Індикатор надійності

Підказка: Пароль повинен мати щонайменше 12 символів. Щоб зробити його сильнішим, використовуйте великі та маленькі букви, цифри, та спеціальні символи.

Запроваджено трудовий договір з нефіксованим робочим часом

10 серпня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом» від 18.07.2022 № 2421-IX (далі — Закон № 2421). Цим Законом до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон про ЄСВ) внесено зміни, направлені на врегулювання відносин, пов’язаних з укладенням трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Основні зміни, внесені до КЗпП та Закону про ЄСВ, полягають в наступному:

1. КЗпП доповнено статтею 21-1, якою встановлено новий вид трудового договору — з нефіксованим робочим часом та визначено особливості виконання роботи у разі укладення такого трудового договору з особами, які бажають виконувати роботу на непостійній основі.

Оскільки кожна норма статті 21-1 КЗпП не потребує іншого трактування, наводимо текст цієї статті в оригіналі (жирним шрифтом ми виділили важливий текст цієї статті):

«Стаття 21-1. Трудовий договір з нефіксованим робочим часом

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом — це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених цією статтею.

Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.

Роботодавець (роботодавець – фізична особа), який використовує працю менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом повинен містити, зокрема, інформацію про:

спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;

спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;

інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

Примірна форма трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків, а також повідомленням роботодавцем працівнику про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

За відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

У разі ненадання роботодавцем роботи працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, заробітна плата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця повинна бути виплачена працівникові у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, — за 32 години робочого часу.

У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його робота оплачується у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу — в порядку, передбаченому статтею 106 цього Кодексу.

Роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями. Виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов’язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.

За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

У разі відмови роботодавця укласти такий строковий або безстроковий трудовий договір працівник має право повторно звертатися з відповідною вимогою протягом усього строку дії трудового договору з нефіксованим робочим часом, але не раніше ніж через 90 днів з дня отримання відповіді роботодавця на попередню його вимогу.».

2. Частину першу статті 24 КЗпП доповнено пунктом 6-2, згідно з яким додержання письмової форми трудового договору є обов’язковим при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Також пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2421 доручено Міністерству економіки України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та затвердити примірну форму трудового договору з нефіксованим робочим часом.

3. Пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП викладено в новій редакції, відповідно до якої підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

4. До абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП внесено доповнення, внаслідок чого юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження.

5. До частини другої статті 265 КЗпП додано новий абзац дев’ятий, згідно з яким юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі перевищення встановленої статтею 21-1 КЗпП допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

За вчинення вищевказаного порушення заходи щодо притягнення до відповідальності застосовуються одночасно із винесенням припису незалежно від факту усунення виявлених при проведенні перевірки порушень (ч. сьома ст. 265 КЗпП).

Оновленою частиною восьмою статті 265 КЗпП встановлено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені Держпраці без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, в установі, організації.

6. Частину 5 статті 8 Закону про ЄСВ доповнено абзацом четвертим, яким встановлено, що при нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного соціального внеску (далі— ЄСВ), встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Отже, при виплаті заробітної плати працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ЄСВ за відповідною ставкою сплачується з фактично нарахованої заробітної плати незалежно від її розміру (якщо база нарахування ЄСВ за місяць менше мінімальної заробітної плати, ЄСВ потрібно сплачувати з фактично нарахованого доходу, а не з мінімальної заробітної плати).


Вам також може бути цікаво

Внесено зміни до Порядку видачі (формування) листків непрацездатності
Внесено зміни до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів
Внесено зміни до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку
Воєнний стан і мобілізацію продовжено ще на 90 днів до 13 травня 2024 року
Внесено зміни до Класифікатора професій, які здебільшого стосуються професій ІТ-галузі
Внесено зміни до Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб