівників та роботодавців, не відбулося взагалі. Водночас є декілька уточнень, стилистичних правок та виправлень орфографічних помилок.

Наприклад, згідно з викладеною у новій редакції частиною першою статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, якщо працівника наймає на роботу юридична особа або фізична особа – підприємець, то останні мають статус роботодавця, а якщо працівника на роботу наймає звичайна фізична особа, то вона є роботодавцем – фізичною особою.

Викладення Законом № 2215 в новій редакції статей або окремих норм статей КЗпП, в яких йдеться про навчання працівників в закладах освіти (щодо назв закладів освіти, форм навчання тощо), обумовлено приведенням норм КЗпП у відповідність до норм законодавства в галузі освіти.

Крім того, в пунктах 3 і 8 частини першої статті 40 «Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця» КЗпП вже немає згадки відповідно про заходи громадського стягнення та заходи громадського впливу, після яких можливе звільнення працівника, а йдеться лише відповідно про заходи дисциплінарного стягнення та накладення адміністративного стягнення.

Також у додатках до Закону № 2215 наведено:

– перелік актів органів державної влади і органів державного управління Союзу РСР, що не застосовуються на території України відповідно до пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України;

– перелік актів органів державної влади та органів державного управління Української РСР (Української СРР), що не застосовуються на території України відповідно до пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Нагадаємо, що згідно з пунктом 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2215 доручено Кабінету Міністрів України:

1) протягом 3 місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити перегляд та приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом:

– затвердити план заходів з опрацювання нормативно-правових актів Союзу РСР та Української РСР (Української СРР) з метою визначення положень, які доцільно інкорпорувати до законодавства України;

– подати до Верховної Ради України перелік актів вищих представницьких органів Союзу РСР, Української РСР (Української СРР), що не застосовуються на території України з дня набуття чинності Конституцією України;

– оприлюднити перелік актів центральних органів державної виконавчої влади і управління Союзу РСР, Української РСР (Української СРР), що не застосовуються на території України з дня набуття чинності Конституцією України;

4) протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти Житлового кодексу України, Трудового кодексу України та Кодексу України про адміністративні проступки.